На вулицях Донецька ми бачили війну щодня. Неможливо звикнути до чогось подібного ᐉ UA-Футбол

Наші за кордоном

Наши ближе, чем вы думаете. Следите за новостями наших футболистов в Viber Chat
  • FB
  • Twitter
  • Google Plus
Наші за кордоном
UA-Футбол
08.11.2018
четвер
16:11
"На вулицях Донецька ми бачили війну щодня. Неможливо звикнути до чогось подібного"
Рейтинг публикации
Читайте на русском: "На улицах Донецка мы видели войну каждый день. Невозможно привыкнуть к чему-то подобному"

Український захисник "Краковії" Олексій Дитятьєв відверто розповів польским журналістам про початок своєї кар'єри, втрату батька, життя під обстрілами в Донецьку і переїзд до Польщі.

Почнемо спочатку. Чому Польща? Я розірвав контракт зі львівськими "Карпатами", і агент знайшов тут клуб. Знаєте, що таке життя футболіста - ви граєте там, звідки надходять пропозиції. Важко, що дружина і дочка повертаються до Українм. Дочці, Ганні, п'ять років, красива і мудра дівчинка - як інакше може описати її батько? Ми відправили її в дитячий садок в Україні, тому що хочемо, щоб вона добре знала свою рідну мову, перш ніж вивчати польську. Валерія і Анна приїхали сюди вперше через місяць після того, як я підписав контракт. Їм дуже сподобався Краків.

Після мого переїзду в Польщу у мене були мовні проблеми. Я навіть не міг замовити таксі. Я не знав жодного польського слова, тільки говорив трохи англійською. Так я намагався знайти спільну мову з партнерами по команді і з часом почав вставляти слова з польського. У кожній країні є люди, які не люблять чути іноземну мову і керуються стереотипами. У мене склалося враження, що російська викликає негативні асоціації в Польщі. Бувало так, коли я її використовував, хтось криво на мене дивився. Була і одна неприємна ситуація. Я вів машину з українськими реєстраційними номерами. Я стояв перед пішохідним переходом, один чоловік підійшов до мене і став пред'являти претензії. У нього була проблема, що він сприймає світ так, а не інакше. Для мене не має значення походження.


Я родом з Нової Каховки. Це місто розташоване на Дніпрі. П'ятдесят тисяч жителів, Херсонська область. Невелике місто, але я ніколи не думав, що мені потрібно покинути його за всяку ціну. З іншого боку, я знав, що поїду, бо хотів грати у футбол на високому рівні. Футболом мене заразив батько, який сам грав, навіть викликався до молодіжної збірної Радянського Союзу. Всі в місті знали мене як сина футболіста. Мій батько хотів, щоб я пішов по його стопах, а мати наполягала на художній школі. Коли мені було 15, довелося вибирати, ходити до школи малювання або на тренування. Я не вагався. Мати була трохи розчарована. Вона не хотіла, щоб я грав в футбол, хоча тепер цього не визнає.

Чи був батько щасливий, що я зупинив свій вибір на футболі? Батька вже не було. Він помер, коли мені було п'ять років. Він все ще активно грав у футбол ["Енергія" Нова Каховка, "Кристал" Херсон, "Арсенал" Тула, ЦСКА Москва]. Але одного разу просто не повернувся додому [Олексій Дитятьєв-старший загинув у віці 27 років 1994-го]. Мама не сказала, що сталося. Ще не настала ера електронних листів і стільникових телефонів. За кілька років я дізнався, що він помер. Важко рости без батька. Дитячий досвід сформував мій характер. Але не будемо про це.


Моя дружина, Валерія, з Нової Каховки. Ми разом вчилися в початковій школі, тільки в різних класах. Наші будинки стояли пліч-о-пліч, але знадобився деякий час, перш ніж ми познайомилися. Як діти, ми не грали один з одним, навіть не обмінювалися словами. Ми почали зустрічатися в кінці школи. Я зробив цей перший крок, за півроку ми одружилися.

