Республіканський стадіон до Олімпіади. Зірване відкриття і скандальна програма за 500 доларів

В історії українського футболу і спорту в цілому траплялося чимало цікавих фактів, які всіляко замовчувалися і трималися в таємниці. Особливо це практикувалося за часів СРСР, коли будь-який невигідний для партійних чиновників прорахунок на тій чи іншій ввіреній їм ділянці міг обернутися для них доганою або навіть звільненням. Можна собі уявити, що пережили напередодні Олімпійських ігор 1980 року відповідальні за реконструкцію київського Республіканського стадіону особи! Подробиці цієї історії, зібраної по крупицях кореспондентом UA-Футбол за чотири десятиліття, для багатьох не були відомі до сьогоднішнього дня. Але не дарма ж відома приказка говорить: "Все таємне рано чи пізно стає явним".

Якщо використовувати театральну термінологію, то головними дійовими особами в спектаклі під умовною назвою "Підготовка Республіканського стадіону до здачі в експлуатацію" були будівельники і представники партійного апарату. Звичайні ж ролі виконували футбольні команди і спортивні функціонери, які відповідали за проведення матчів. Втім, про все по порядку.

Про те, що одним з міст, де пройде футбольний турнір Олімпіади-80, буде Київ, було відомо не за один рік до старту Ігор. У 1977-му був розроблений проект реконструкції спортивної арени, яка тоді ще мала назву "Центральний стадіон", після чого влітку наступного року вона була закрита для масштабного оновлення. За іронією долі, останній матч на цьому стадіоні київське "Динамо" провело 1 липня 1978 року з ташкентським "Пахтакором". Хто б міг тоді подумати, що саме з узбецькою командою, як з черговим суперником динамівців, через два роки буде пов'язана майже детективна історія. До речі, за два роки, які розділяли ці дві зустрічі киян та ташкентців, в долі "Пахтакора" відбудеться трагічна подія - авіакатастрофа в серпні 1979 го ...

ФАРТОВЕ ЗАКАРПАТТЯ ДЛЯ ЛОБАНОВСЬКОГО

Тимчасово втративши домашню арену в зв'язку з реконструкцією, "Динамо" змушене було використовувати різні стадіони: в тому ж 1978-му - столичний СКА, львівську "Дружбу" і харківський "Металіст", в 1979-м - столичний "Динамо" , а в 1980-му - ужгородський "Авангард" і той же "Динамо". Що цікаво: в Ужгороді в олімпійському році команда Валерія Лобановського прописалася надовго: на закарпатській землі вона перебувала з кінця зими і до першої декади квітня!

Можна собі уявити емоції вболівальників, які живуть по різні боки річки Уж, які кожні три-чотири дні бачили афіші, що сповіщають про черговий матч за участю улюбленого в цьому краї "Динамо". Під часовий відрізок з 27 лютого по 7 квітня київська команда провела ні багато, ні мало 11 (!) ігор: дві товариські з ужгородською "Говерлою" та дев'ять офіційних - в рамках зонального турніру Кубка СРСР з кишинівською "Ністру", івано-франківським " Спартаком ", дніпропетровським "Дніпром", московським "Локомотивом", львівськими "Карпатами", в 1/8 фіналу з алма-Атинська "Кайратом", в 1/4 фіналу з московським "Динамо", а в рамках чемпіонату СРСР з московським ЦСКА і ленінградським "Зенітом" (одна з кубкових зустрічей ощасливила також і жителів Мукачева - Прим. В.К.).

"Динамо" перед матчем першого туру Чемпіонату 1980 проти ЦСКА в Ужгороді

Той період ужгородські уболівальники згадують з особливими почуттями, адже такого атракціону небаченої щедрості з боку керівних футбольних органів величезної країни більше ніколи в їхньому краї не було. За ті 41 день, які динамівці провели в Закарпатті, місцеві любителі футболу змогли наживо побачити розсип зірок - киян Блохіна, Конькова, Буряка, Веремєєва, Бессонова, Балтачу, Дем'яненка, Євтушенка, дніпропетровця Трошкіна, московського "залізничника" Петракова, львів'ян Суслопарова, Броварського, алма-атинців Гладіліна, Штромбергера, Пехлеваніді, московських динамівців Ловчева, Бубнова, Газзаєва, московських армійців Астаповського, Чеснокова, Тарханова, ленінградців Ларіонова, Козаченка і багатьох інших. Для Валерія Лобановського, який вірив у всілякі прикмети, забобони і свято дотримувався традиції перед кожним матчем, закарпатський етап припав до душі, так як опинився на рідкість фартовим! Судіть самі: з дев'яти матчів вісім завершилися перемогою і лише в одному була зафіксована нічия.

