Ващук: Рівалдо - лівоногий, технічний, але передбачуваний. Нічого особливого

Колишній захисник збірної України і ряду українських клубів Владислав Ващук на своїй сторінці в facebook поділився черговою порцією спогадів часів кар'єри гравця.

"Аналізувати і ще раз аналізувати...

Дивлячись на те, що робить на полі Джордж Веа - темношкірий нападник з "ПСЖ", я вперше відчув себе безпорадним. Технічний, швидкий, довгоногий, абсолютно непередбачуваний - м'яч буквально прилипав до його ніг. Рухи були настільки незвичайними, техніка незвичною, що я просто не розумів, як будувати тактику захисту... Завдання було не з легких. Я не міг передбачити його, чи не відчував.

1994. Ліга Чемпіонів.
Мені дев'ятнадцять. І я готуюся до матчу "Динамо" - "ПСЖ". Дивлюся відео з іграми майбутнього суперника. Тренер - Сабо, до нього особливо не підійдеш з питаннями що й до чого.

Дістаю зошит і роблю перші записи...
"Веа - правоногий, технічний, непередбачуваний, невідомо що зробить в наступний момент..."

Дивно, але дивлячись зараз на ті свої кострубаті записи, я розумію, що робив одну з найважливіших речей не тільки у футболі, але і в бізнесі. Я аналізував. Вивчав.

Обидва матчі з "ПСЖ" ми програли. Але Луїс Фернандес, тренер французів, в інтерв'ю французькій пресі сказав, що я хоч і молодий, але дуже перспективний гравець. Що не по роках розвинений, і добре себе показав на тій позиції, де зазвичай грають футболісти постарше. Дійсно, на позицію ліберо зазвичай потрапляють років після двадцяти п'яти - тридцяти. У дев'ятнадцять на таку позицію гравців ставлять рідко - тут потрібен досвід, мізки, чуття... Пам'ятаю, як пишалася мама, вирізаючи тоді замітки в газетах. Ще б пак - французи про улюбленого сина написали! Якби вона тоді знала - скільки ще їх буде, таких вирізок...

Ось саме з тих пір і з'явилася звичка записувати свої спостереження. Чомусь прийнято вважати, що футболісти - це все тупі малограмотні люди, в футбол грають виключно ногами, мізки їм ні до чого. І забувають одну просту істину.

Дурнів спорт не терпить. Вони в ньому надовго не затримуються.

Розуміння цього було прищеплено вже в дитячій школі, і дуже дякую моїм першим тренерам - Сергієнко Анатолію Петровичу (СКА "Київ") і Крощенко Анатолію Миколайовичу ("Динамо") за те, що змогли вкласти в мою голову важливість і необхідність вміння вивчати й аналізувати противника. За те, що змушували думати, мислити, приймати рішення. За те, що навчили мене тому, що результат поєдинку не наважується одним фізичною перевагою.

У дев'яностих, звичайно ж, не було тих можливостей, що зараз. Не було інтернету, а відео-нарізки, популярні перед грою, зазвичай були не дуже інформативними. Тому залишалося одне - виходити на поле і займатися швидким аналізом під час гри. Це, до речі, було і непогано, тому що кожна гра мала свої додаткові особливості - погодні умови, психологічний стан команди і т.д.

Звичайно ж, мене, як захисника, цікавили ті гравці, які потенційно могли нам забити - нападники, півзахисники. Завжди цікаво було зрозуміти стиль їхньої гри, зрозуміти де основна загроза. Опікою нападаючих я займався вкрай рідко, в основному - виконував фунції "чистильника". Того, хто "підчищає" огріхи і помилки партнерів.

На цій позиції не так важливі швидкість і витривалість, як уміння правильно і швидко оцінити обстановку, бачити поле, відчувати супротивника. Необхідно бути на місці подій за частки секунди до того, як все почне відбуватися.

В ідеалі, звичайно ж, м'яч до останнього захисника повинен доходити, образно кажучи, "в крові" - команда повинна боротися за м'яч до останнього. Який би не був хороший останній захисник, один він не видасть потрібного результату. Працювати повинна вся команда.

Почитав старі записи з попередньої короткої храктеристики моїх супротивників, посміхнувся... Ось деякі з них. До речі, наступні гри частіше підтверджували мої висновки, ніж спростовували.

Янкер ("Баварія") - твердолобий "броненосець", завдання - "проломити" оборону. Бачу ціль не бачу перешкод.

Дель П'єро ("Ювентус") - нахабний, хитрий, зухвалий. Брудний гравець, робить гидоти нишком. (Ось все підтвердилося. Саню Шовковського вдарив нишком ліктем в живіт. Арбітр не побачив, а шкода)

Фігу ("Барселона") - технічний, роботяга, робить дуже великий обсяг роботи

Рівалдо ("Барселона") - лівоногий, технічний, але передбачуваний. Нічого особливого. Швидкий.

Еффенберг ("Боруссія", "Баварія") - нестандартно мислячий, дуже цікавий, бути напоготові, читати. Запальний.

Руні ("Евертон") - бичок, техніка жорстковата, намагається тиснути корпусом, англійська школа. Важкий, бути готовим до того, що захоче штовхатися, не входити в контакт.

Рауль ("Реал") - грає завжди в чужому майданчику, чекає помилку. Хитрий лис. Провокатор. Може самостійно вирішити результат зустрічі.

Маріо Баслер ("Баварія") - стандартний, класичний гравець високого рівня. Стежити за стандартами.

Бергкамп ("Арсенал") - хитрий. На вигляд не швидкий, але може вибухнути

Коллер ("Андерлехт") - високий, любить чіплятися за ноги, падати у штрафному. Хитрий, бути напоготові. Важкий.

Це тільки частина з тих записів, що я знайшов в тому старому зошиті. У ній практично немає імен футболістів українського чемпіонату, ну хіба що гравці "Шахтаря".

До речі, смішна історія якось вийшла з Брандао. Проаналізувавши, я зрозумів, що Брандао - яскраво виражений лівоногий. І в одній з ігор з "Шахтарем", коли Брандао вийшов практично на лінію штрафного - просто став йому під ліву ногу. І показав - мовляв, бий, чого ти... Той сіпнувся правою ногою раз, сіпнувся два, розвернувся - і віддав пас назад. Здавалося б - ну бий правою, позиція вигідна, аж ні... Права - неробоча.

Так що дуже корисно вивчати противника перед грою.

Єдине, чого ти ніколи в житті не можеш спрогнозувати - так це того, що тебе будуть свідомо калічити. Наплювавши на всі правила гри. Таке теж траплялося в моїй кар'єрі, і не тільки моїй...

Фото - з особистого архіва Владислава Ващука