Коноплянка: Я тиждень сидів у Мадриді і чекав, що скаже Атлетіко

Український півзахисник "Севільї" Євген Коноплянка в ефірі каналу "2+2" розповів, де міг продовжити кар'єру, причини вибору Прімери, відмінності з УПЛ і адаптації в Іспанії.

- Я тиждень сидів у Мадриді і чекав, що скаже "Атлетіко". Хотіли-хотіли і в підсумку... Я не міг тоді чекати так довго. Дружина була вагітна, я сумував, переживав. Було важко. Хотів якнайшвидше вирішити питання з командою і повернутися додому. Тут мені повідомляє агент, що "Севілья" не проти тебе отримати. Я довго не думав, зустрівся з президентом на наступний день і погодився. Тоді мені агент дуже допоміг. Це команда, яка два рази поспіль виграла Лігу Європи. Мені здається, це вже ТОП-рівень.

По-перше, у мене була мета потрапити в Ла Лігу. Дуже хотілося спробувати. Англія - ​​так, само собою мені подобається. Вона цікава. Мені зараз 26 років і якщо я прийду сюди в 30, то не зможу впоратися. Не зможу на сто відсотків себе показати. Буду думати: "Чому ж я себе не спробував у 26 років?". Ось я хочу перевірити, на що я здатний. Так що я не зупиняюся на Ла Лізі. У мене є свої цілі в подальшому. Спробувати Прем'єр-лігу, звичайно. Але щасливий, де я перебуваю зараз. Потрібно завоювати місце в складі. Це моя мрія і хочу продовжувати тут грати. Мені дуже приємно. Звичайно, хотілося б завжди починати з перших хвилин. Як би ти не втомлювався, тут кожна гра дуже цікава, кожен суперник, який навіть знаходиться на останньому місці, грає не гірше за п'яте місце. Я отримую задоволення. Звичайно, я хочу сказати, що хотів би грати в фіналі Ліги чемпіонів і виграти, але я радий, що граю з такими командами. Це відчутно. Коли ти граєш в чемпіонаті України - це в два рази легше грати, тому що тут потрібно на сто відсотків викладатися. Якщо ти на тренуваннях не викладаєшся, ти не підійдеш в хорошій формі до гри. Тут все по-іншому. Я не можу просто взяти зробити атаку і постояти відпочити. Ні, ти повинен повернутися, а тільки потім відпочивати. Тому сердечко друге потрібно прикупити.

Більше уваги приділяємо тактиці. немає такого, що просто пограємо в дир-дирчик, футбольчик в задоволення - тут такого немає. Звичайно, не дуже цікаво, але це допомагає.

Після Рамоса я сюди приїхав більш підготовленим. Тому що адаптація тут в першу чергу потрібна.

Дербі проти "Бетіса" - це щось. Краща гра, ніж проти "Барселони". Тут таке напруження! Вболівальники таке творять - супер! Їдеш в автобусі, вони скоро цей автобус розчавлять, тому що з усіх боків. Йде бабулька 80-річна, вона погано бачить, але футболістів помітить. Зробить селфі і піде далі. Вона книжок стільки не перечитала, скільки знає футболістів.

Намагаюся поменше читати, тому що так ти сам себе заганяєш в яму. Навіщо, якщо ти сам можеш дати собі оцінку? Ти погано зіграв - ти розумієш. Навіщо заходити і дивитися свою оцінку або дивитися, що хто скаже про твою гру. Зробив висновки вдома і поїхав далі працювати.

Знаєте, чому 22-й номер? Тому що інших не було! Серйозно. Не було варіантів. Я підійшов до Рейеса, сказав: "Давай, звільняй десяточку" (сміється).

Я знав якісь слова ще з часів Рамоса, але це було важко, словами не передати. Хотілося розбігтися і з п'ятого поверху зістрибнути. Тисне все на голову. Плюс ще якісь невдачі, удачі не тільки щодо футболу. Добре, що в команді дуже дружний колектив, як було і з "Дніпром" і мені дуже сильно допомогли. Є Ніко Пареха, він був в "Спартаку". Він добре знає мову. Тренувальний процес: він багато розмовляє, тренери - я не можу навіть зрозуміти, що таке "ліво", "право". Самі дрібниці я не можу їх зрозуміти. Це дратує. Зрозумійте теж їх, я їх теж розумію. Добре, що потрохи мені допомагали тренери і футболісти.