Була фішка в темряві грати. Ващук про Кварцяного

Екс-гравець збірної України Владислав Ващук згадав свій луцький етап кар'єри і роботу під керівництвом Віталія Кварцяного. Своїми спогадами він поділився на своїй сторінці у facebook.

Бувальщина. Вирішив якось Віталій Володимирович Кварцяний оновити склад команди. Ну як, оновити - молодь на перегляд запросити. Раптом щось цікаве попадеться.
Кинули клич, призначили час. Коли на вокзалі з'ясувалося, що приїхало раз у п'ять більше футболістів, ніж очікувалося, Віталій Володимирович обвів поглядом натовп, зрозумів що всі в автобус не помістяться, і промовив:
"Значить так. Хто любить комедії - направо! Хто любить жахи - наліво!"
Натовп розділилася на дві частини.
"Всі, хто любить комедії - на@уй! Хто любить жахи - за мною в автобус... ви сюди не веселитися приїхали..."
Після перегляду жоден, хто приїздив, в команді не залишився.

У моєму житті часто траплялися і трапляються несподівані речі. Я до цього вже звик і зазвичай сприймаю все спокійно.
Але коли в 2010 році пролунав дзвінок і на тому кінці дроту сказали:
"Влад, привіт! Це Кварцяний Віталій Володимирович. Не хочеш пограти у мене?"- я отетерів.
На той момент я шукав клуб - позаду були вже і ФК "Львів", який через кризу відмовився продовжувати контракт, оскільки не тягнули мою зарплату. І "Чорноморець" під керівництвом нині покійного Баля, царство йому небесне, світлий був чоловік... В "Чорноморець" я прийшов у другому колі. Команда займала низькі позиції, і завдання полягало в тому, щоб за короткий час видати максимальний результат. Ми дуже старалися, але , на жаль, дива не сталося - команда вилетіла в першу лігу. Баля звільнили, причому негарно, я залишатися не став.

Так що на момент дзвінка Кварцяного я був вільний, як птах, хотів грати і володів величезним, як для українського футболіста, досвідом.
Пропозиція була настільки несподіваною, що я навіть замовк секунд на тридцять. А потім бовкнув :
"Віталій Володимирович... кажуть - ви б'єте своїх футболістів."
- "Влад, то всі злі язики! Давай, чекаю тебе".
Так почався найнепередбачуваніший рік моєї футбольної кар'єри.

Зустріли мене в Луцьку добре. Договір був півроку+півроку. Перший місяць мене особливо не чіпали, хоча ми грали не дуже - команда зігравалась - більшу частину гравців прибрали після великого програшу в четвертому турі. Ті, хто залишився, швидше за все, просто хворіли в цей час і не потрапили під роздачу. "Довгожителів" у "Волині" було мало - я потім зрозумів чому.

Тренувальний процес у виконанні Віталія Володимировича - це окрема пісня. Пам'ятаєте анекдот про слоників, що на плацу бігають? Ось десь так само...
Одного разу на тренування принесли бронежилети. Всі повинні бігти в бронежилетах. "Не, ну а че"? Логічно. Тренер так бачить.
Я кажу - мені не можна бігати.
- "Чого це?"
- "Коліна прооперовані, можуть вилетіти".
- "Ну гаразд. Всі біжать в бронежилетах, а Ващук - без. Побігли!".
Тренер задоволений, всі в шоці. Ну і в продовження банкету - а тепер всі грають в бронежилетах! А так, Ващук без бронежилета, у нього ж коліна...
Слава богу, ідея не прижилася. А потім і автомати з касками видавати б почали.

Або ще була фішка в темряві грати. Ну є у тренера настрій потренувати. Неважливо, що м'яч не видно - не фіг, тренуйте зір.
Багато було такого, що у мене особисто викликало подив. Я, пройшовши школу Лобановського, не мав питань щодо інтенсивності навантажень. Але от щодо доцільності тієї або іншої дії питання виникали, і часто.

Я, природно, дратував авторитарного Кварцяного і улюблена його фраза була: "Що ти мені тут динамівський футбол показуєш?!"

Фрази можна було записувати.
"Хулі ти по флангах б'єш? Знову динамівські штучки? Бий на високого!" (під час гри)
"За горло його треба тримати за горло, ось так !" - про нападника (встрибнувши попередньо на спину нічого не підозрюючому футболісту, який просто проходив повз) .
"Значить так. Їдемо на гру. Жити будете в гуртожитку зі щурами. Годувати вас не будуть. Ви повинні вийти на гру злі і голодні!!!" ( перед кубковою грою)

Через три місяці під час мого законного вихідного пролунав дзвінок.
"Влад, бери свого агента і контракт, будемо припиняти наші відносини".
Я нічого не розумію, їду в Луцьк, приходимо до Кварцяному.
- "Віталій Володимирович, в чому справа? Що сталося?"
- "Значить так. З-за тебе команда втратила дванадцять очок. До побачення".
І включає запис з якогось телеканалу, де коментатор під час гри два-три рази повторив моє прізвище...
Я слухаю, потім охрініваю і питаю:
"Віталій Володимирович, ви хоч розумієте, що якщо б у нас були ці дванадцять очок, то ми б були на першому місці?! Причому так би відірвалися від "Динамо" і "Шахтаря", що наздогнати б вони нас вже ніяк не змогли?! У нас би чемпіонство було б достроково!! Ми що, тепер коментаторів слухаємо???"
Робота думки.
"А. Ну так. Тобі ж все одно нічого не доведеш! Ну ти все одно не розслабляйся, давай грай!"
Питання закрили.

