Оберемко: Можна ходити в українській символіці, але при цьому залишатися бидлом

Андрій Оберемко за свою недовгу кар'єру змінив 8 клубів, виграв срібло Євро з молодіжкою і завершив кар'єру в 31. З ним на серйозні полі тичні теми спілкувався сайт Tribuna.

- Андрій, як правило, футболісти не хочуть говорити про політику і, здається, взагалі не звертають уваги на те, що відбувається в країні. Чому так?

- У нашій країні спорт точно не поза політикою. Багато власників клубів так чи інакше пов'язані з політикою. Відповідно, фінанси клубів теж пов'язані з нею.

Скажу особисто за себе: якби мені надійшла пропозиції виїхати в Росію, я б цього не зробив. Але судити тих, хто прийняв рішення поїхати, я не маю права. Тим більше, мій друг Артем Громов туди поїхав. Мені це може подобатися чи ні, але у мене немає права когось засуджувати.

- Уболівальникам не подобається, що в таких ситуаціях мало хто з футболістів проявляє патріотизм або гроші для них виявляються важливішими.

- Потрібно поважати думку кожного людини. Ось всі сміються над Селезньовим, меми складають - мовляв, поїхав в Росію, щоб годувати сім'ю. Але ж він дійсно робив це перш за все в інтересах своєї родини.

У кожного свої принципи. Так, футболісти часто поводяться так, немов вони далекі від усього цього, але вони заробляють гроші чесною працею, нікого не обманюючи. Вболівальники ж часто використовують подвійні стандарти. Патріотизм патріотизму не рівня. Можна повісити собі стрічку в машині або ходити в українській символіці, але при цьому залишатися бидлом і кидати "бички" на землю.

Зараз я живу в Маріуполі, і люди тут по-різному налаштовані: хтось за Україну, хтось за Росію. Не поважати думку цих людей я не маю права, а зрозуміти цих людей і постаратися переконати - то, чого сьогодні нам всім не вистачає. Зрозуміло, що "русскій мір" - повна нісенітниця, він може принести тільки розруху, але люди ж не просто так там залишаються. Багато хто хотів би поїхати, але не мають можливості. Держава ж не подбала про це. Легко сказати, які там всі погані і сепаратисти. Зрозуміти ж цих людей - складніше, тому ніхто не намагається.

Читав я інтерв'ю з Пуканичем - подивіться, які коментарі на сайті і в фейсбуці. Люди через свою неосвіченість готові затаврувати людину, ще й якимись незрозумілими словами. Це ж маячня. Пуканич жив там, заробляв, планував своє майбутнє саме в Донецьку. Відбулася ось ця ... - в місто прийшла війна. А у нього там житло - куди йому подітися? Деякі пробували влаштуватися в Києві. Але це ж треба квартиру знімати: ти один місяць заплатив, другий, третій, багато при цьому не заробляєш. А в Донецьку у тебе є своє житло. Ось хлопці і повертаються. Їм просто ніде жити.