Ващук: Онищенко хотів, щоб в Арсеналі грали Мілевський і Алієв

Колишній зщитник "Динамо" і збірної України Владислав Ващук згадав про роботу в київському "Арсеналі".

- Останні два тижні, гортаючи стрічку Фейсбуку, я тільки дивувався – як цікаво заплітаються візерунки медіапростору. Онищенко, Коломойський... Коломойський, Онищенко... Тому довго думав, чи варто описувати все, що тоді сталося з "Арсеналом". Потім вирішив – варто.

Таємниці особливої в ситуації немає, та й не було. Все, що я зараз напишу – озвучувалося в ефірі, миготіло в численних інтерв'ю. Так що тих, хто сподівається на сенсацію, я розчарую – це лише мій погляд на те, що сталося, не більше. Шматок мого життя.

Лютий 2013. Футбольна кар'єра давно закінчена. Позаду – запорізький "Металург". Два місяці перебування в клубі в незрозумілому для всіх якості консультанта президента – пам'ятні тільки набутими в цей час друзями. Для професійного зростання, звичайно ж, зиску ніякого. Закінчення ігрової кар'єри – складний період для всіх спортсменів. Про це напишу окремий пост, якщо зможу – тема дуже важка.

Ну а зараз про те, чому у мене після 2013 року не було і не буде картки "Приватбанку".

І про те, як пов'язані між собою два медійних персонажа останнього тижня.

З Сашею Онищенком я знайомий років двадцять. Ще з тих пір, як він був Кадировим. Подзвонив йому по своєму питанню – дитячому турніру, а у відповідь: "О! На ловця і звір біжить... Заїдь до мене в офіс – є тема для розмови..."

З кабінету я вийшов злегка ошелешений – Онищенко забирає київський "Арсенал". І займатися командою буду я. З приємного – я керую ситуацією як хочу, сам придумую собі посаду, сам визначаю основні напрямки розвитку команди, сам займаюся всіма питаннями, начальства у мене немає, крім Онищенка, звичайно.

З неприємного – документи на команду не передані, будуть передані пізніше. У нас залишається Головко в якості генерального, печатка та право підпису поки у нього.

У команди є сім гравців, головний тренер та мікроавтобус "Хюндай". Місце у вищій лізі. Все.

Коли я читав тоді, що Олександр Онищенко купив клуб за двадцять мільйонів доларів – було смішно. Нічого там було купувати. Навіть за мільйон. Навіть за півмільйона. Гривень, не доларів.

На клубі висів божевільний борг в 360 мільйонів гривень. Я не відразу почав вникати, що це за борг і звідки він взявся . Сказали – приберуть, там вже домовилися, ну і добре.

Мені присвоїли статус спортивного директора. Переді мною стояло нереальне завдання – за два тижні зібрати команду вищої ліги. За два тижні зробити роботу, на яку повинно йти кілька років. Я взявся за телефон... Не дарма ж я стільки років провів у футболі – зв'язки є скрізь...

Це було круто. Ні, не так – це було мегакруто! Величезна кількість інформації просто лавиною обрушилися на мене. Я ж завжди був на полі, максимум – бачив роботу тренерів, з діяльністю спортивних менеджерів стикався мало. Доба стала двадцативосьмигодинною, за моїми відчуттями, стільки було роботи. Але я кайфував – не думаю, що хтось ще в українському футболі робив команду вищої ліги за два тижні. Фантастичний випадок. Буває раз у житті – і спасибі, що трапився.

В кінці лютого "Арсенал" (Київ) відлетів до Туреччини на збори. З яких повернулася повноцінна команда. Налаштований був Олександр Романович цілком серйозно. Він не вимагав негайного чемпіонства і єврокубків, і готовий був витрачати гроші на команду. Для людини, яка щойно прийшла в футбол, це була більш ніж адекватна поведінка.

Мені була надана повна свобода у підборі гравців, Онищенко тільки висловив бажання, щоб у команді грали Мілевський і Алієв. Алієв відмовився відразу, навіть не обговорюючи умов, а з Мілевським Онищенко навіть спілкувався особисто, але умовити Артема не зміг.

Не хочу вдаватися в усі подробиці, можу сказати тільки одне – за підсумками першого кола "Арсенал" фінішував на восьмому місці, в середині турнірної таблиці. Не впавши ні на одну сходинку. Ті, хто розуміють, що таке – щойно зібрана команда, зрозуміють, чого це коштувало всім – тренеру, керівництву, футболістам... Спасибі тим, хто розділив зі мною все, що відбувалося, я щиро вдячний за роботу і терпіння.

