Гливинський: З радістю поміняв би посаду прес-секретаря збірної на роботу коментатора


Розмова про футбольне коментаторство в Україні

Гливинський: З радістю поміняв би посаду прес-секретаря збірної на роботу коментатора


“Слухаю тільки Гливинського. Інші коментатори для мене не існують”, -сказав колись про спортивного коментатора Олександра Гливинського Сергій Дерепа -один з останніх представників радянської школи коментування в Україні. Свого часу Олександр був одним із найвідоміших спортивних репортерів країни. Сьогодні він - прес-секретар національної збірної України, який мріє повернутись у коментаторське крісло і вважає, що в Україні немає коментаторів високого рівня. Чому? Про це Олександр Гливинський розповів в ексклюзивному інтерв’ю UA-Футбол.

- Олександре, коментатор – це окрема професія чи різновид журналістики?

Однозначно, це журналістика, оскільки коментаторство пов’язане із висвітленням події. Однак воно потребує окремої підготовки, якої точно немає на факультетах журналістики. Коментаторів треба виховувати, адже є зацікавлення у цій професії. Тому вважаю, що бодай на провідних факультетах журналістики – у Києві, Львові – мала б з’явитись така спеціалізація з третього курсу. Чому б і ні? Важливо, щоб це було практично, не лише теоретично. В співпраці із телебаченням і радіо. В Інституті журналістики КНУ є спецкурс “Спортивна журналістика”, але цього поки замало. Шкода, не знаю, яка ситуація в інших вишах.

В історії українського спортивного телебачення навіть було таке явище як конкурси коментаторів. Те, що не змогли дати журфаки, телебачення шукало власноруч. Якщо присутній лексикон, вміння розмовляти в прямому ефірі – динаміка, помірний артистизм – така людина може працювати за мікрофоном.

- Вам відомо про спроби створити такі школи або курси коментаторства при вишах?

Точно не знаю, але мене неодноразово запрошували в Інститут журналістики на зустрічі зі студентами. Сам хотів створити комерційну школу коментаторства із лекціями та практичними заняттями за участю професіоналів. Але на це поки не вистачає часу. Проте в цьому напрямку потрібно думати. В тому числі і нам, представникам професії спортивного журналіста.

Олександр Гливинський

- Якими трьома найважливішими компонентами повинен володіти коментатор?

Він має бути “у темі” – розуміти футбол, його тонкощі, специфіку. У коментатора має бути приємний і динамічний тембр голосу, він повинен володіти багатим лексиконом, а не лише набором футбольної термінології. Це потрібно для того, щоб не бути банальним, не говорити русизмами. Можна навіть творити слова. А третє… Він повинен бути трохи артистом. Коментування спортивної події – це вміння емоційно передати атмосферу так, щоб це захоплювало.

- Тобто коментування – це свого роду мистецтво?

Так, але це стосується лише тих людей, які досягли високого рівня в цій справі. Таких знаю небагато. На жаль, українських не назву, хоча дуже поважаю того ж Вітю Вацка. Я порадив би йому попрацювати над артистизмом, не збиватися на фальцет, коли тебе майже не чути. Коментатор повинен керувати всіма емоціями глядача. Високий рівень коментаторської майстерності – коли тебе навіть бабця дивиться. Якщо в такі моменти ти викликаєш відразу, значить треба щось міняти. Оце єдине, щоб я Віті порадив.

Щодо людей мистецтва коментаря, то я б виділив Розанова, Андронова, Махарадзе. Хоча в його часи було інше коментування – вони не переймались тактичними нюансами. Втім, не думаю, що тоді через це коментар втрачав свою вагу. Артист Махарадзе – це, без сумніву, number one. Із західних коментаторів я б виділив поляка Даріо Шпаковскі. Це був емоційний і класний чувак та коментатор. У нього якраз були такі емоції, як треба.

- Часто можна почути про таке поняття як російська школа коментаторства. А чи можна говорити про таку школу у випадку з Україною?

Пригадаймо, що завдяки конкурсам коментаторів від “СТБ” з’явились Михайлюк і Панасюк. Також є хлопці, які виросли на “Спорт 1” та “Спорт 2” – Джулай, Босянок, той же Вацко, Циганик на “Мегаспорті”. Зараз є чимало коментаторів на “Футболах” і “2+2”. Тобто, якщо в Україні є авторитетні коментатори, які виросли, працюючи тут, то можна говорити і про таке поняття як українська школа коментаторства.

- А скільки отримують за свою роботу українські коментатори?

