Лобановський назавжди. Портрет генія та його епохи

На кінофестивалі Молодість презентували документальну стрічку про Валерія Лобановського, найвидатнішого тренера в історії українського футболу. Особливість персони Лобановського розкривається через численні коментарі колишніх гравців та експертів, рідкісні архівні кадри та слова самого тренера.

«Лобановський назавжди» починається з епізоду виходу на стадіон «Динамо»… віолончеліста. Музикант оглядає порожні трибуни, сідає в центрі поля і починає грати. На перший погляд, доволі прямолінійна метафора – музикант, маестро - це той самий Лобановський, маестро Лобановський, людина, яка завжди грала свою пісню. Проте цей образ має і інший вимір. Не дарма підкреслюється промовиста самотність музиканта на стадіоні. Ким був Валерій Лобановський? Автори фільму простежують шлях Лобановського від талановитого гравця до тренера-новатора, але його постать, його особливість, його загадка залишаються непізнаваними.

Шкільний медаліст, спраглий до знань студент Київського політехнічного інституту, любитель шахів – таким ми бачимо Лобановського, коли він починав кар’єру в Динамо. Коментарі Геннадія Орлова, Артема Франкова, Юрія Рибчинського дають зрозуміти контекст футболу Лобановського-гравця. Видовище сприймалося трошки наївно і романтично, а тому «балерина», «гусь» Лобановський зі своєю незвичною манерою гри відповідав футболу свого часу.

Однак, Лобановський більше нам відомий як тренер і цьому етапу його кар’єри присвячена левова частка фільму. Карло Анчелотті і Мішель Платіні віддають шану тренерському генію Лобановському і згадують, як грали з його збірною СРСР на чемпіонатах світу і Європи. На вустах французьких спортивних журналістів – славетний фінал Кубку Кубків з Атлетико 1986-го року в Ліоні, гравці Динамо 70-х-80х-90х діляться досвідом співпраці з метром. Хтось, як от наприклад Олег Блохін обмежується узагальненнями («Так, я забивав Баварії, але працювала вся команда), інші ж, на кшталт Андрія Шевченка, дивують цікавими одкровеннями.

Розмита мозаїка свідчень сучасників Лобановського подекуди переривається безцінними архівними кадрами його власних виступів. Тези Лобановського завжди чіткі та виважені, будь-то звіт часів СРСР чи відповідь тележурналісту Незалежної України. Лобановський був вкрай прагматичною людиною – фільм не оминає і розповіді про закиди його супротивників про «виїзну модель» і договірні матчі, декілька раз проголошується теза, що він «був не ангелом», як їм і не може бути професіонал в світі спорту.

Кульмінаційні вершини фільму – дві оповіді про два матчі, які для Лобановського назавжди залишилися незрозумілими: поєдинок СРСР з Бельгією на ЧС-1986 в Мексиці, та домашній півфінал Ліги чемпіонів з Баварією в сезоні 1998/1999. Дві трагічні історії, коли у виконання ідеального плану ідеальної гри втручалися анормальні нелогічні обставини. Саме нелогічність результату цих двох поєдинків вражала Лобановського, який все життя віддавав перевагу науці і точності.

Вичерпно розповісти про видатну особистість в межах одного фільму вкрай важко. Інколи авторам фільму «Лобановського назавжди» бракує глибини та мистецького смаку, проте створити портрет Лобановського - зобразити оригінальність його ідей та переконань, специфіку його відносин з оточуючими, його місце в історії спорту і країни авторам вдалося. Принаймні заради цього і варто подивитися фільм.

В широкий прокат «Лобановський назавжди» вийде 1 грудня 2016 року.