Юрій Вернидуб - про відпускні вояжі, завдання Шахтаря, калійні солі Солігорська і забобони


Спілкування з 53-річним фахівцем почалося з теми його осіннього працевлаштування. З безлічі варіантів продовження професійної кар'єри він вибрав Білорусь

Юрій Вернидуб - про відпускні вояжі, завдання Шахтаря, калійні солі Солігорська і забобони


Напередодні Нового року Юрій Вернидуб у відвертому інтерв'ю кореспонденту UA-Футбол розповів про свій тренерський дебют в білоруському футболі, згадав про успішну роботу зі своїми підопічними з "Зорі" і поділився очікуваннями від роботи в солігорському "Шахтарі".

- Я прийняв таке рішення, так як мені сподобалася інфраструктура клубу, ставлення його керівництва до різних важливих питань, - зізнається Юрій Миколайович. - Та й сама команда хороша - вона регулярно займає друге-третє місця, а в 2005 році була чемпіоном Білорусі. На жаль, їй поки ніяк не вдається повторити це досягнення. Хоча є завдання, є необхідні умови і прагнення людей, які хочуть здійснити це бажання. Чому б не спробувати втілити його в реальність?

У "Зорі" я пропрацював дев'ять з половиною років, за які вдалося виконати завдання потрапити в єврокубки, виграти бронзу. Якби в клубі сказали, що потрібно рухатися далі з прицілом на більше і зміцнювати ряди, то це не тільки обнадіювало, а й давало б стимул в подальшій роботі. А жити і чогось чекати - повірте, це вже трохи набридло. Можливо, в якійсь мірі з цієї причини і зробив важливий в кар'єрі крок, вирішивши залишити клуб. І якщо хтось ставиться до білоруського футболу скептично, то даремно. Повірте мені - в цій країні рівень чемпіонату нічим не гірше нашого. Так, збірна Білорусі виступає не дуже, але футбол на внутрішній арені підкуповує турнірною боротьбою. У національному чемпіонаті бере участь шістнадцять команд, багато з яких відрізняються конкурентноспроможністю. Серед гідних учасників такі команди, як БАТЕ, "Динамо" (Брест), "Динамо" (Мінськ), той же "Шахтар" (Солігорськ), "Городея", "Торпедо-БелАЗ" (Жодіно). Не сказав би, що всі вони за своїм рівнем поступаються українським. Єдиний мінус - це відтік перспективної молоді. Багато з них намагаються виїхати в інші чемпіонати, де фінансові умови зовсім інші - зокрема, в Росію.

- Що скажете про провідні клуби чемпіонату Білорусі?

- Як ви знаєте, довгі роки в білоруському футболі тон задавав борисовський БАТЕ. Ця команда є постійним учасником Ліги чемпіонів, причому не раз потрапляла в груповий турнір, а також Ліги Європи. Це дорогого коштує. Стабільність БАТЕ вражає: впродовж тринадцяти років поспіль він був чемпіоном країни. Гегемонія борисівського клубу перервалася лише в 2019-му році, коли першим фінішувало брестське "Динамо". Чемпіонами-то брестчани стали - подивимося тепер, як у них буде складатися все в подальшому. Життя покаже. Що стосується найбільш відомої білоруської команди - мінського "Динамо", то нині вона переживає не найкращі часи. Але як би там не було, а це бренд ще з далеких союзних часів. Солігорському "Шахтарю", який поки ще не встиг голосно заявити про себе в Європі, також є до чого прагнути. Саме тому мені цікаво спробувати свої сили в цій команді.

Говорячи про тему чемпіонату Білорусі, можу сказати: в ньому досить клубів з хорошими показниками роботи місцевих тренерів. Команди демонструють свою гру, граючи в досить непоганий футбол. Та ж "Іслочь", і навіть той, що боровся за виживання "Енергетик-БГУ" - непроста і цікава команда. У ній багато перспективної молоді, один з яких - нападник Ілля Шкурін (він забив в чемпіонаті 19 м'ячів) підписав контракт з московським ЦСКА. Це про щось говорить, чи не так? Загалом, для мене, як тренера, є над чим працювати. Буду намагатися допомогти нашим футболістам зробити крок нагору по частині прогресу, щоб вони могли заграти на більш високому рівні.

- Ви напевно в курсі відомої фрази Віктора Прокопенка, який сказав, що оптимальний термін роботи тренера на одному місці - п'ять років?

- Виходить, що в "Зорі" я пересидів трошки (посміхається). Але на цей рахунок не роблю будь-яких висновків. Після відходу з луганського клубу у мене були й інші пропозиції, але я вибрав саме той варіант, який ліг мені на душу і який мене відразу ж привернув. Я відчув довіру керівництва, так як в солігорський "Шахтар" прийшов не один, а зі своїм тренерським штабом. Це дорогого коштує. Люди в Солігорську мені повірили, і я розумію, що вони будуть чекати від мене з асистентами відповідного ходу - то пак вирішити поставлені клубом завдання. А вони найвищі - зокрема, виграти чемпіонське звання. Цікавий проект, цікава команда. Ми докладемо максимум зусиль для того, щоб зробити те, що хочуть керівники і цей клуб. А як воно буде - життя покаже. Головне, що є завдання і є мрія.

