Володарі футболок і чужих ніг. Чому Динамо і Шахтарю потрібно грати в футбол

Люди люблять видовище. І коли на футбольному полі відбувається дещо неординарне, - захопливим відгукам мало місця. Щоправда, дуже часто "неординарні" не футбольні речі сприймають як частину гри і ними захоплюються так само палко, як і суто футбольними елементами.

Саме так… Після того, як в матчі "Шахтар" – "Динамо" навесні поточного року Андрій Ярмоленко безпардонно зацідив по ногах Тарасові Степаненку, а потім Олександр Кучер примчався з лави для запасних вчиняти над "динамівцем" самосуд, футбольна громада розділилася на дві частини. Одна не сприймала того, що відбулося на полі, інша ж конфронтацію між представниками двох українських флагманів видавала як належне.

Потрохи акценти все більше зміщувалися в бік тих, хто нічого поганого в такій поведінці футболістів не побачив. Ні, саму по собі поведінку забіяк не виправдовував ніхто, але конфронтацію всім нам намагалися подати під соусом нормальної футбольної страви, - тобто, як елемент шоу, як частину великої гри.

Апогеєм стало пафосне публічне примирення Андрія Ярмоленка та Тараса Степаненка під чутким наглядом президента ФФУ Андрія Павелка. В унісон з президентом співав і головний тренер збірної Михайло Фоменко: "Є такий вислів: "Час лікує". Думаю, вже пройшло достатньо часу для того, щоб хлопці це чудово усвідомили і зрозуміли, що вирішувати ті завдання, які стоять перед збірною без взаєморозуміння, взаємоповаги неможливо. Думаю, це ніяк не може відбитися на подальшому виконанні завдань", - з таким настроєм керманич і повіз своїх підопічних підкорювати футбольну Європу.

Підкорити - не підкорили, але в літописах українці точно залишилися. Залишилися як одна з найгірших збірних в історії чемпіонатів Європи. І по завершенні Євро-2016 Михайло Фоменко вже не говорив про час, який лікує, про взаєморозуміння і взаємоповагу, а скорботно розповсюджувався про відсутність колективу і психологічну неготовність українців до чемпіонату Європи. Той випадок, коли під впливом найменшої реакції назовні вилізли чиряки, які так старанно намагалися приховати під шаром гриму.

Або по-іншому: з вболівальників вкотре намагалися зробити дурнів, але криве дзеркало видало абсолютно протилежну картину. Дурнями постали ті, хто влаштовував цирки з примиренням, хто запевняв вболівальників у монолітності українського колективу, хто заплющував свої очі і намагався заплющити очей інших на речі, які не можна залишати без реакції.

Мораль? Якщо управлінці – дурні, то хоча б "просторобочим" потрібно бути розумнішими. "Динамівцям" та "гірникам" потрібно припиняти війну, що розгорілася між командами, а починати грати у футбол. Паплюження амуніції, мордобої, копняки, вплив на чиновників із КДК, прояв принципів перед телетрансляторами – це все від лукавого. І від цього в першу чергу страждає збірна України.

Ми – не Франція, в якій лідерські якості здатен проявити гравець з не елітного дивізіону. Ми – не Іспанія, де повз заявку збірної на Євро пролітають футболісти МЮ і "Челсі". Ми – Україна, де Ярмоленко – це священна корова, а 37-річний футбольний дідусь В'ячеслав Шевчук – основний лівий захисник. В нас крім "Динамо" та "Шахтаря" не залишилося конкурентоздатних клубів, які б забезпечували збірну якісними футбольними кадрами. Тому найближчі рік-два-три ми й далі молитимемося на Ярмоленка, Степаненка, Ракіцького, Гармаша та інших представників "динамо-шахтарської" сім'ї. Отже від того, як гратимуть вони за клуби і які стосунки між конкурентами складатимуться на полі та за його межами, залежатимуть й успіхи збірної.

Тому в інтересах абсолютно всіх, - щоб епізоди на кшталт "Ярмоленко – Степаненко", "Кучер – Ярмоленко", "Ярмоленко – футболка Степаненка" не повторювалися. Флагманам потрібно навчитися з'ясовувати стосунки виключно цивілізованими футбольними методами, а шоу людям дарувати лише ігрове.

Тим паче, що "Динамо" й "Шахтарю" є ще доводити один одному. Матч за Суперкубок України повинен дати відповіді на кілька запитань. Яким буде "Динамо" без Рауля Ріанчо? Яким "Шахтар" постане з Паулу Фонсекою біля керма? В якому функціональному стані до нового клубного сезону підійшли українські "збірники"? Які, врешті решт, риси матиме обличчя клубного українського футболу? А розправа над футболками і чужими ногами – це з іншої площини.

Фото - UA-Футбол