"На вулицях Донецька ми бачили війну щодня. Неможливо звикнути до чогось подібного" - изображение 1
Фото - instagram.com/dytiatiev_alexey

2014 року я став виступати за "Олімпік", тому ми переїхали до Донецька. Команда вийшла до Прем'єр-ліги України, але незабаром почалася війна. Я добре пам'ятаю цей момент. Перед квартирою, яку ми орендували, дійшло до стрілянини. Ми пили каву з Валерією і бачили як під'їжджали кілька автомобілів. Раптово люди з автомобілів почали стріляти один в одного. Я відразу ж посадив свою дружину і дочку в таксі і відправив до Нової Каховки. Тоді Ганні був один рік і безпека родини була найважливішою. Багато хто просто брав паспорт і тікав. Я повинен був залишитися через контракт. Моя дружина щодня була на телефоні, щоб мені можна було залишити місто, але ми чекали, що скаже президент клубу [Владислав Гельзін]. Тільки пізніше він вирішив перевезти команду до Києва. Я захоплююся ним, що в такий скрутний час він все ще може думати про футбол. Завдяки йому команда все ще існує.

На вулицях Донецька ми могли бачити війну кожен день. Уявіть собі місто, де злочинці роблять все, що хочуть. Вони входять в магазини, беруть продукти і, не оплачуючи їх, йдуть. Увечері на вулицю було страшно виходити. Озброєні люди підходили до перехожих і запитували документи. Якщо їх не було, людину садили до машини і забирали. Моїм друзям не пощастило. Вони пішли в паб, щоб подивитися футбол, випили трохи і сіли в таксі, але у них не було документів. Водієві це не сподобалося, тому він їх відвіз в колишню штаб-квартиру служби безпеки. Їхнім сім'ям довелося багато заплатити, щоб витягнути їх. Такі ситуації були частими. Ті, хто не платив, просто залишалися за ґратами.

Особливо запам'ятав одну ситуацію. Я сидів у ресторані з друзями, під'їхала машина з розбитими фарами і без реєстраційних номерів. З машини вийшли озброєні люди. Вони замовили собі обід, поїли і пішли. Інші гості були в жаху. Бандити зі зброєю були всюди. Ви не можете звикнути до цього. Я можу вам розповісти про війну, але якщо ви її не відчували, ви все одно її не зрозумієте. Це розуміють тільки люди, у яких ці образи в голові.


Я дуже добре себе почуваю в Польщі, тут я познайомився з багатьма хорошими людьми. Я зустрічаю багатьох співвітчизників в Кракові. Люди приїжджають сюди, тому що ми заробляємо копійки за дуже важку роботу, тут ви можете заробити набагато більше. Крім того, присутні корупція та порушення прав людини. Політична ситуація все ще жахлива. Що стосується повсякденного життя, то як футболіст, я не відчував великих змін після переїзду до Польщі, але я бачу, що відбувається навколо. Тут рівень життя вищий. Мені подобається, як розвивається ваша країна. Вона економічно випереджає Україну років на двадцять. Це інший світ.

"На вулицях Донецька ми бачили війну щодня. Неможливо звикнути до чогось подібного" - изображение 2
Фото - instagram.com/dytiatiev_alexey

Як команда, ми граємо трохи нижче за очікування, іноді після невдалого матчу наші вболівальники сердяться. Знаю, що деякі люди пов'язують мене з жорстоким фолом в Кубку Польщі, після чого я був дискваліфікований на чотири матчі. Пізніше в одному з матчів інший гравець порушив правила ще гірше і він пропустив дві гри. Де тут справедливість? Партнери в роздягальні сказали, що журналісти назвали мене "бандитом". Це смішно. Я жорсткий на полі, але повинен бути таким. А за межами поля я спокійний і мене важко вивести з рівноваги.

За чим я сумую в чужій країні? Я сумую за сім'єю і друзями, які залишилися в Україні. У XXI столітті є телефони та інтернет, тому спілкування - це не найбільша проблема. Не знаю, як довго залишуся в Польщі. Найголовніше - просто грати. Я відчуваю величезний голод до гри. Чи хочу я залишити "Краковію" заради більш сильного клубу? Напишіть, що у мене великі амбіції. І на цьому закінчимо.

