“Радий, що не перейшов у Динамо чи Шахтар”. Іван Зотько підкорює Валенсію

Він заявив про себе в травні минулого року, коли у компенсований час приніс “Металісту” перемогу над “Чорноморцем” - голом із 45-ти метрів! Як виявилось пізніше, це не було випадковістю - забивати красиві та вирішальні м’ячі центральний захисник Іван Зотько вміє. Всупереч своїй позиції.

Минуло півтора року. Нині уродженець Чудніва проводить другий свій сезон в Іспанії. Там він виступає за дубль “Валенсії”, але готується до дебюту в головній команді. Мріє отримати виклик в національну збірну України, а поки допомагає молодіжці кваліфікуватись на Євро-2019. Вчиться у Гарая та Мурільо гри в захисті, але продовжує забивати голи.

Наприклад, останній його м’яч “Арсеналу” в товариській грі за збірну U21 тиждень тому.

“Півтори місяця тому я почав на тренуваннях відпрацьовувати падаючі удари зі штрафних. Було на одному занятті п’ять разів із п’яти попадав. А після дубля в ворота Андорри тренер “Местальї” в першій же грі сказав, шоб я штрафні бив. Так от, в попередніх іграх я двічі в перекладину попадав, то відчуваю, що зараз по поверненню шось буде (сміється)”.

До речі, як і дебютний гол за “Металіст” (той самий у ворота “Чорноморця”), перший м’яч Івана за “Месталью” теж був вирішальним - його удар головою на 90-й хвилині врятував для команди нічию.

Тільки от пенальті він не береться виконувати.

“Сам не хочу. Відчуваю, що там мені з цим не пофортить”.

Можна подумати, що Зотько лише з роками і тренерами перейшов на позицію ЦЗ, а гольові навички збереглися після гри на більш атакувальній позиції. Але насправді це не так.

“Від самого початку я грав у захисті. Спершу була позиція правого захисника, але це не з моєю швидкістю, не біжу. А потім вже перевели в центр захисту”.

---

Футболістом Іван став випадково. Він не мріяв про таку кар’єру в дитинстві - футбол сам його знайшов.

“Просто прийшов тренер ДЮСШ до школи, коли я в третьому класі вчився. Він запросив усіх бажаючих прийти на тренування - пройти такий собі відбір. Я й пішов. Шось ніби получилось, так і начав грати. Але таке. Я спочатку не сильно того хотів. Десь пропускав заняття, в падло було ходити.

Але шо було ше робити в дитинстві? Тому в більшості ходив у ДЮСШ, бігав весь день. Так і прийшов до футболу”.

Втягнувся. В 10 років Іван разом з татом поїхав влаштовуватись в академію донецького “Шахтаря” - не підійшов. Через два роки була спроба в київському “Динамо” - така сама історія.

“Тренер з чуднівської ДЮСШ говорив моїм батькам, шо до сьомого класу мене край треба кудись віддати. Бо я вже переріс усіх пацанів. Казав, шо якщо залишусь - то можна буде закривати цю тему.

А потім ми якось своєю командою з Чудніва поїхали на турнір в Скадовськ. І там вже до мого тренера підійшли селекціонери із “Металіста” і запропонували приїхати до них на перегляд”.

В Харків Зотько переїхав у 13 років. Хоча про існування такої команди як “Металіста” навіть не знав.

“Взагалі не був в курсі, де ця команда грає. Знав тільки про “Динамо” і “Шахтар”. А про “Дніпро”, “Металіст” чи “Таврію”, яка тоді феєрила, мені нічого не було відомо. Я ж футбол по телевізорі взагалі не дивися в дитинстві - весь час із пацанами на вулиці. Мої інтереси тоді - вийшов на двір і шукай вітра в полі”.

Але навіть навчаючись в академії харків’ян у Івана не виникало чіткої мети стати професійним гравцем.

“Я взагалі не знаю чого я туди поїхав. Перший тренер порадив мені, сказав - це хороша команда.

Але в академії я грав так собі - міг взагалі тиждень не тренуватись, а потім тільки на передматчеву вийти і так відіграти всю гру. Усвідомлення, шо я хочу стати професійним футболістом з’явилось уже в команді U19, з якою ми стали чемпіоном України. Але і це було шось не чітке.

А от коли я почав у “Металісті” з першою командою тренуватись - от тоді я вже розумів, шо шось таки можу”.

Зотько дебютував за основу харків’ян у квітні 2015-го - в час, коли розруха в клубі набирала обертів. Команда, яку створив Мирон Маркевич, розпалась, а триматись на плаву тренери покликали молодь із власних резервів та інших клубів УПЛ.

“Не знаю чи заграв би за “Металіст”, якби не ця ситуація. Звісно, все б залежало від мене. Але, наприклад, до постійних тренувань з основою мене почали підпускати коли вже ситуація в клубі перестала бути нормальною”.