- Наскільки вона здійсненна?

- Ясна річ, що у футболі не буває такого, щоб р-р-раз - і виграти золото. Для цього треба чимало потрудитися певний час. Я ж не чарівник, і думаю, що люди, які мене запросили, це прекрасно розуміють. Тим більше, що після розмови з президентом "Шахтаря" я переконався, що між нами є повне взаєморозуміння. Мене запевнили, що все необхідне для турнірного вдосконалення команди буде робитися. Як і я буду робити те ж саме зі спортивної сторони. Сподіваюся, що спрацюємося. Керівники солігорського клубу розуміють, що під будь-яке завдання потрібні фінанси і виконавці відповідного рівня. Уже зараз можу сказати, що слова підкріплюються конкретними фактами: на сьогоднішній день є гравці, які підписали контракт з "Шахтарем". І непогані, на мій погляд, гравці. До речі, жодного підписання не відбувалося без моєї згоди. Всіх футболістів переглядав я особисто разом з тренерським штабом, після чого і приймалося спільне рішення.

- Українці серед новачків "Шахтаря" є?

- Ні. Я думаю, що якщо і буде який-небудь відомий мені сильний український легіонер в числі кандидатів, то потрібно знати, чи захоче він переходити в білоруський клуб. У нас же в Україні футболісти, які знають собі ціну, завжди прагнуть виїхати в Європу. А їхати аби їхати, думаю, теж ніхто не захоче. До цього в "Шахтарі" було два українця - Микита Татарков і Вася Прийма. Першого з них на момент мого приїзду в Солігорськ в команді вже не було, а другого прекрасно знаю з його виступів в очолюваній мною "Зорі". У нього ще рік контракту, проте я Приймі сказав, що на нього не розраховую. По-перше, у зв'язку з тим, що в цьому році посилили ліміт на легіонерів. В ході матчу в складі команди може бути п'ять білорусів, стільки ж іноземців і один росіянин. Зрозуміло, що цей крок в якійсь мірі буде заважати тим білоруським командам, які будуть виконувати завдання і отримувати право грати в єврокубках. А якщо подивитися з іншого боку, то можливо, рішення керівників національної федерації футболу і правильне. Вони хочуть зробити все для того, щоб місцеві футболісти зростали і прогресували. Адже ті результати, які зараз показує збірна Білорусі, не дуже радують.

- На який термін підписано ваш договір з солігорським клубом?

- На три роки. Але повірте, я така людина, яка не буде триматися за його пункти у що б то не стало. Якщо побачу, що щось не буде виходити, то першим ділом сам зроблю відповідний крок, не чекаючи, що мені будуть щось висловлювати.

- Як зустріла вас футбольна громадськість Білорусі?

- Поки не можу сказати про це щось певне, так як провів в "Шахтарі" всього близько місяця. Коли приїхав до Білорусі, до фінішу чемпіонату залишалося всього три тури. У першому з них я лише спостерігав за грою команди, а в двох інших уже керував нею. До речі, в Білорусі є таке правило: щоб працювати в клубі в якості повноправного головного тренера, потрібно пройти спеціальну процедуру для отримання дозволу на роботу. Повинно минути як мінімум два тижні, після чого ти маєш право виконувати свої обов'язки, перебуваючи на тренерській лаві на законних підставах. Я завжди вважаю так: якщо ти відкрита людина і робиш все в житті по-людськи, то ніяких проблем не буде. Взагалі якогось невдоволення в свою адресу в Білорусі я не чув.

- А що пише про вас білоруська преса?

- Ясна річ, що до мене, як до нової людини, та ще й з України, журналісти виявляють інтерес. Однак багато інтерв'ю я не давав. Були дві післяматчеві прес-конференції і одне інтерв'ю для клубного сайту "Шахтаря", яке записав прес-аташе.

- Що являє собою Солігорськ?

- Хороше невелике місто з населенням всього близько 100 тисяч чоловік. Чистеньке, акуратненьке. Незважаючи на свої розміри, Солігорськ дає чимало в бюджет Білорусі. У цьому місті розташоване одне з найбільших в світі підприємств по добуванню калійних солей - "Білоруськалій", на якому, як мені сказали, працює від 15 до 20 тисяч людей. З урахуванням населення міста виходить, що на ньому працює кожен п'ятий житель Солігорська. Багато з них належать до трудових династій, які працюють на підприємстві довгі роки. На нього не так просто влаштуватися, так як люди цінують цю роботу. Вони її люблять і дорожать тим, що живуть в цьому місті.

- Когось з давніх футбольних знайомих в Білорусі зустріли?

