Циганик - про олігархів, цензуру, погрози та точність власних інсайдів

Ведучий програми "Профутбол" Ігор Циганик в інтерв'ю Tribuna.com розповів про багато аспектів роботи спортивного журналіста. UA-Football зібрав найцікавіші моменти бесіди.

Про зв'язок футбольної журналістики з олігархатом. Олігархічний футбол почався ще у 90-ті, коли Суркіс повернув Лобановського у "Динамо". Олігархи вирішили зробити крок з тіні у публічність, яка була своєрідним захистом. Одна справа, коли тобі дадуть по голові і ніхто про це не знає, а інша - коли ти публічна людина. Це стосується і Суркіса, і Ахметова, і Коломойського, і Ярославського, і Димінського. І це відбилося на журналістиці. На неї почали впливати, коли в футбол завезли серйозні гроші. Зарплата у київському "Динамо", коли вони обігравали "Барселону", була тисяча доларів плюс п'ятсот доларів премії. Тобто, максимум за місяць можна було заробити три тисячі доларів. А вже у 2007-му році у футболістів були контракти на мільйон-півтора.

Про дружбу із власниками клубів та олігархами. З ними спілкування трохи по-іншому будується. Наприклад, з Ігорем Суркісом я знайомий з 2002 року. Тоді Ващук підписав контракт зі "Спартаком", ніхто не знав про це. Треба було взяти коментар у Суркіса, але у приймальні мене з ним з'єднали тільки після декількох годин телефонних спроб. Говорили півтори години - півтори години монологу. Він мені розповів про Ващука все. У нас рівень відносин від "так пішов ти" до "ти кращий". І так практично із усіма. Мені все одно, коли пишуть, що я прогнувся під Суркіса.

Те ж саме про роботу на каналі Коломойського і про дружбу з Козловським (президентом "Руху"). Якщо я дізнаюся, що хтось грає у контори, то все скажу в ефірі - поки ще не спіймав. У Ігоря Валерійовича було п'ять клубів в УПЛ і він не виграв чемпіонат. Він отримував кайф не від результату, а від процесу. "Кривбасу" платили подвійні премії проти "Дніпра". Він цікава людина. Колись на спір називали останніх тридцять переможців ЛЧ. Після того, як кожен свого назвав, він сказав, що зі мною можна розмовляти.

Про самоцензуру та професійні стандарти. Я багатьох футболістів люблю. Наприклад, Мілевського поважаю. Хоча, він у багатьох моментах був неправий, але я шукаю йому виправдання. Це ж стосується і президентів клубів. А тренери? Маркевич, Павлов, Кварцяний, Альтман, Сабо - можна з глузду з'їхати. Вони хитрі акули. Вони тебе використовують. Погладять по голові і ти вже відчуваєш симпатію. Мати свою точку зору і завжди її утримувати - це для мене головний стандарт. І бути об'єктивним для своєї редакції. Якщо вони на мене дивляться нормально - для мене це набагато важливіше, аніж будь-які президенти або тренери. Іноді мені здавалося, що "Профутбол" - головна політична програма країни. Коли ще Янукович при владі був, а ми "Шахтар" "шарашили" через Вакса...

Про погрози. Мені пощастило, мені ніколи не погрожували. Хоча, напевно, є люди, яким погрожували. Була історія, коли я їздив і бачив три дні поспіль одну і ту ж саму машину слідом за собою. У мене є товариш, який колись працював у правоохоронних органах. Я його попросив перевірити. Дійсно їздила така машина, просто стежили, ніякої агресії - це були не правоохоронні органи.

Про інсайди. Я люблю інсайди. Люблю володіти ситуацією, кайфую від цього. Я коли приїхав до Києва, мене взяли на "УТ-1", поставили відповідальним за київське "Динамо" та за збірну України, із якими я відкатав купу років. Так я набив багато зв'язків, друзів. У тому котлі, де я варився, і отримував інформацію. Відносини потроху переросли у базу даних, по якій інсайди проходять самі по собі.

Перевірка інсайда на вкидання - це довіра до кожної конкретної людини. Якщо дзвонить тобі людина, яку ти знаєш 15 років, і каже: "Завтра буде ось це", то ти розумієш - буде. За дружбу говорить. Наприклад, коли з'явилася інформація, що Луческу приїжджав до Києва. Я собі можу дозволити набрати його і запитати прямо. Сумніваюся, що він скаже неправду. Тому що знає, я можу йому зателефонувати і сказати: "Мірча Михайлович, ви мене обдурили. Так негарно". А кожен з них дуже піклується про свій імідж.

Вважаю, що у мене 70% інсайдів заходять. Це нормально, не всі виконуються. Наприклад, говорив, що Матей Видра перейде у "Динамо". Але він дійсно був готовий перейти. Але тільки з однією умовою: перейде, якщо його не захоче клуб АПЛ. Захотів. Але Видра чекав, був тут. Є багато причин, за якими інсайд може не зайти. Ось їде-їде і ніяк не доїде. Скільки таких було! Жерар Ульє вже підписав контракт із "Динамо", всі про це написали. А він потім приїхав додому, а жінка каже: "Не поїду я до Києва". І все закінчилося. Думати про те, що ти когось обдурив, не можна. Ти сам знаєш, що зробив правильно.