Травматичність Ярмоленка – проблема інтенсивності чемпіонату України? Чи є тенденція?

В Україні часто проводять паралель між суддівством матчів на внутрішній арені і в єврокубках. Мовляв, футболісти звикають до своєрідної безкарності, страждаючи через це в поєдинках міжнародного значення. І ці висновки – не притягнуті за вуха. Тенденцію можна проглянути, якщо оцінити приблизно однакові фоли футболістів українських команд у матчах внутрішньої першості і єврокубках – і різні за них покарання.

Але чомусь мало говорять про тенденцію інтенсивності. Точніше, про залежність спроможності наших футболістів добитися успіху за кордоном від вміння витримувати значні навантаження. Підняти цю тему змушує Андрій Ярмоленко, який впродовж півтора року виступу в топ-чемпіонатах (навіть трохи менше) отримав уже другу важку травму.

Згадаймо початок 2018-го календарного року, коли Андрій пропустив доволі тривалий відрізок часу через проблеми з сухожиллям на правій нозі. Розрив ахіллу вибив українця з колії більш ніж на місяць, змусивши спершу "нарядитися" в гіпс і опертися на милиці, а потім ще кілька тижнів працювати над відновленням фізичної форми. Тоді Ярмоленко не допомагав не лише "Боруссії", але й збірній України.

Як виявилося, та травма мала дуже суттєвий вплив на перспективи українця в дортмундській команді. До пошкодження Ярмоленко набирав темп семимильними кроками, поступово завойовуючи авторитет в очах всіх причетних до "Боруссії". До травми в активі українця було 24 матчі за "Боруссію", шість голів, чотири результативних передачі і два зароблених пенальті. Після відновлення від травми – два матчі, в яких Ярмоленко загалом відіграв 27 хвилин (без результативних дій).

Зміна тренера і значима кадрова чистка під нового фахівця… Ось що називається головною причиною різкого припинення співпраці "Боруссії" і Ярмоленка. Але до отримання українцем травми футболіст не був для клубу тягарем. Тріснули ті перспективи акуратно з розривом ахіллесового сухожилля.

В чемпіонаті України Андрій Ярмоленко ніколи не вважався травматичним гравцем. Були пошкодження, однак вони не формували тенденції. Ар'єн Роббен, охоче змінюючи команди, майже в кожному клубі отримував важкі пошкодження, ставши типовим прикладом "кришталевого гравця". У Ярмоленка проблеми виникли лише після переїзду з чемпіонату України до топ-ліг.

З іншого боку, є приклад Євгена Коноплянки, який, як і Ярмоленко, виступає вже в другій топ-лізі і обходиться без підривних проблем зі здоров'ям. Але в контексті Жені доречно говорити про інтенсивність в трохи іншій площині. В Іспанії українець не міг відбитися від критики щодо нездатності працювати не лише на атаку, але й на оборону. Те саме було і в "Шальке" на перших порах каденції, коли Коноплянка ще не відвик від "темпу Дніпра", в якому провів більшу частину своєї кар'єри.

Ще одна ознака – це "затухання" Жені в період відновлення топ-ліг після різдвяних канікул. В Україні випадала нагода відпочивати з середини грудня і майже до завершення зими, в той час як у "Севільї", а потім і в "Шальке" від Жені вимагали інтенсивності вже в січні. Перелаштувати натренований на "зимову сплячку" організм було непросто. Три зими, проведені Коноплянкою в топ-чемпіонатах, були провальними для українця. Якою буде четверта?, - дізнаємось незабаром.

Можна згадати й Чигринського, який за кордоном так і не зумів розкрити свого високого потенціалу. Але травми заважали Дмитру не лише в "Барселоні", а нині – у АЕКу. Проблеми були і в "Шахтарі", що свідчить про "легкозаймисту" сутність організму футболіста. Дмитра доречніше віднести до когорти "послідовників Роббена", де також перебувають, зокрема, Енді Керолл, Марко Ройс, Джек Уілшир, Деніел Старрідж, Гарет Бейл тощо.

Безперечно, Коноплянка і Ярмоленко – це не весь контингент вихідців з чемпіонату України. Крім них, топ-ліги Європи наповнені бразильцями із "Шахтаря". Дуглас Коста, Вілліан, Фернандіньо, Бернард, Фред нині виступають у найсильніших лігах Європи і не піддаються постійним травмам. Ба більше, нормально витримують навантаження впродовж цілого сезону, не випадаючи тенденційно з тих чи інших часових проміжків. Це свідчить проти припущення, що в травмах Ярмоленка винна низька інтенсивність футбольного середовища, в якому він провів більшу частину своєї кар'єри. Хоча той же Бернард нині заявляє, що для досягнення успіху у "Евертоні" йому потрібно поліпшувати фізичну форму і підвищувати інтенсивність. А для України його проворності вистачало для статусу одного з найкращих гравців чемпіонату (правда, лише в останній рік перебування у "Шахтарі").

Доречно, мабуть, згадати Джуліано, який ніяк не міг знайти свого місця у "Дніпрі" часів Хуанде Рамоса. Гра бразильця перестала бути інфантильною лише тоді, коли він обріс м'язами, поліпшив фізичну форму, додав в інтенсивності. Згодом ця основа допомогла Джуліано заграти в "Зеніті", хоча й не сприяла подальшому прогресу. Бо Саудівська Аравія для 28-річного гравця збірної Бразилії – шлях по низхідній.

Так чи інакше, всі ці розмови – другорядне. Головне (і найприкріше) те, що Ярмоленко, як і у "Боруссії", випав з гри "Вест Гема" в період, коли лише-лише знаходив своє місце в основному складі. І цього разу травма українця – ще страшніша, аніж його пошкодження у "Боруссії". Андрій поки що не може насолоджуватися своїм перебуванням в топ-лігах Європи.