Попри дебют в складі першої команди харків’ян (матч-відповідь чвертьфіналу Кубка України проти “Шахтаря” 0:1), в тому сезоні захисник більше за основу не зіграв. А влітку 2015-го у Івана закінчився контракт із “Металістом”. Розпочалися пошуки нової команди.

“Поїхав пробувати себе в ФК “Мінськ”. Сказали, що заслабкий для них. Після того був варіант із “Ворсклою”. Там після першого тренування підійшов якийсь чудак і каже, шо він із “Шахтаря”. Мене вже на той момент полтавчани хотіли підписувати.

Але він переконував, шо мене “Шахтар” теж хоче підписати, все бомба. Таку саму пропозицію він зробив Юрі Ткачуку (також вихованець академії “Металіста” - UA-Футбол). Ну ми з Рижим і поїхали туди на тиждень.

А потім нам сказали - ви надто хороші для нас, переросли рівень дубля, тому вам треба в першу команду. Ми вас підписувати не будем.

Ну ок. Після цього підписав ще один контракт із “Металістом”. Пройшов збори і почав вже з того часу грати за першу команду”.

---

В новому сезоні Зотько дебютував в УПЛ і загалом провів у першій команді вісім поєдинків, сім з яких у старті. Але то була остання на сьогодні кампанія “Металіста” - через нестачу фінансів влітку команду розпустили і клуб припинив участь у будь-яких змаганнях.

Іван знову спробував знайти команду в Україні, але і ця спроба була невдалою. В “Динамо” відмовились від послуг центрального захисника, теж саме зробили і в “Карпатах”.

“І я поїхав у відпустку. Але згодом мені зателефонував агент. Каже, є два варіанти з Німеччини (один з другої Бундесліги, інший - з першої), один варіант з Кіпру і пропозиція від “Валенсії”. Я кажу: “Ти чого “Валенсію” на останок лишив? Я ті навіть би не слухав!”.

Перебратись в табір “кажанів” Зотьку допоміг іспанський агент Антоніо Лопес, який спеціалізується на східноєвропейському ринку.

“Він приїжджав в Харків, коли ше Рижого віддавали в “Атлетіко”. Разом із моїм агентом Максом Караґодіним тоді відвідав тренування першої команди, хоча мені нічого ніхто не говорив. Я потім ще у нього жив перші два тижні по приїзду в Валенсію”.

Цей початковий період життя в Іспанії був найважчим для Зотька.

“Найбільшими проблемами були документи і мова. Справа в тому, що мені десь місяць ще не дозволяли тренуватись із командою. Виявилось, шо по документах я ше був на контракті із “Металістом”, а в Харкові на той час вже не було нікого з керівництва - ніхто не міг підписати документ про те, шо я вільний агент.

В “Валенсії” цього не розуміли. Почали: “Та як ви могли привезти до нас футболіста на контракті!”

Вже хотіли назад відправляти, а я ше навіть не встиг потренуватись. Але потім, здається, на засіданні в КДК ФФУ таки вирішили це питання і мені оформили статус вільного агента.

Після цього врешті відбувся перегляд - я зіграв два матчі і тренер дав команду підписувати усі документи”.

З левантійцями захисник підписав п’ятирічний контракт за системою “3+2” і перейшов у підпорядкування тренерів другої команди клубу - “Валенсії Местальї”, яка виступає в Сегунді Б.

Наступною перепоною, яку Івану довелось долати, було знання мови.

“До Іспанії я взагалі не знав іноземних мов. Соромно було навіть шось казати. Виручив один англієць в команді - я з ним трохи спілкувався, бо іспанці англійською не говорять. І він мене підтягнув.

А потім я вже почав вчити іспанську. На сьогодні те, що мені треба знати, вивчив. Говорю спокійно”.

Проблема за проблемою і протягом перших півроку в Валенсії Зотько зіграв за “Месталью” лише два матчі (в сумі - 46 хвилин). Втім, кількість ігрового часу поступово збільшувалась і вже на початку цього року у Івана з’явилась можливість дебютувати за першу команду.

“3 січня була гра на Кубок із “Сельтою”, а у нас проблеми з ЦЗ. І в тренерів був вибір: або я, або їхній вихованець Хаві Хіменес. Взяли його.

До речі, перед тою грою саме звільнили Пранделлі. А він мене дуже любив. Якби він тоді залишився, то грав би я із “Сельтою” . Але значить рано мені було ше туди лізти.

Хаві Хіменес тоді ж привіз пенальті, в свої забив і потім ше один гол привіз. Його все одно з цього сезону перевели в першу команду, але він через порвані зв’язки вибув на сім місяців. Тому підтягнули мене замість нього. Зараз за “Месталью” я тільки граю, а тренуюсь із основою”.

"Зотько стає "Царем" Местальї" - SuperDeporte

На шляху до підвищення друге коло 21-річний українець провів, регулярно виступаючи за дубль. За цей час він відіграв 16 матчів і забив два дебютні голи: один з них врятував нічию в матчі із “Лаґостерою” (1:1) і згадувався вище, інший допоміг перемогти дубль тієї ж “Сельти” (3:1). Спільними зусиллями команда фінішувала за крок від підвищення в класі. Поступово Зотько заробив авторитет в колективі, в якому крім нього більше не було іноземців.