Але повернемося до документів "Арсеналу". Повернувшись до Києва, я підняв питання – коли ж будуть передані всі повноваження. Головко кивав на Рабіновича, той обіцяв, що ось-ось, але картина стала прояснюватися дуже неприваблива...

Коли Онищенко сказав, що забирає клуб даром, я здивувався – чого це Рабінович проявляє таку щедрість. Потім стали спливати борги – один за іншим... А триста шістдесят мільйонів – це чи то кредит, взятий Рабиновичем у "Приватбанку", чи то податкові зобов'язання... Дванадцять з половиною мільйонів клуб винен був одній з авіакомпаній Коломойського – судячи з усього, команда на всі тренування літала літаком, ніяк інакше... І це я мовчу про борги із зарплати футболістам бозна з яких часів... Та що там – команда винна навіть за оренду офісу, що належить, за дивним збігом обставин, одній з фірм Рабиновича... І це так, надводна частина айсберга...

Десь через місяць Рабинович озвучив, що вирішити питання з документами він не може, тому що документів у нього вже кілька років як немає, документи у "Привату".

Забираючи клуб, Онищенко, звичайно ж знав, що Рабинович фактично вже не власник клубу. Які гарантії тоді дав Олександру Романовичу Ігор Валерійович – я тільки здогадуюся. Напевно, мова йшла про чеснеу слово.

Я не юрист, але перше питання, яке я задав – ок, я розумію, що борги обіцяють прибрати, але як це відбуватиметься на практиці? Ніхто не відповів. І не зміг відповісти протягом шести місяців.

Онищенко був готовий утримувати команду, якщо йому її віддадуть, але не готовий був платити за міфічні борги, яких команда, взагалі-то, і не робила. Тим більше, що ні фактично, ні юридично – команда йому поки не належала. Будь-яка проплата, яка надходила на клуб, тут же втрачала 20% – Головко починав проплачувати "канцелярські витрати", оренду офісу і т. д... Тут же з'явилися заборгованості по зарплаті футболістам та працівникам клубу.

Підняли питання про те, щоб хоча б поміняти директора, поки змінюється власник – "ні, що ви – неможливо"...

А особливо хотілося б побачити в реальності документи клубу, який Онищенко продовжував утримувати щомісяця. Крім меморандуму про наміри, склепаного на швидку руку, – жодного папірця.

До кінця літа остаточно стало ясно – переоформлення згідно з обговореними умовами не буде.

"Привату" зовсім нецікаво забирати свої борги, списані на "Арсенал". Клуб повинен бути збанкрутілим – і крапка. Онищенко зі своїм несподіваним інтересом до футболу зовсім не входив у плани "Привату".

Зрозуміти Онищенка, який відмовився далі спонсорувати чужий, по суті, клуб – може хто завгодно.

Якщо чесно, то я намагався врятувати "Арсенал" до останнього. Кілька разів зустрічався з Коньковим, тодішнім главою ФФУ, той навіть ставив питання щодо київського "Арсеналу" президенту Януковичу під час одного з матчів збірної. Віктор Федорович нічого не відповів – було нецікаво, значить.

Я придбав неоціненний досвід. Дізнався дуже багато нового і цікавого про закулісне життя багатьох українських футбольних клубів прем'єр-ліги. Нажив як друзів, так і ворогів, причому нічого особливо не роблячи, просто чесно виконуючи свою роботу.

До питання про те, чи заробив я в "Арсеналі" грошей. Ні. Не заробив. А ще я хочу сказати кілька слів про головного тренера "Арсеналу" – Юрія Бакалова. Я не знаю, як він до мене ставився і ставиться – але він заслужив мою безперечну повагу своїм ставленням до команди. Коли тренер говорить – "я повинен отримувати зарплату так само, як і вся команда, якщо не платите футболістам – то і мені не треба" – це дорогого коштує. Є таке поняття – футбольна людина. Юрій Бакалов – футбольна людина. І як справжній капітан, був з командою до кінця на потопаючому кораблі, не вимагаючи для себе особливих умов і не відокремлюючи себе від усіх.

Минув час. "Арсенал" благополучно поховали. "Приват" націоналізували. Саня Онищенко дає свідчення по "Скайпу"... Вадим Рабинович – депутат від "Оппоблока", ну а Коломойський... Коломойському ліпше за всіх – він десь у Швейцарії.

Так що життя – цікава штука, як не крути.

Недавно от поспілкувався з людьми з ФК "Дніпро" – почув дуже знайомі речі...

Що стосується "Арсеналу" – це школа. Хороша школа. Але тоді, восени тринадцятого – я не знав, що чекає попереду. Незабаром відбудеться подія, яка розділить життя на "до" і "після"... І я чітко розумію – хто друг, хто ворог. У чому життєві цінності. І куди йти далі...", - написав Ващук в Facebook.