За коментування в Україні не платять багато. Коли я працював на “ТЕТ” і “Кіно”, мені платили 140-150 доларів за матч. Вважаю, що це копійки, враховуючи той об’єм знань, яким повинен володіти коментатор для своєї роботи. Більш-менш прийнятною сумою вважаю 300 доларів. Але це мова про позаштатну роботу. Люди, які працюють на каналах в штаті, перебувають в інших умовах. Не знаю, які там зарплати. Очевидно, що це залежить від рівня коментатора. Потрібно врахувати ще й те, що в нас небагато футбольних і спортивних телеканалів. Тобто, нема такого, щоб коментатора міг перехопити інший канал, запропонувавши йому більшу зарплату.

- Розкажіть, що привабило вас в цій професії, що ви вирішили піти в журналістику і стати спортивним коментатором?

Я чітко пам’ятаю футбол з 1985 року. Мені було 10. Був початок єврокубкової кампанії київського “Динамо”. Тоді команда виграла Кубок кубків. З Мексики (Чемпіонат світу з футболу 1986 року – авт.) пам’ятаю роботу Коте Махарадзе. Тоді також працювали Майоров, Перетурін, Маслаченко. Відтоді я і зацікавився тим, як люди коментують футбол.

До того ж, я виріс в сім’ї, де чоловіча частина – дідусь, батько, його брат - дивилась усі спортивні трансляції. Потім усі ігри обговорювались, було багато дискусій. Я вів зошити зі статистикою, які згодом стали важливою інформацією в моїх руках у вирішенні суперечок батька і його брата. Ще виписував “Спортивну газету”, “Совесткий спорт”, журнал “Старт”. От тоді я захопився спортивною журналістикою загалом і коментуванням зокрема.

- І якими були ваші перші кроки?

В 10-му класі вирішив - вступатиму на журналістику. У школі відвідував гурток юного журналіста при товаристві “Просвіта” у Львові. Згодом вступив до університету, однак пізніше перевівся на заочну форму навчання - влаштувався на “Львівське радіо”. На цій радіостанції я вперше вийшов у прямий ефір. В 1996-му році перейшов на радіо “Незалежність”. Воно викупило FM-частоту і мало вільний ефір цілодобово. От там ми уже натринділися. Я вів і ранкову, і вечірню програми. Були різні розважальні передачі, на які я запрошував футбольних гостей – Маркевича, Ковальця і так далі.

Потім перейшов на радіо “Люкс”. Там я вперше зміг робити дебютні прямі включення з матчів на 2-3 хвилини. Ця ініціатива прийшла з Донецька. Місцевий журналіст Михайло Метревелі організував проект “М”. Він домовився із компанією “Український мобільний зв’язок” про те, щоб кореспонденти його проекту брали у компанії на вихідні мобільні телефони (тоді це було дуже дорого) і таким чином могли робити репортажі з міст, де відбувались матчі чемпіонату України. Також Метревелі зібрав сітку з радіостанцій, яким цікаві були такі матеріали. Однією з таких було радіо “Люкс”.

Тоді ще не було інтернету і тим паче спортивних сайтів. Радіо виконувало свою первісну функцію - найоперативнішого ЗМІ. Ми замовляли репортажі з матчів “Карпат”, “Динамо”, інших команд і вмикали їх під час програм. Коли “Карпати” грали у Львові, вже я зі стадіону включався на різні радіостанції по Україні. В кінці передачі ми розповідали результати усіх ігор, хто забив голи. Ці програми слухали, альтернативи ж не було.

Олександр Гливинський і редакція радіо Люкс

- Проте перший коментаторський досвід саме на телебаченні ви отримали лише у Києві, а не у Львові, так?

Так. В кінці 90-х мене, як радійника, запросили до Києва працювати на радіо “Лідер”. Тоді воно співпрацювало з “УТ-1”. Так я познайомився із хлопцями зі спортивної редакції телеканалу і дізнався про їхні вакансії. Вирішив спробувати і так пройшов кастинг у програму “Футбол від УТН”.

В лютому 1999-го року у них почали виходити оновлені програми. Київське “Динамо” саме готувалось до виїзного матчу в чвертьфіналі Ліги чемпіонів проти мадридського “Реалу”. Я їздив до Іспанії. Пізніше ще поїхав на півфінал до Мюнхена, коли динамівці зустрічались із “Баварією”. З обох міст я робив прямі включення у вечірній випуск новин.

Поступово напрацював собі репутацію і з наступного сезону 1999/2000 мені довірили перше коментування – я працював зі студії під картинку на матчі “Кривбас” Кривий Ріг – “Шамкір” Азербайджан. Це був складний момент. Попри те, що я готувався до цього матчу, багато чого не знав.

