Лікбез від ПФЛ. Про журналістські розслідування

Юрист, технічний директор "Вересу" Сергій Коваль розповідає про тему журналістських розслідувань в Україні, права журналістів під час підготовки подібних матеріалів та реакцію на подібні матеріали з боку відповідних органів.

- Сергію, останнім часом збільшується кількість взаємних скарг між журналістами й футбольними особами. З чим, на Вашу думку, це пов'язано? Можливо, впливає незнання ними своїх прав та обов'язків?
- Робота журналіста полягає в пошуку та висвітленні інформації, бажано сенсаційної та ексклюзивної. Будь-які публічні особи повинні пам’ятати, що вони знаходяться під пильним наглядом у журналістів і ніхто від цього не застрахований. Звичайно, грамотний та досвідчений журналіст завжди опиратиметься на перевірені та надійні інформаційні джерела. Однак разом із тим є певна кількість працівників ЗМІ, які в гонці за сенсаціями часто зловживають поняттями етики, моралі, об’єктивності. Та й у футболі вистачає різних людей, є певні особи, які займаються незаконними справами, або зловживають своїм службовим положенням чи використовують його для неправомірного отримання вигоди. Це людський фактор, тому особи, які вважають, що порушуються їхні права, завжди мають право звернутися до суду.

- Популярність різноманітних журналістських розслідувань набирає обертів. Наскільки законною є така діяльність?

- Розслідування є законними, коли вони не порушують законодавство та права інших людей, якщо вони проводяться в рамках, допустимих законом. В будь-якому випадку у об’єкта розслідування залишається механізм захисту своїх прав у суді.

- Як держава зобов'язана реагувати на подібні матеріали? Чи зобов'язані правоохоронні органи звернути увагу на результати подібних розслідувань?

- Відповідно до чинного Закону України "Про запобігання впливу корупційних правопорушень на результати офіційних спортивних змагань" (стаття 13) свідчить: "Спортсмени, особи допоміжного спортивного персоналу, посадові особи у сфері спорту, інші особи, які здійснюють діяльність у сфері спорту, у тому числі представники засобів масової інформації, зобов’язані невідкладно повідомляти про відомі їм факти вчинення або підбурювання до вчинення корупційного впливу на результати офіційних спортивних змагань суб’єктам протидії корупційним правопорушенням". Пунктом 3 цієї ж статті вказується: "Суб’єкти протидії корупційним правопорушенням у разі отримання ними повідомлення про факти корупційного впливу на результати офіційних спортивних змагань невідкладно проводять перевірку повідомлення або інформують про нього осіб, уповноважених призначити перевірку, і приймають відповідне рішення за результатами перевірки повідомлення". Іншими словами, відповідні державні (і правоохоронні) органи повинні належним чином реагувати на повідомлення щодо можливих корупційних дій, перевіряти такі повідомлення.

- Якими якими мають бути дії тих чи інших спортивних організацій, щодо яких проведено і оприлюднено журналістом розслідування? Як вони можуть захистити свої права?

- Аналогічні дії повинні здійснювати і спортивні (громадські) організації. Проводити внутрішні перевірки, встановлювати факти, передавати ці факти в правоохоронні органи. Якщо ж певні особи вважають, що інформація не відповідає дійсності - звертатися до засобу масової інформації з вимогою спростування або до суду (відповідно до статті 277 Цивільного кодексу України).

- Що повинно містити таке розслідування, аби воно вважалося правомірним?

- Вважаю, що це є оціночною категорією і це встановлює суд, в першу чергу. Якщо воно не порушує законодавство, в першу чергу ЗУ "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" тощо, воно вже є правомірним.

- Яка інформація, оприлюднена в результаті такого розслідування, може вважатися законною та достовірною? Які докази необхідно надати, аби вона не вважалася наклепом?

- Достатньо доказів, тобто все те, що може підтвердити опублікований матеріал. Процитую норми ЗУ "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" (стаття 37): "Громадяни, юридичні особи і державні органи, а також їх законні представники мають право вимагати від редакції друкованого засобу масової інформації опублікування ним спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь та гідність. Якщо редакція не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов'язана на вимогу заявника опублікувати спростування їх у запланованому найближчому випуску друкованого засобу масової інформації або опублікувати його за власною ініціативою".

- Чи зобов'язаний журналіст розкривати своїх інформаторів та шляхи, якими було здобуто ту чи іншу інформацію? Якщо така інформація здобута незаконними шляхами, чи може її бути використано?

- Відповідно до статті 25 ЗУ "Про інформацію" (пункт 3), журналіст має право не розкривати джерело інформації або інформацію, яка дозволяє встановити джерела інформації, крім випадків, коли його зобов'язано до цього рішенням суду на основі закону".

Разом із тим, основними принципами інформаційних відносин (стаття 2 вищезгаданого Закону) є гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.
Тому суб’єктам інформаційних правовідносин завжди треба пам’ятати, що крім прав завжди є і обов’язки, яких треба дотримуватися. При повазі до один одного, при належному ставленні до честі та гідності людини з одного боку та при відсутності цензури чи тиску з іншої сторони можна будувати сучасне та толерантне суспільство, в якому важливу роль відіграватимуть преса та інші засоби масової інформації.