Ващук: Коли йшов в Спартак, Суркіс кричав так, що було чути на всіх поверхах

Колишній захисник "Динамо" і збірної України Владислав Ващук згадав доленосні моменти зі своєї кар'єри.

- 1993. Я, Саня Шовковський, Сергій Федоров і Сергій Баланчук йдемо на розмову з Михайлом Фоменком. Чотири вісімнадцятирічних телепні, що грають за ФК "Борисфен". Розуміємо, що покликали не просто так, але перед тим як заходити - домовляємося, що якщо когось з нас не візьмуть, то в дублі "Динамо" грати відмовимося. Або всіх, або нікого.

Розмова починається несподівано: "Ми подивилися на тебе, подумали... Загалом, беремо тебе в основу. Ти нам потрібен."

Сказати, що я ошелешений - значить, нічого не сказати. Адже вчора "Динамо" виграло у "Барселони" 3:1! Це навіть не мрія, це щось понад мрії!

А я збираюся з думками і випалюю: "У мене друзі! Ми тут вирішили, що ми всі разом..."

Відповідь була жорсткою. Дуже жорсткою.

З кабінету тренера я вийшов гравцем основного складу, а Саня, Сергій і Сергій, звичайно ж, погодилися грати в дублі. Кожен окремо. Дитинство закінчилося. Почався Футбол.

2002. Листопад. Чотири місяці після травми - розрив хрестоподібної зв'язки. Хто знає, той зрозуміє, про що я. Два місяці на милицях потім півроку мінімум відновлення. Лобановського вже немає.

Тяжко хворіє мама. Рак. Щодня йдуть божевільні суми, рак - страшна хвороба.

Місяць намагаюся потрапити до Ігоря Михайловича Суркіса, адже контракт закінчується, а підписувати його продовження ніхто не хоче. Дзвоню щодня до відділу кадрів, а у відповідь - "ні, Влад, нічого"...

Нарешті пробився до Суркіса. Іду з таємною надією попросити про збільшення зарплати - я ж гравець збірної, капітан команди, іноземці отримують в п'ять разів більше, ніж я.

Відповідь була несподіваною і дуже жорсткою: "Контракт ?! Який, на@уй, контракт?! Кому ти на@уй потрібен, інвалід?! Пішов геть звідси!".

Як вийшов з кабінету - не пам'ятаю. Що далі робити - не розумію. В "Динамо" я не потрібен, а спробувати себе в інших клубах з травмою - нереально. У лікарні - мама. І кожен божий день потрібні ліки.

Друзям в Києві розповісти відразу не зміг - від образи і відчаю зводило вилиці. Я віддавав клубу, все що міг. А коли травмувався - викинули як собаку з перебитою лапою.

З Єгором Титовим ми познайомилися через Парфьонова. Розговорилися, знайшли спільну мову. І в розмові з ним на питання - ну що там, як нога, скоро на поле? - видав все. І про інваліда, і про контракт і про маму в лікарні. Єгор помовчав і сказав: "Давай я спробую у себе в клубі поговорити. Може, заберуть тебе...".

Набрав він мене в той же день ввечері. Сказав, що мене чекають.

Червіченку я зі старту сказав: "У мене - травма. Лікарі кажуть - потрібно ще півроку".

Той не розгубився і відповів: "Ти нам - потрібен. Відновлюйся. Будемо чекати".

Через півгодини в кабінеті з'явилися юристи команди, пояснили, що мені потрібно відіслати повідомлення в мою команду поштою і тільки після цього підписувати контракт зі "Спартаком".

Приїхав додому, все відправив і став збирати речі в Москву.

За тиждень мені ніхто не подзвонив і я щиро радів, що знайшов роботу, хоч і в іншому клубі, але все ж...

Реакція Суркіса була несподіваною і різкою.

Десь через тиждень (пошта тоді працювала повільно), пролунав дзвінок. Здавленим голосом секретарка сказала: "Влад, до Ігоря Михалойвича. Терміново".

Ігор Михайлович зустрів мене з посмішкою. Сказав: "Ну все, погомоніли і годі, йди контракт підписуй". І запропонував зарплату. Точно таку ж, як в "Спартаку". У футбольному світі секрети тримаються недовго.

Я зібрався з думками... і відмовив.

Ви не розумієте, чого мені тоді це коштувало. Звичка підкорятися сиділа вже на генетичному рівні, пересилити себе тоді було дуже важко.

Крик стояв такий, що чути було на всіх поверхах. Але я вже чітко розумів - я вже дав слово і повинен за нього відповідати. Рішенню я не зрадив. Та й пішов. Відкривши тим самим собі двері в пекло, яке мені треба було пережити, - написав Ващук в Facebook.