- А як саме ви готувались?

Вивчав інформацію про гравців обох клубів. Складно було – інтернет ще не був таким популярним та розвинутим. Здається, в “Кривбасу” тоді навіть офіційного сайту не було. Довелось телефонувати до прес-аташе клубу, щоб щось випитати. Трохи з газет вичитував. Про “Шамкір” мало що знав. Тоді “Кривбас” виграв 3:0. Мені дали оцінку “задовільно” – динаміки не вистачило, були провисання.

Через декілька тижнів був матч кваліфікації Ліги чемпіонів “Жальгіріс” - “Динамо” у Вільнюсі. Туди мене відправили уже коментувати наживо зі стадіону разом із Олексієм Семененком. Згодом ми у парі прокоментували ще декілька матчів того єврокубкового сезону. Пізніше вже було і Євро-2000, і Чемпіонат світу 2002.

- Ви уже суто коментували, чи мали ще іншу журналістську роботу?

Ні, я майже завжди паралельно працював ще над чимось. Просто в певний момент відчув, що коментаторство є для мене найцікавішим. Поки працював на “УТ-1”, тривалий час паралельно робив сюжети. Згодом домовився із Олександром Ткаченком (сьогодні генеральний директор медіахолдингу 1+1 media - авт.) - тоді він працював на “Новому каналі” - про створення програми “Гол”. Це було глибоке занурення у журналістику, я майже не коментував. Майже! Була одна спроба каналу пів-сезону показувати домашні ігри “Шахтаря”. Клуб тоді шукав виходу на всеукраїнську аудиторію – його поєдинки показувала лише на той час регіональна “ТРК Україна”. Матчі транслювали на Донбас.

Згодом я почав коментувати на “Першому національному”, який активно показував матчі чемпіонату України. Потім вже були “ТЕТ”, “Кіно”, “2+2”. Проте майже весь цей час я продовжував працювати на “Новому каналі”. Пізніше перейшов на “ICTV”. До того ж з 2000-го року я постійний ведучий “Богатирських ігор”. Чесно кажучи, я б з радістю поміняв посаду прес-секретаря збірної на роботу коментатора чи спортивного журналіста. Там я міг би реалізувати свій творчий потенціал, а робота в збірній є більш статичною. Ти теж працюєш, думаєш, організовуєш прес-конференції, але це не так цікаво.

- Востаннє ви коментували на 2+2, але в 2014 році канал вирішив припинити з вами співпрацю.

Я цікавився у Сергія Щербачова (керівник департаменту спортивних проектів і трансляцій медіахолдингу 1+1 media - авт.), в чому справа. Запитував, можливо я не підходив їм під їхні вимоги за професійними показниками, але він заперечив. Сказав, що вони хочуть виростити своїх. Та ви собі вирощуйте, але як мені, як професіоналу, це прийняти? Можливо, я заважав молодим коментаторам. Можливо, через мене їх не могли поставити на центральні матчі. Але до центральних матчів треба дорости. Вони ж могли міксувати. Був лише один спільний ефір із молодим коментатором “2+2”. Через деякий час мене перестали запрошувати.- Зараз у вас немає коментаторської практики. Якимось чином підтримуєте форму?

Дивлюсь трансляції євро кубкових матчів, хайлайтси європейських чемпіонатів, українську першість, матчі збірних. Через сімейні турботи не так часто вдається подивитись повний матч. Читаю газети, дивлюсь новини, бо важливо бути в курсі всієї інформації. Навіть якщо ти коментатор без поточної практики, все одно потрібно залишатись в тонусі.

- Тобто, якби завтра вам довелось коментувати, ви б впорались?

З великим задоволенням і без жодних проблем.

- Проте вас вже довший час нікуди не запрошують коментувати. У вас немає відчуття, що ви уже поза професією?

Я вважаю себе коментатором-практиком, хоча останні два роки не маю запрошень від телеканалів. Звичайно, прикро. Намагаюсь щось знайти. Коментував навіть деякі моменти Олімпіади у Сочі. Я пропоную свої послуги, бо про тебе можуть забути як про хорошого коментатора. Зараз планую поїхати на Олімпіаду в Ріо після Євро-2016 і звідти писати репортажі для онлайн-ресурсів, а якщо вдасться домовитись із “UA:Перший” про акредитацію, то будемо і сюжети знімати звідти. Зараз усе залежить від тебе самого, щоб, скажімо так, підтримувати інтерес до своєї особистості. Так і намагаємося робити.

