Юрій Сапронов: Андрій Шевченко в перший місяць війни дзвонив мені двічі на день

Відомий харківський бізнесмен Юрій Сапронов, який є одним з головних меценатів українського тенісу, не виїхав із Харкова, коли росіяни намагалися захопити місто, а всіляко допомагає місцевим жителям. В інтерв'ю журналісту Анатолію Хамаєву він розповів про волонтерський рух, розмови з Андрієм Шевченком, допомогу Сергія Стаховського та головну перевагу Української Армії.

– Що для вас означає дата 24.02.22?

- Початок найстрашнішої війни для моєї країни. На Україну напалj чудовисько зі звіриним оскалом, дикуни, що не мають серця. Нелюди.

- Де Ви перебували в цей час?

- Вдома у Харкові, прокинувся від вибухів близько 5 ранку, піднявся на дах будинку та побачив заграву в районі Харківського аеропорту. Зрозумів, що почалася повномасштабна війна...

- Якими були ваші подальші дії?

- Вночі відправили старшу доньку Катю з трьома маленькими дітьми на машині у бік західного кордону України, куди вони дісталися на четверту добу. Зробив два десятки дзвінків до Києва всім знайомим офіцерам ЗСУ та НГ, зустрівся у Харкові з людьми, які мали більше інформації, ніж я, зібрав тих своїх співробітників, які вирішили, як і ми з дружиною Іриною, залишатися у Харкові. Розумів, що довкола дуже швидко буде багато горя, і людям потрібна буде допомога. Звичайно, не розумів масштаби.

- Як ваші близькі та родина сприйняли рішення залишитися у Харкові?

- Тиждень умовляв 80+ маму та мою сестру поїхати, і 6 березня відправив їх до Полтавської області, ще через п'ять днів відправили маму Ірини та сестру Ірини до Львівської області. Починаючи з 26 лютого у нас у підвалі готелю Суперіор (збірна України з футболу регулярно зупинялася тут, коли приїжджала до Харкова – прим.) оселилися понад 100 харків'ян, яких ми годували та оберігали. Досі живе понад 40 людей. З третього по 7-й день війни у ​​нас вдома оселилися чотири чужі сім'ї, у яких були зруйновані будинки, перші 75 діб усі вони, і ми з Іриною спали у підвалі мого будинку.

- Яку мету насамперед ставили, ухваливши рішення займатися волонтерством?

- Я веду з першого дня війни два щоденники, перший публічний, у ньому я коротко пишу те, що роблю я та моя команда щодня, другий – повніший, там багато військового, того, що я не можу зараз сказати, але обов'язково опублікую його після перемоги. Ми з першого дня війни у ​​Харкові. Допомагаємо людям, особливо у важкодоступних точках міста Північна Салтівка, ХТЗ, П'ятихатки. З першого дня війни годуємо та дбаємо про харків'ян, які живуть у підвалі Суперіора. Горя дуже багато. У мене є кілька підшефних батальйонів ЗСУ та НГ. Ми годували, зокрема, бійців ЗСУ. Колись опублікую скільки всього необхідного військового обладнання та супутніх військових потреб ми подарували бійцям. Але! Тисячі харків'ян роблять точно не менше, ніж ми. Я думаю (на істину не претендую), що моя особиста головна місія, що люди бачать, що Сапронов з першого дня війни в Харкові. Мене знають люди, дуже багато харків'ян знають, я таки в ТОПі харківського бізнесу.

- Що найскладніше у волонтерській діяльності?

- Найскладніше розставити пріоритети, ми встигаємо закрити 5, може, 10% криків про допомогу. На жаль. Ми з першого дня аналізуємо помилки, підправляємо логістику, ми вчимося щодня, благо досвіду керівництва великими колективами та управлінням персоналом у мене достатньо. Мені 59 років.

- Яку проблему вирішуєте саме зараз? Якими є подальші плани розвитку волонтерського руху, в якому ви берете участь?

– Зараз Харків обстрілюють менше. Сьогодні акцент "гуманітарки" змістився у бік військових та нескладних завдань - бійцям потрібні багато одноразових "губок-лазень" помитися на передовій, багато одноразового чаю-кави, мобільні газові пальники та балони до них і так далі. Вже менше запитів на тепловізори, бронежилети, шоломи, тактичні кросівки, окуляри та рукавички. Коштів потрібно багато, і зараз складніше волонтерам. Вони втомились. Я в перший тиждень війни віддав військовим три свої машини, і ще 11 купив чи під мою репутацію мені подарували друзі, і я їх передав військовим. Разом 14.

- Чи спілкуєтеся зараз із кимось із росіян?

- У перші чотири дні мені зателефонував десяток знайомих із РФ, 9 були послані мною в першу хвилину розмови далі, ніж російський військовий корабель. І тільки з одним я поговорив хвилини 3, тому що ця людина (багата і впливова) сказала на старті "Юрію Анатолійовичу, вибачте мене і мою сім'ю. Мені соромно, що ми росіяни з дружиною..."

- У чому, на вашу думку, сила української армії? Назвіть три основні фактори.

- Мотивація. Ми захищаємо свою землю та сім'ї. Ми не агресор, як армія орко-мародерської республіки. Професійність бійців. Професіоналізм офіцерів, зокрема генералів, які управляють військами.

- Ваш прогноз, коли настане мир в Україні і яке майбутнє очікує на Росію?

– Хочеться вірити, що близько 1 вересня. рф не буде, їх розірве свій народ на клаптики квазі-держав. рф уже нема. Ми вже перемогли.

- Хто і що найбільше вразило вас за ці дні?

- Було багато того, що вразило, трупи на вулицях Харкова в другій половині дня 25 лютого, гасіння пожежі даху сусіднього будинку після влучення залпу Град, за моїм парканом, ми встигли загасити відкритий вогонь утрьох, поки приїхали пожежні, вибиті осколками скла мого будинку, трупи мирних жителів від пострілів в голову в Руській Лозовій... Багато всього...

- Про що мрієте і що зробите насамперед того дня, коли завершиться ця війна?

- Мрію обійняти своїх двох дочок і трьох онуків... А першого дня перемоги плакатиму...

- І про спорт хотілося поставити кілька запитань. Чи вдасться збірній Україні здобути путівку на чемпіонат світу в Катарі в цих складних умовах?

- Я не знаю. Хочеться вірити, що ми пройдемо. Андрій Шевченко у перші днів 30 війни дзвонив мені двічі на день, сильно переживав, ми разом говорили зі сльозами на очах. Його мама та сестра були весь час у Києві, коли точилися активні бої біля столиці.

- Яким вам бачитись український спорт після закінчення війни?

- Я не знаю яким буде спорт, я багато речей роблю зараз інтуїтивно, 13 і 14 травня ми провели в закарпатському Тячеві дитячий тенісний турнір "Кубок Харкова", незламного міста - Героя, я їздив проводити, ми зробили все безкоштовно дітям, включаючи харчування понад 100 дітей із 21 міста України (Харків, Сєверодонецьк, Чернігів, Херсон, Одеса, Київ, Миколаїв та інші). Сергій Стаховський приїхав та провів майстер-клас із дітьми. Спасибі меру Тячоеа Івану Ковачу за теплоту та гостинність.

- Що ви можете побажати всім українцям у цей нелегкий час?

– Я бажаю українцям вижити. Ми обов'язково все відбудуємо заново та краще. Бережіть себе та свої сім'ї. І моліться кожен день за наших воїнів, які щодня помирають за нашу свободу та незалежність. Вони святі.