45 років тому Динамо виграло Кубок Кубків. Стефан Решко про найважчий матч і спецрейс Щербицького

Рівне 45 років тому київське "Динамо" вперше в історії радянського футболу виграло європейський клубний трофей. 14 травня 1975 року, Базель, стадіон "Санкт-Якоб", капітан Віктор Колотов, піднявши Кубок кубків над головою, змусив радіти і пишатися за "Динамо" не тільки уболівальників України, а й усього Радянського Союзу. У фіналі команда Лобановського не залишила жодних шансів угорському "Ференцварошу", впевнено обігравши суперника з великим рахунком 3:0. UA-Футбол попросив згадати про події того поєдинку легенду київського "Динамо" Стефана Решка.

- У фіналі проти "Ференцвароша" "Динамо" легко переграло суперника 3:0. А який матч в тому розіграші турніру виявився для вас найважчим?

- Безсумнівно, з голландським ПСВ "Ейндховен". Вдома виграли 3:0, хоча рахунок і виглядав великим, нам десь пощастило. Могли і пропустити один-два м'ячі, в кінці голландці нас "прихопили", створили моменти, але два рази виручила стійка. Пройшло все на ура. Щоправда, до поєдинку ми побоювалися іменитого суперника. А в грі, як тільки включили швидкості, відразу ж вся техніка голландців кудись пропала. Особливо показовим був перший гол Колотова. Володя Трошкін метрів 70 промчав по флангу, вирізав на Віктора, який і поставив крапку! Ось це був наш динамівський футбол: прохід по флангу, подача і всі біжать на передачу. У матчі-відповіді були вже більш впевненими, маючи в запасі три м'ячі. Хоч і програли 1:2, але вийшли до фіналу.

- Чи була у вас впевненість в тому, що раз в півфіналі пройшли "Ейндховен", то угорці не той горішок, який ви не зможете розкусити?

- Ні в якому разі, таких думок не було. Адже угорці спочатку вибили "Ліверпуль", а потім югославську "Цверну Звезду". Як можна недооцінити суперника? Перед фіналом ми дивилися і розбирали їхні матчі, тому готувалися дуже серйозно. А ось хто був упевнений у перемозі, так це наш футбольний імпресаріо Українчик. Він родом із Союзу, але емігрував і жив в той час в Парижі. Він часто супроводжував нас в поїздках по Європі, мабуть, не погано заробляючи. Йдемо ми з Трошкіним перед грою в роздягальню, зібрані, десь напружені. І ось він підходить до нас і каже: "Слухайте панове, що ви переживаєте, розслабтеся". Я відповідаю: "Як же не переживати, адже це фінал". "Я сказав тренерам "Ференцвароша", якщо вам "Динамо" заб'є більше трьох, то не переживайте", - розсмішив він нас (сміється). Так воно і вийшло, ми забили три м'ячі. Після матчу француз російського походження підходить до мене: "Пане Решко, я вам говорив перед грою, що своїх три ви заб'єте. А могли забити і більше". Він був популярним в Європі, крім нас супроводжував багато команд, знав добре футбол, тому й передбачив рахунок фіналу.

- Багато фахівців вважали "Динамо" фаворитом у фіналі.

- Повторюся, настрій був найсерйозніший. Не міг суперник бути слабким, який вибив на шляху до фіналу "Ліверпуль" і "Црвену Звезду". Валерій Лобановський умів підібрати потрібні слова, своїм характером і емоціями передавав це команді. Почали гру обережно, уважно, і забили два голи в першому таймі. Особливо розслабив нас перший, коли Онищенко відкрив рахунок на початку. Він же потім за рахунок того, що воротар проспав його удар, забив і другий. А в перерві Лобановський дав установку грати виїзну модель: від оборони на контратаках. І Блохін після того, як ми зловили їх на контратаці, забив третій м'яч. "Ференцварош" був хорошою командою, але мабуть у фіналі перегоріли. Напевно боялися нас (сміється). Через деякий час ми з ними грали на комерційному турнірі в Марокко, і на жилах буцалися з ними, аж іскри летіли. Якщо не помиляюся, то Веремєєву в тому матчі порвали ногу, завдавши йому серйозної травми.

- Напередодні фіналу "Динамо" грало в Єревані в матчі чемпіонату проти "Арарату". Після того поєдинку були дуже серйозно травмовані Блохін, Мунтян і Онищенко.

- Так, як зараз пам'ятаю дату 9-го травня (насправді - сьомого - ред.). Блохіну надірвали окістя, йому після матчу наклали п'ять швів. Мунтян не дограв до кінця, та й Онищенку теж дісталося. Чому суперник поводився таким чином, знаючи, що нам належить грати фінал? Напевно, була присутня якась заздрість, що ми так високо "злетіли". Ось і почали вставляти нам з перших хвилин. Але, незважаючи на це, матч ми виграли 3:2. "Блоха" перед фіналом був під питанням, чи зможе в Базелі вийти на поле. Все-таки зіграв і забив!

- Перед виїздом на фінал не було накачування з боку партійних і керівних органів?