“У іспанців такий менталітет, шо вони не дуже люблять тренуватись, бігати. Ми і не бігаєм часто, але бувають вправи на утримання, коли треба туди-сюди ривок зробити і вони не хочуть. При чому приходять якісь молоді в команду по 18-20 років і дозволяють собі ше рот відкривати. Я цього не розумію.

Буває піхаю їм трохи. Але мені ніхто нічого не каже. Вони мене бояться. Ну як бояться - я не дєд там якийсь. Я сказав - і всьо. Я - захисник. Хтось шось скаже - може ляща получити. Але це крайняк. А так авторитет вже трохи є”.

Хоча Іван не приховує - інколи зайві емоції йому заважають в футболі.

“До ігор проти Андорри і Латвії за молодіжку [на початку вересня] я трохи не грав за “Месталью” - був у контрах з головним тренером. Нервував на полі - було в двох товарняках поспіль дві прямих червоних отримав. А він хотів, щоб я трохи спокійніше грав. Трохи провчив мене”.

Порівнюючи роботу наставників і тренувальний процес в Україні і Іспанії, футболіст наголошує:

“В “Валенсії” лише інколи бувають якісь вправи на фізуху, але ми навіть на передсезонних зборах більше з м’ячем займаємось. І витримуємо [сезон]. Значить не треба того всього в нас.

Я от не бігаю, але нікому з наших не програю в фізичній готовності. В нас це залишається, бо всі звикли до такого. Пам’ятаю як з Севідовим збори проходили, то я чуть не вмер (сміється).

Коли іспанцям про це розповідав, вони там з розуму сходили! На зборах у нас в Валенсії бігова робота - 12 хвилин навіть не середнім темпом. То там люди божеволіли! Я кажу: “Серйозно?! 12 хвилин в такому темпі і ти задихаєшся?!” А він біжить і в нього вже очі закатуються.

Але тут і там відрізняються не тренери, а відношення до футболу. В Україні є заїзди перед іграми, а в Іспанії кожен слідкує за собою сам.

От у нас може таке бути, шо ти - улюбленець тренера і тебе будуть ставити постійно, незалежно від форми. Там же конкуренція така, шо тільки ти накосячив, а ззаду чудак вже чекає цього, шоб зайняти твоє місце. Хєрню зіграв - завтра до побачення.

Від того мій світогляд трохи змінився. На футбол по іншому став дивитись. Відношення змінилось. Раніше було 50 на 50: сьогодні не хочу тренуватись, то не буду сильно напрягатись. А зараз вже можу чи перед тренуванням чи після нього піти ще в зал. Навіть у вихідний можу піти пробігтись, прес покачати. Розумію - трохи здам і все, лавочку прикриють.

А у мене є дві мети - основа “Валенсії” і виклик в національну збірну”.

З початком тренувань разом із першою командою Іван відчув - перша ціль стає все реальнішою.

“Я прогресую. Вже починаю розуміти для чого я там і чого можу добитись. Відчуваю, що скоро десь маю пробитись в першу команду. Марселіно та другий тренер постійно зі мною говорять. Кажуть, що задоволені.

Я ж зараз тренуюсь із людьми, які мають досвід ігор за свої національні збірні. До того ж такі заняття дуже мотивують - ти бачиш перед собою тих, чиє місце хочеш зайняти. З такими думками і треба виходити на тренування.

Зараз [в першій команді] зламалось кілька центральних захисників. Залишились Гарай, Пауліста і Мурільо. Якщо хтось із них випадає, то я перший на підміні”.

Влаштовує Зотька і життя в Іспанії.

“Шикарно. Там просто кураж - море, пляж, ресторанчики, парки.

Публикация от Иван Зотько (@ivan_zotko_13) Июл 11 2017 в 12:39 PDT

Зранку їду на тренування, після того їду в один ресторан обідати, потім їду додому і лягаю спати, бо сієста. Після сну одразу зідзвонююсь із пацанами по скайпу і до 12-ї чи 1-ї ночі Доту іграєм.

Зараз в мене там все влаштовує. Про зміну клубу навіть не думаю. Незабаром от маю перепідписати контракт з першою командою”.

Щодо виклику в національну збірну, то Іван вірить - заграє за основу “Валенсі”, він не забариться.

“Я ніколи не відчував, що я комусь програю конкуренцію. Мені мама завжди каже, шо я найсильніший в неї. А в мене так - якщо мама сказала, значить воно так і є”.

Абсолютно впевнений Зотько і в іншому - те, що він кілька років тому не потрапив у “Шахтар” чи “Динамо”, для його кар’єри тільки на краще.

“О, я дуже радий, шо туди не попав. Он у Зінченка скільки проблем було. Підписав би з ними контракт і, відчуваю, там би й залишився”.

Фото: instagram.com/ivan_zotko, facebook.com/ivan.zotko