Неймовірні пригоди литовців в Україні

За останні два десятиліття легіонери в українському футболі стали настільки звичним явищем, що появою гравців навіть з найбільш екзотичних країн світу нікого не здивуєш. Упевнений, варто приїхати до нас майстрам шкіряного м'яча, наприклад, з Кабо-Верде або Вануату - і ніякого ажіотажу, як бувало в розпал 90-х, на стадіонах не буде.

Після розпаду СССР одними з перших легіонерів в Україні були представники колишніх союзних республік. В їх числі опинилися литовці, переважна більшість яких справляли гарне враження завдяки ігровій дисципліні і відмінним фізичним кондиціям. І зовсім не випадково наші тренери охоче залучали до лав своїх команд "лицарів Тевтонського ордена" або "німців", як жартома "травили" литовців одноклубники.

У різних клубах української еліти виступало понад два десятки футболістів з Литви. Одні приживалися, радуючи вболівальників впевненою грою протягом не одного сезону, інші змушені були шукати щастя поза Україною. Ті ж, хто на якийсь час "кинув якір" в нашому футболі, нерідко опинялись в різних - не тільки курйозних, але і вельми серйозних і навіть суто життєвих ситуаціях. Про кожну з них - в цьому матеріалі.

ФУТБОЛЬНИЙ ПІЛІГРИМ НА ПРІЗВИЩЕ ПАНКРАТЬЄВАС

В когорту піонерів футболістів з громадянством Литви увійшов Ігор Панкратьєв, відомий уболівальникам за виступами у чемпіонаті СРСР за вільнюський "Жальгіріс" і зовсім небагато за московське "Динамо". Після розпаду Союзу цей досвідчений гравець входив до складу збірної Литви, але в силу певних причин в її футболці зіграв лише чотири рази.

Першим в українській кар'єрі Панкратьєва, прізвище якого з огляду на приналежність в ряді видань писалося як Панкратьєвас, в сезоні-1992/93 стало київське "Динамо". У ньому, до речі, він виступав в компанії свого співвітчизника - воротаря Вальдаса Мартінкенаса (в попередньому чемпіонаті 1992 року разом з цим кіпером грав інший литовець - Гінтарас Квіткаускас). Треба сказати, що Панкратьєв став головним футбольним пілігримом серед литовських легіонерів в нашому футболі. Після "Динамо" він перейшов в інший клуб Київщини - "ЦСКА-Борисфен", де надовго не затримався. Пригоди гігантського півзахисника (його зріст становив 192 сантиметри - прім. В.К.) в українському футболі продовжилися після короткого візиту в литовський "Сакалас", де він провів всього три матчі. Далі футбольні шляхи-дороги Панкратьєва пролягали хитромудрим маршрутом Луганськ - Хмельницький - Тернопіль - Луганськ, де він виступав за "Зорю-МАЛС", "Поділля" і "Ниву" відповідно. Якщо ви думаєте, що в кожному з них литовець грав пару-трійку сезонів, то глибоко помиляєтеся. Більше півроку Ігор Панкратьєв ніде не затримувався. У чому причина - важко сказати.

Відомо, що з тернопільської "Ниви", кольори якої захищав в сезоні-1996/97, він пішов з поганою славою. За п'ять турів до кінця чемпіонату тернополяни приймали претендента на срібло донецький "Шахтар" та програли йому з рахунком 1:4. Під підозру в здачі матчу потрапили троє футболістів "Ниви", серед яких був і Панкратьєв.

- Після гри були дуже неприємні розбірки, про які не хочеться згадувати до сих пір, - сказав якось в одному з інтерв'ю ветеран тернопільського футболу Ігор Біскуп. - Більше Панкратьєва в Тернополі не бачили.

Через якийсь час він знову з'явився в "Зорі", а потім остаточно покинув Україну.

АЛЕРГІЯ НА ЗЕЛЕНЬ

Вперше увійшовши до вищої ліги в сезоні-2000/01 алчевська "Сталь" вдалася до послуг декількох легіонерів, серед яких був литовський захисник Маріус Скіндеріс. Він, як і Панкратьєв, грав за національну збірну своєї країни, проте зіграв за неї в чотири рази більше матчів, ніж його старший колега. Більш того, Скіндеріс зробив собі ім'я в польському "Белхатуві", де протягом декількох сезонів був ключовою фігурою. Ясна річ, що після Польщі потрапити в скромний навіть за футбольними мірками Алчевськ для нього було кроком назад. Що тут лукавити: литовець поїхав в українську глибинку з метою заробити "пару копійок", а не заради того, щоб кістьми лягати за спортивну честь промислового міста.

Як з'ясувалося перед одним з важливих домашніх матчів, Скіндеріс виявився не готовий допомогти алчевської команди. Про це розмірковує напередодні гри про вибір оптимального складу головного тренера "Сталі" Анатолія Волобуєва сповістив один з помічників. Рульовий алчевців попросив уточнити причину у лікаря команди і той повідомив: у футболіста алергія. Чи не позбавлений почуття гумору Волобуєв тут же двозначно зіронізував: "На зелень?".

ФУТБОЛЬНЕ БРАТСТВО ПО-ЛИТОВСЬКИ

Без малого десять років провів у польському футболі досвідчений український тренер Петро Кушлик. З початку 90-х до початку 2000-х років він встиг попрацювати в різних лігах сусідньої країни, проте піком в його зарубіжній кар'єрі став період, проведений в "Відзеві" з Лодзі. У клубі, де свого часу виступали не тільки зірки польського футболу першої величини (зокрема, Юзеф Млинарчік і Збігнєв Бонек), але і українці Анатолій Дем'яненко і Андрій Михальчук, Кушлик працював в сезонах 1999/00 і 2000/01, змінивши на тренерському містку легендарного Гжегожа Лято. Але справа в даному випадку не стільки в українському тренері, скільки в литовському нападаючому Робертасу Пошкусу.

Будучи протягом 14 років одним з ключових виконавців збірної Литви, цей футболіст був підопічним Кушлика в "Відзеві". Він приніс чимало користі польській команді, яку змушений був покинути під час роботи українського фахівця. Однак контакти Петра Кушлика та литовського легіонера збереглися на багато років. Вони часто зідзвонювалися, та й бачитися з тих пір теж доводилося. Робертас Пошкус завжди пам'ятав про співпрацю з українцем, і коли Кушлик опинився без роботи, запросив його працювати в литовську "Лієтаву" з Йонави. Щоправда, не в ролі головного тренера, яким в клубі був Пошкус, а його помічника. Що й казати, яскравий приклад справжнього футбольного братства.