Герой футбольного дня. Євген Коноплянка

Євген Коноплянка схильний до образ. Замість того, аби намагатися розібратися у собі. Під час і після Євро-2016 вінгер образився на журналістів, які, мовляв, не підтримували гравців, поливали їх брудом. Хоча зрозуміти, що інакше реагувати на бездарну гру українців на європейському форумі було важко, Євген не хотів. І вважав несправедливим ставлення до себе та команди. І ось нова історія. Цього разу, щоправда, суб'єктом Євгенової немилості стали не журналісти, а тренер "Шальке".

Історія дивна, погоджуємось, проте Євгенові варто найперше шукати проблему у собі. Те, що за його контракт платять п'ятнадцять мільйонів, чим Євген "козирить", чеснотою не є. І автоматично місця у основному складі команди це гарантувати не може. Євген скаржиться на те, що йому не пояснюють ситуації, і миттєво озвучує та визнає причину власних ігрових проблем: неналежний рівень роботи у захисті. То про що тут варто ще розмовляти? Причини власного застою Євген знає, тому знає й напрямок, в котрому потрібно рухатися. Втім, на жаль, поки що віддає перевагу іншим маршрутам.

Життя повинне було навчити Євгена ще у "Севільї". Тоді, коли шанси випадали і коли під ногами була доволі міцна основа. Євген на початку своєї каденції виходив в складі андалуської команди, забивав статусним клубам і відчував підтримку тренера. То виключно проблеми Коноплянки, що порозуміння з партнерами він не знайшов. А поступово розгубив довіру навіть такого терплячого реаніматора як Хорхе Сампаолі. І знову винні всі навколо? Протягом сезону "Севілья" "перебрала" близько тридцяти гравців, випробувала низку тактичних схем, і лише від двох гравців відмовилася по ходу дистанції. Один з них – Євген Конополянка.

Діяльність управлінців "Шальке" насправді викликає подив. За іменами зібралася дуже цікава компанія: колишній менеджер "Майнца", колишній тренер "Аусбурга", які на своїх попередніх місцях проявили себе висококласними професіоналами. Проте в "Шальке" усе йде шкереберть для усіх – незважаючи на солідний для Бундесліги бюджет і пристойний за іменами склад. Тому почасти Євген має рацію, але його це все одно не виправдовує. Інфантильність, юнацька безтурботність і сконцентрованість на власному "я" навряд чи сприятимуть швидшому виходу з кар'єрної кризи. Тут вихід лише один: замість скарг на тренерів, на обставини і ситуацію, засукати рукави і працювати. Навіть якщо здається, що щось навколо тебе відбувається несправедливо. Бо ще один подібний "заліт" – і на кар'єрі можна класти хрест.

Не дарма ж говорять, що талант – це один відсоток, успіху; решта 99 відсотків – невпинна праця.