- Ні. Приїхали проводити нас Яків Погребняк, який в той час курирував від ЦК "Динамо", Володимир Семичасний заступник голови Радміну, голова спорткомітету України Михайло Бака. Велика була делегація. А ось найприємніше було, що Володимир Щербицький - перший секретар ЦК України - дав нам на фінал особистий службовий літак ТУ-134. Ми летіли спецрейсом.

- Ви сказали, що Валерій Лобановський умів налаштовувати хлопців на вирішальні матчі. Особливо були популярні індивідуальні бесіди. Напередодні фіналу все пройшло як завжди?

- Він не кожного міг викликати. Мене особисто не викликав напередодні фіналу. Може, не хотів більше "нагрівати" хлопців. Він був великим психологом, тому знав, ми і так налаштовані, і не треба зайвий раз "заряджати" нас. Ось на Суперкубок пам'ятаю з "Баварією" була індивідуальна розмова. Перед виходом на поле з "Ференцварош" сіли в роздягальні і Лобановський в своїй спокійній манері, як гіпнотизер, дав установку: "Спокійно, почали свою гру, ніяких хвилювань, виходимо і робимо те, що вміємо".

- Перемогу в роздягальні відзначили шампанським?

- Олександр Петрашевський, начальник команди, був впевнений у нашій перемозі, тому привіз ящик мускатного, і це завдяки спецрейсу, а Анатолій Пузач налив його в кубок. Кожен робив ковток, передаючи іншому. Ми не могли "міцно" святкувати, так як через три дні чекала важлива гра у відборі на чемпіонат Європи проти Ірландії. Її потрібно було вигравати, у що б то не стало, і вийти на перше місце. "Лобан" так і сказав: "Святкувати будемо після, коли закінчимо всі справи".

- Правда, що за Кубок кубків вас преміювали сумою в 500 доларів?

- Якщо точно - 700 доларів. Тобто 500 радянських рублів і 500 інвалютних, коли грали за кордоном. На наступний день після гри комісар з Москви від федерації футболу СРСР видав належні нам гроші. Кожен заходив до нього в номер, розписувався і отримував їх на руки. До вильоту у нас був вільний час, ось і пішли отоварюватися. Особисто я за 600 зелених купив програвач-комбайн "Panasonic", а це три великі коробки. "Лобан" купив телевізор, інші хлопці так само купили техніку. Такий обсяг ми змогли купити завдяки тому, що у нас був "особистий" літак (сміється). Завантажили обраний товар і прямо на Київ. Якби довелося летіти як зазвичай через Москву, потім поїздом до Києва, то навряд чи подужали б такий великий багаж. Потім по приїзду додому спорткомітет УРСР виплатив нам по 500 рублів, плюс київська рада "Динамо" накинула ще 180. Міністр МВС пригнав до нас на базу гінця молодого лейтенанта з проханням дати список гравців для нагородження золотим годинником Єреванського заводу. Навіть назву пам'ятаю - "Наїрі". А заодно сказав, що міністр може виписати премію не більш ніж на 150 рублів, а годинник коштував 180. Тому відсутні 30 рублів доведеться докласти. Так і зробили, ось тільки щось годинник не хотів добре працювати. Майже відразу зупинився (сміється). На корпусі було написано - Решко С.М. володарю Кубка кубків - 1975 від МВС і КДБ УРСР.

- Після перемоги в Кубку кубків 1986 Іван Яремчук розповів нашому виданню, що їм дозволили за держціною купити машини Волгу-24. А у вас був такий привілей?

- За дорученням команди ми довірили нашому капітану Віктору Колотову звернутися до Семичасного з приводу придбання машин за наші гроші. Він відразу почухав потилицю: "О-о, 15 машин, потрібно подумати, порадитися зі старшими товаришами. Ви давайте грайте, вигравайте, а наступного разу ми зустрінемося і з цього приводу поговоримо", - такою була його відповідь. Під час наступної зустрічі, перед якоюсь важливою грою, Семичасний прийшов і сказав, звертаючись до Лобановського: "Ваше питання, яке ви поставили, вже вирішене. Васильович складіть список, і кожен квартал будете отримувати по 5-6 машин, так як відразу 15 дати не можемо". Моя черга на отримання була в першому кварталі 76-го року. Але коли ми виграли у "Баварії" в Суперкубку, той же Семичасний зайшов і сказав Лобановському: "Васильович завтра в 10-00 я вас чекаю в Кабінеті Міністрів з питання квартир і машин". Так перемога над німцями прискорила отримання машин. І протягом двох тижнів всі їх отримали. Хто хотів придбати ексклюзивний колір, міг поїхати на завод в Горький. А кому хотілося швидше, брали зі спецстоянки в Києві. Мунтян так хотів чорний колір, хоча ці кольори були партійні. Він поїхав на завод і таки вибив. Ось так на мажорній ноті ми закінчили вдалий рік в історії київського "Динамо".

На жаль деяких особистостей, хто творив історію "Динамо", вже немає поруч з нами. З тренерського штабу пішли в інший світ Валерій Лобановський, Олег Базилевич, Олександр Петрашевський, Анатолій Пузач. А також гравці команди-зірки - Євген Рудаков, Віктор Колотов, Віктор Матвієнко, Валерій Зуєв, Валерій Самохін. Вони залишаться в наших серцях назавжди.