Гостинний Ужгород "Динамо" покидало, маючи в кишені вихід в півфінал Кубка СРСР і місце в групі лідерів чемпіонату разом з одноклубниками Мінська, Тбілісі і донецьким "Шахтарем" (у всіх була однакова кількість очок після двох турів).

ЗВОЛІКАННЯ БУДІВЕЛЬНИКІВ І КОМПРОМЕНТУЮЧА ПРОГРАМКА

Весна була в розпалі, а тим часом в столиці України повним ходом йшла реконструкція головної спортивної арени, яка до того моменту вже носила нову назву - "Республіканський стадіон". Все йшло до того, що відповідно до плану здача об'єкту повинна була відбутися до кінця червня. Більш того, на 30-е число було намічено урочисте відкриття 100-тисячного гіганта, приурочене якраз до згаданого вище матчу чемпіонату "Динамо" - "Пахтакор".

Але як часто бувало за часів СРСР, на завершальній стадії будівництва щось застопорилося і дату відкриття довелося відкласти. Зараз вже ніхто точно і не згадає, з чим була пов'язана причина - може, вчасно не привезли матеріали для оздоблюваних робіт або самі оздоблювальні роботи через чиюсь недбалість надто затягнулися. Але не в цьому суть. Справа в іншому: до матчу "Динамо" - "Пахтакор" заздалегідь була випущена програма, в якій був текст, здатний досить серйозно скомпрометувати відповідальних за будівництво чиновників.

Фотогалерея

Фото - клікабельні

"Сьогодні, після тривалої перерви, Республіканський стадіон зустрічає футбол. Головну спортивну арену України важко впізнати: в період підготовки до футбольного турніру Олімпіади-80 на стадіоні виконана величезна робота - оновлено ​​трибуни, розраховані на 100 тисяч глядачів, бігові доріжки, сектори для стрибків і метань, змонтовані освітлювальні щогли. Тепер завдяки потужним прожекторам створилися ідеальні умови не тільки для спортсменів і глядачів, а й для мільйонів телеглядачів, так як забезпечена високоякісна трансляція кольорових передач. Реконструйовано інформаційні табло. Змінився і центральний павільйон - він повернувся до свого первозданного вигляду. Сучасним обладнанням оснащені радіо-інформаційний центр, комплекс телеграфного і телефонного зв'язку. Повністю замінено ґрунт на футбольному полі. Підходи до стадіону стали зручнішими і просторішими. Змонтована чаша для олімпійського вогню, з'явилися зручна ложа преси, багато різних споруд, серед яких виділяється оригінальною архітектурою реабілітаційно-відновлювальний центр. Завершуються роботи по благоустрою території.

Красень-стадіон чекає Олімпіаду! "

Програма була здана в набір до видавництва "Преса України" ще за три з половиною тижні (!) до матчу - 4-го червня, а підписана до друку - 11-го. Зрозуміло, ніхто тоді й гадки не мав, що зволікання з будівельними роботами внесуть сум'яття в плани організаторів чергового поєдинку чемпіонату СРСР. А в середовищі організаторів Олімпійських ігор і зовсім посіють легку паніку.

ПУСТИТИ "ПІД НІЖ" 5000

Коли стало ясно, що ні про яке проведення матчу "Динамо" - "Пахтакор" на все ще обновлюваному Республіканському стадіоні 30 червня мови бути не може, з тривогою згадали про програму. До сих пір точно невідомо, чи встигли надійти вони разом з квитками в касу для реалізації або до цього справа тоді не дійшла. Але факт залишається фактом: було наказано весь видрукуваний тираж в кількості 5000 примірників пустити "під ніж". Щоб не дай Бог чогось не вийшло! Можливо, до сьогоднішнього дня ніхто так і не дізнався б про документальне підтвердження факту недолугості будівельників стадіону, якби не вихопи хтось із працівників друкарні 5-6 штук програм перед самим знищенням. Так, про всяк випадок. З тих пір ці екземпляри вважаються не тільки раритетом, але і мрією кожного колекціонера, який збирає програми київського "Динамо" і ташкентського "Пахтакора". Якби можна було розповісти історію про кожен з уцілілих примірників, то цілком вистачило б на книгу! Адже за чотири десятки років раритетні програми неодноразово кочували з рук в руки, затримуючись на якийсь час то у одного, то в іншого колекціонера. Але роки та десятиліття вносили в життя свої корективи, і комусь з тієї чи іншої причини доводилося з найціннішим екземпляром розлучатися. В основному, через банальну нестачу матеріальних засобів.

Як розповіли кореспонденту UA-Футбол відомі столичні колекціонери Ігор Запорожець і Олег Стадник, вартість рідкісної програми ще на початку нинішнього тисячоліття оцінювалася в 500 доларів. Однак навіть ті бажаючі, які готові були нашкребти цю суму для придбання жаданого примірника, зробити покупку не могли через відсутність предмета продажу. Всі ті п'ять або шість програм поки міцно осіли в приватних колекціях, володарів яких такі ж захоплені колеги- "збирачі" знають поіменно. Інші "зайві" екземпляри за сорок років ніде так і не спливали. Швидше за все, їх просто немає.