Слідкуйте за нами:


Оцініть цей матеріал:
Поділитися з друзями:

Загрузка...
Авторизуйтесь на сайте, для того чтобы голосовать.
Коментарі (11)
Увійдіть, щоб залишати коментарі. Увійти
gerrero (Киев)
на САВЕЛИЯ смахивает)
Ответить
0
0
аалекс ( Крым)
Та нет, Александр, лучше оставайтесь пресс-секретарем.
Ответить
+1
0
footboliare (Мир город)
Завжди приємно було слухати Гливінського. Хороший коментатор, журналіст. Подобалася його передача "Гол". Позитивна людина, оптиміст. І якщо б два телеканали, а по суті клани, не монополізували весь футбольний контент із задоволенням б переключався на програми Гливінського, чи Василькова, якщо б такі були. Зараз, до речі, під Євро2016 не вистачає такої програми, як "Третій тайм" з Васильковим, Фозі, Леоненком і гостями. Це була справді весела розважальна футбольна телепередача, а не ця вульгарщина, що на телеканалі Футбол в програмі "Великі груди". Іріша, хоч і не розбиралася так сильно в футболі, але дивилася набагато пристойніше, ніж Логунова. Благо після першого ефіру, Поліна заспокоїла свій гарячий норов, видно посипався шквал критики, але все одно, бажання одне, виключити.
Щодо коментування, то зараз воно змінилося, сучасні українські коментатори надають перевагу наповненню ефіру різноманітними новинами, інформацією з вікіпедії і мало приділяють уваги самому матчу. Коментуючи тільки самі гострі моменти, в основному атаки і то якщо встигають переключитись з довідкового бюро, а не доганяють епізод, який вже минув. Комусь таке подобається, комусь не дуже. В принципі в багатьох подача прийнятна, мається на увазі, не ріже слух і якби там не було, буває цікаво послухати.
Ответить
+1
-1
фан-горняк (Кривой Рог)
Неуважно я прочитав інтервю - він дійсно хоче поміняти на коментаторство. Але тільки Богатирські игри, не більше... Микола Решнюк, вибачення
Ответить
+1
0
фан-горняк (Кривой Рог)
Наразі пан Гливинський - то б/у як то кажуть. Найкраще у нього зараз виходить - це богатирські ігри коментувати. Він був цікавий, але саме був. У теперішньому часі вже ні. Так що Сашко, дякуємо за твою працю, в тебе виходило, але звільняй дорогу молоді. Щербачов на всі 100 відсотків правий. Тим паче у тебе сімейні справи, які відволікають тебе від перегляду футболу. Хоча мені це не зовсім зрозуміло.
І до речі спеціальні вітання журналісту, що брав інтервю - де пан Гливинський хоч словом обмовився про те, що поміняв би посаду прес-секретаря збірної на коментаторство? Журналіст, ти дурепа, адже Сашко такого не мав на увазі.
Ответить
+2
-2
Корнер ДД (Правый берег)
Слушал ещё в Совке радиорепортажи Вадима Синявского, Котэ Махарадзе, Николая Озерова, когда телевидения еще не было.
Так Озеров и Махарадзе были выходцы из театра, поэтому чувствовалось в их работе актерское мастерство.
Так что Виктору надо работать над дикцией, а понимание игры, футбольных знаний и околофутбольной кухни у него имеются.)
Ответить
+3
-1
Bucokuu (Київ)
Озеров был преуспевающим спортсменом до войны: играл в футбол, волейбол, теннис на мастерском уровне. в войну ранен в ноги и пошел в артисты разговорного жанра - это был действительно КОМЕНТАТОР, которого просто интересно было слушать!
Ответить
0
-1
AndreSem (Киев)
Цікавий коментатор, на в кінці 90-х, початок 2000-х ще до ери Босянка-Джулаю, був найкращим коментатором.Доречі, про Вацька Олександр все ПРавильно підмітив.
Ответить
+4
0
Корнер ДД (Правый берег)
Многого не договаривает Олександр.)
Ответить
+4
0
green whites (Львів)
ти краще послухай блювотину від Кроторогова, тоді і легше проригаєшся!
Ответить
+4
-4
Манн Майкл (Los Angeles)
Правильно, Сашко ! Возвращайся скорее к комментаторской работе ! А то эту рыганину от Вацка аж слушать противно ! Мерзкое зрелище, просто блювотина.
Ответить
+1
-10


Новини Футболу

Кращі букмекери

Букмекер
Бонус

загрузка...