Інші історії футболістів від першої особи читайте на UA-Футбол тут

Читайте найцікавіші новини футболу в Telegram, Facebook і Viber
Підписуйтесь на наш канал YouTube
Оцените этот материал
Голосов 10
Джерело: Dariusz Faron/sport.onet.pl
Загрузка...
Реклама
Авторизуйтесь на сайте, для того чтобы голосовать.
Коментарі (18)
Войдите, чтобы оставлять комментарии. Увійти
III (Lviv) (Львів)
На диво адекватне інтерв'ю.
Ответить
+1
0
Запорізьке Торпедо (zp)
что характерно - чувак, живший в Донецке, говорит о жуткой ублюдочности "рускава мира" открыто и спокойно. А для игроков Щахтьора (таких же футболистов) эта тема - табу
Ответить
+3
-1
Vorsklyanin (Донецк / Полтава)
Му*аки все те, кто называет номинальными украинцев, которые говорят по русски. Именно люди, которые говорят по русски, но все-равно живут в Украине - любят ее больше Вас!
Ответить
+4
-5
GAAD (Бучач)
Заклик "пУТИН введи войска" ,як це не дивно, був надрукований російською мовою... тепер пожинайте плоди і не бідкайтесь..
Ответить
+3
-2
trustme (Сумы)
Розповідь ще одного номінального українця. Українською ця молода людина звісно ні вуха ні рила. Іншого життя крім своїх кримінальних східних зросійщених нір не бачила. Знаєш друг коли ти станеш жити в Україні хоча б трохи як в Польщі? Коли перестанеш бути к.ацапом.
Ответить
+5
-12
avatar
kotіgorok (Чернiгiв)
Ага, точно! Бiднiсть та коррупцiя лише в Даунбасi, бiльше в Українi нiде нема такого!
Ответить
+3
-4
avatar
Sasha98 (Харьков)
Меня всегда интересовало, а как жители Донецка к этому относятся? У них по улицам ходят мразота и военные преступники. Могу сказать за Харьков и за себя: лично я не замечал никаких противостояний. В один день могли по телеку показать переполненную площадь, а на следующий день я иду по этой площади, никого нет, и только милиция стоит возле входа в ХОГА. Грубо говоря, на одной улице идет бойня, а через несколько кварталов спокойно могут люди сидеть в кафешках, гулять с детьми и т.д. И только, когда я начал читать новости (уже в 16 году), то понял, что мы, харьковчане, спасены от таких му*аков, которые сидят в Донецке. То есть, в 13-14 годах, около 80% жителей города (куда вхожу и я) просто жили своей обычной жизнью, не воспринимая эту ситуацию всерьез, к сожалению...
Ответить
+12
-3
DMiT75 (Донецк)
Всё так и есть. Вы действительно спаслись в своё время. К сожалению в отличии от Донецка.
Ответить
+2
-2
Dnepr1978 (Днепропетровск)
Ну да, стреляют, типа бандиты, а мы с друзьями в ресторане.
Ответить
+4
-9
Iron Man (Олександрія)
Типа далпаёп, не скули
Ответить
+1
-1
СашаXM (Хмельницкий)
а что делать в городе миллионнике? сидеть в комнате под одеялом всё время?
Ответить
+1
0
Oleh_Gladky (Kyiv)
хороший защитник, еще покажет себя в УПЛ и про рузьский мир в Донецке хорошо сказал - бандиты, убийцы и грабители
Ответить
+25
-3
болельщик_футбола (Донецк)
ну расскажи сразу про хохляцький мир в Украине... разве все не так?
Ответить
+2
-23
Algrab (Костопiль)
У нас мир ,сэпарський недобиток,завдяки патрiотам та воiнам ЗСУ,якi не пустили чуму рузького миру далi.А ти насолоджуйся благами"маладых республик",лайно.
+23
-6
avatar
spinfloid (Kherson)
А че тебе не жилось в хохлядском ,коцапской икорки захотелось,хоть понюхать дали или опять мимо.Ваши и до 2014 понатыканые по всем РОВеде и "рыбным" блатным местам Яныком держали свои законы общака, беспредельничали, сейчас только в своём анклаве живите пока не передушите друг друга.
+10
-2
Iron Man (Олександрія)
Пшла в будку, ипанутая мокшанская свинособака! Падали кацорылой слово никто не давал
+1
-1
0629 (Марiуполь)
"бандиты, убийцы и грабители" это слишком деликатные определения для тех ублюдков, что терроризируют часть юго-востока Украины уже почти пять лет. Благо из Мариуполя своевременно вышвырнули подонков и вся эта кремлевско-террористическая вакханалия зачахла на корню
Ответить
+12
-3
мы за динамо (киев)
боже, оберігай Україну
+3
-2
 

© UA-Футбол 2002-2018.
Всі права на матеріали, що знаходяться на сайті www.ua-football.com охороняються відповідно до законодавства України.
Матеріали сайту призначені для осіб старше 18 років (18 +).
Пишіть нам: [email protected]


Продовжуючи переглядати www.ua-football.com, ви підтверджуєте, що погоджуєтеся з Політикою конфіденційності
Согласен