"МАШИНА", ЩО РВЕ НА ШМАТТЯ

Що стосується самого матчу "Динамо" - "Пахтакор", то думати про місце його проведення довго не довелося. Суперників готовий був прийняти стадіон "Динамо", який використовувався київськими футболістами в якості домашньої арени неодноразово, в тому числі і після повернення з тимчасового "домашнього" статусу в Закарпатті. Так і сталося: флагмани українського і узбецького футболу помірялись силами на динамівському стадіоні, де гра почалася в ті самі 19.00, що і планувалася на Республіканському. Матч завершився мінімальною перемогою 1:0 команди Валерія Лобановського, яку деякі ревні московські журналісти в ту пору з сарказмом охрестили "машиною для заробляння очок".

Фотогалерея

- Пам'ятаю ту зустріч - в ній "попали" після точного удару Буряка зі штрафного у другому таймі, - розповів кореспонденту UA-Футбол капітан тодішнього "Пахтакора" Володимир Нечаєв. - Хоча не дивлячись на виїзний характер і рівень суперника, ми непогано грали. І навіть моменти біля воріт "Динамо" створювали! Але в ту пору кияни на своєму полі всіх буквально рвали на шматки, нерідко перемагаючи з різницею в пару "сухих" м'ячів або з "сухим" великим рахунком. І це не дивно: з таким-то складом!

За чотири десятиліття у деяких з учасників того матчу багато стерлося з пам'яті. Воно й зрозуміло: скільки різних ігор було проведено за довгу кар'єру! Вадим Євтушенко, який поповнив незадовго до олімпійського року ряди київської команди, в ту пору був зосереджений на тому, щоб якомога краще проявити себе в легендарному клубі.

- Я тільки прийшов в команду в кінці 1979-го, пройшовши з "Динамо" зимові збори, - згадує нападник киян 80-х років. - Деякий час ми грали в Закарпатті, а потім повернулися до Києва. Тоді у мене, як новачка, були зовсім інші думки, тому підґрунтя домашнього матчу з "Пахтакором", чесно кажучи, не пам'ятаю. До того ж, нас тоді в такі справи не посвячували, та й в газетах за радянських часів про прорахунки не писали.

ВИСОКА ТРАВА РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО

Коли мова заходить про матч-відкриття Республіканського стадіону, майже всі чомусь в один голос називають перший поєдинок київського футбольного турніру Олімпіади НДР - Іспанія (1:1), який відбувся 20 липня 1980 року. Однак це не відповідає дійсності. Мало хто знає, що насправді для своєрідного тестування 100-тисячної арени були задіяні представники другої ліги чемпіонату СРСР - київський СКА і керченський "Океан". Колекціонер Ігор Запорожець зберіг не тільки газету "Вечірній Київ" з анонсом цього матчу-відкриття, а й квиток. А ось програма, випущена армійською друкарнею, на відміну від своєї попередниці "Динамо" - "Пахтакор", "під ніж" не потрапила і колекційною рідкістю аж ніяк не є.

Серед гравців, які отримали можливість першими зіграти на реконструйованому красені-стадіоні, був півзахисник СКА (Київ) Ігор Наконечний.

- У сезоні-1980 я був гравцем основного складу армійців, і в матчі з "Океаном" також брав участь, - розповідає він. - Найбільше запам'яталося, що на стадіоні було мало глядачів. Можливо, тому, що суперничали команди другої ліги. А ось результат в пам'яті не зберігся. Пам'ятаю також, що на полі була висока трава, через що грати було дуже важко.

- Якою була атмосфера української столиці напередодні Олімпіади?

- Київ буквально жив в очікуванні настільки масштабного спортивного свята. Те ж саме можна було сказати і про нас, футболістів СКА. Ми були дуже задоволені і горді тим, що відкриваємо Республіканський стадіон. У кожного тоді був піднесений настрій, адже для нас це була величезна честь. Брати участь у відкритті олімпійського об'єкту команді другої ліги, що й казати, було вельми почесно. Можна навіть сказати, що нам пощастило.

У матчі-відкритті київський СКА порадував столичних уболівальників, здолавши "Океаном" - 2:1. А через п'ять днів грою НДР - Іспанія в присутності 100 тисяч глядачів і відбулося відкриття Олімпіади на київській землі.

Коли ж Олімпійські ігри завершилися, повноправними господарями Республіканського стадіону по частині футболу знову стало "Динамо". Ця арена довгі роки вірою і правдою служила динамівцям, збірній СРСР, збірній України та представникам інших видів спорту, поки в 1996 році її не закрили на чергову реконструкцію ...