За підсумками кола "Волинь" зайняла непогані позиції. Нас відпустили на відпочинок, після чого ми повинні були летіти в Туреччину на збори. Незадовго до цього провели збори в Луцьку, у мене була зустріч з президентом клубу та головним тренером, де підтвердили, що я залишаюся ще на півроку. Тому підступу я не чекав. Поїхав у Київ збирати речі.
За день до вильоту набирають з клубу.
"Влад, ти в Туреччину не летиш, тебе в списках немає".
Набираю Кварцяного. Трубку не бере.
Набираю президента клубу. Кажу - мене на збори не беруть. Той - ні сном, ні духом: "Влад, ну ти можеш мене здивувати... я взагалі-то не в курсі. Чому?"
Ситуація незрозуміла. Але я ж знаю коли літак повинен летіти - приїжджаю в Бориспіль. Підходжу до Кварцяного.
- "Віталій Володимирович, чому я не лечу?"
Відповідь була мегазмістовною:
"Ти що - прокурор, щоб я тобі відповів?"
Все.
Більше поясненнями себе головний тренер команди не обтяжував.
Команда полетіла. Я залишився.

Почав тренуватися з "Динамо 2". Тоді там працював Андрюха Гусін, пішов мені назустріч.
А через десять днів пролунав дзвінок з невизначеного номера.
Ні здрастє, ні привіт. Кварцяний.
"Ну що, відпочив? Давай лети в Туреччину, чекаю".
Поклав трубку.
Ну що ти з ним зробиш? Став шукати квиток на Анталію...
Через кілька тижнів дізнався в чому ж справа.
Вирішив Віталій Володимирович, що на перегляд їде багато захисників. Звичайна справа - під час зборів дивитися нових гравців, тренуючи і своїх, звичайно ж. Так от, захисників в той раз було вісім. Я вже не поміщався, з його точки зору.
Чотирьох Кварцяний відсіяв відразу, а чотирьох залишив. Двоє заявили після кількох ігор, що в команді не залишаться ні за що. А двоє, які залишилися, нишком втекли вночі.
Не захотіли робити зоряну кар'єру у великого тренера.

Як тренер Віталій Володимирович - був просто феєричний.
Гра. Наш нападник з м'ячем в атаці. Кварцяний стоїть біля кромки поля і кричить крайньому захиснику: "дивись сюди! На мене, я тобі сказав!! Сюди!!" Я у відповідь репетую: "На м'яч дивись, придурок!! На м'яч!!! Біжи за нападником!!"
Кварцяний : "Не слухай його!! Слухай мене!! Сюди йди! Я з тобою поговорю!!! "
Далі нецензурно.
Так і грали.
Часто запитують, особливо молоді - а правда, що Кварцяний б'є футболістів?
Відповідаю як є - мене пальцем не чіпав.
Щодо решти - нехай вони говорять.

З приводу договірних матчів.
Було пару раз, що мене і ще кількох людей саджали на лавку запасних без пояснення причин. Було таке, що змінювали нападника на захисника, хоча це було нелогічно. Були рішення, які викликають, скажімо так, подив.
Команда програвала.
Але чи це був договірняк або просто примха тренера - сказати не може ніхто.
І нехай це буде на совісті Кварцяного.
Тому що при всій неоднозначності Віталія Володимировича як тренера, я впевнений - якщо б не він, то великого футболу в Луцьку не було б. Як він цього домігся - це його історія. А історія ніколи не буває білою.

Хотів би я, щоб мій син потрапив в руки такого тренера як він?
Ні в якому разі.
Нічого там робити молодим, з моєї точки зору. Краще європейська друга ліга, там більше можна навчитися.

Поважаю я Віталія Кварцяного як футбольну людину?
Однозначно - так.
Мого нинішнього досвіду достатньо для того, щоб усвідомлювати яку важку і невдячну ношу він несе.
"Волинь" - його дітище, його сенс життя. Можливо, як тренер він і не найкращий варіант, але як спортивний менеджер досить успішний. Він переживає за успіхи команди і дійсно вболіває за свою справу. І те, що "Волинь" досі тримається у вищій лізі - найкращий тому доказ. Можливо, він занадто емоційний і поведінка його не вписується в рамки загальноприйнятої моралі, але футбол він щиро любить. Так як вміє.