- Дзвонив багатьом. З Анатолієм Юревичем, з яким свого часу працювали разом в запорізькому "Металурзі", а також з Володимиром Ковальовим, який виконував в його штабі роль аналітика. Поспілкувалися з колишніми білоруськими футболістами, які грали колись у Запоріжжі. Зокрема, з Артемом Челядинським, який виступав в "Металурзі" в мою бутність тренером цієї команди.

- Ви говорили, що крім солігорського "Шахтаря" у вас були й інші пропозиції. У Росію попрацювати не кликали?

- Про це навіть не хочу говорити - для мене ця тема закрита раз і назавжди! Білоруси - по-справжньому братський для України народ. Нещодавно на мою батьківщину - Житомирщину приїжджав президент Білорусі Олександр Лукашенко, який зустрічався з Володимиром Зеленським. Після цієї зустрічі, до речі, два магазини з білоруською продукцією в Житомирі відкрилися - кондитерський і молочний. Моя дружина якось в них заходила - як з'ясувалося, товари в них користуються попитом, та й ціни адекватні. А все тому, що за якістю в сусідній Білорусі все відповідає ГОСТу. Приїхавши в Житомир під час відпустки, насамперед пішов в кондитерський магазин і купив шоколад "Оленка". Я дуже люблю солодощі, а цей шоколад для мене - смак дитинства. Він самий що ні на є натуральний, так як за якістю будь-якої продукції в Білорусі стежить її президент.

- За виступами "Зорі" слідкуєте?

- Якщо чесно, то після деяких інтерв'ю, в яких писали про мене, навіть не хочеться стежити. Робити це готовий хіба що заради команди і футболістів, з якими провів разом не один рік і які в ній залишилися. Ці хлопці на все життя залишаться в моєму серці. Я завжди буду вболівати тільки за них і з цікавістю стежити за пересуваннями кожного в кар'єрі.

- Наприклад, за Олександром Караваєвим, який два роки тому повернувся до вас в "Зорю", а потім перебрався до столичного "Динамо"...

- І не тільки за ним! Крім Караваєва це молодь, яка прийшла в команду в 2017-му році - Чеберко, Луньов та інші хлопці. Їм було тоді по 18-19 років, і я радий, що вони пропрацювали зі мною два роки. Значить, не даремно пропрацювали. Результат, якого вони добилися в той період (а я маю на увазі завоювання бронзових медалей) нехай стане не останнім в їхній кар'єрі. Я щиро бажаю своїм колишнім підопічним зайняти місця ще вище, ніж третє. Якщо вони були бронзовими призерами, то чому б їм не стати срібними або ж виграти чемпіонське звання? У них зараз прекрасний тренер - Віктор Скрипник, тому є куди прогресувати. Упевнений, він їм теж допоможе в подальшому розвитку.

- Після свого призначення на пост головного тренера "Зорі" Віктор Скрипник з вами спілкувався?

- Так, ми кілька разів з Віктором розмовляли. Ділити-то нам нічого - ми обидва тренери, це наше життя. Скрипник - фахівець з європейським менталітетом, який знає толк у своїй справі. Я йому відразу сказав, що можу багато чого наговорити. "Але якщо щось буде не так - навіщо щоб потім були у нас якісь розбіжності? Ти професіонал, і сам у всьому розберешся". І це Віктор Скрипник підтверджує своєю роботою і своїми діями.

- Наскільки відомо, під час відпустки ви час даремно не втрачали, побувавши на стажуванні в декількох європейських клубах...

- Поки був у відпустці, два рази їздив. У вересні в Іспанію на вісім днів - в "Леванте". Від знайомства з роботою в ньому отримав задоволення. Від спілкування з представниками цього клубу, від отриманої інформації, якою зі мною поділився тренерський штаб "Леванте" на чолі з Пако Лопесом. А в першій декаді грудня побував в Угорщині. З 5-го по 9-е числа був у Будапешті у "Ференцвароші", який очолює Сергій Ребров. Я вдячний колезі за його відкритість. Приховувати-то йому нема чого. Навпаки - ми поділилися своїми думками. Та й чому б не запитати про той чи інший аспект в тренерській роботі у людини, яка вже встигла досягти чимало серед українських тренерів? Адже будь-яка інформація дуже корисна. На стажування я їздив, їжджу і буду їздити і в подальшому.

- З ким із колишніх гравців "Зорі" ви зідзвонюєтесь, підтримуєте стосунки?

- Це було б неправильно, адже злі язики можуть почути про це. Навіщо створювати проблему футболістам? Наскільки я зрозумів, що ту "подяку", яку отримав від луганського клубу, можна пояснити лише одним: моє прізвище для деяких людей - немов червона ганчірка для бика. Нехай краще все буде так, як є. Я ні на кого не ображений, адже свою роботу виконував чесно. Мені за неї не соромно, і дивитися прямо в очі нікому не боюся. У моїй тренерській діяльність все відкрито. Так було, є і буде. А якщо щось, може, не вийшло - що ж, все в житті буває. Кожен знає, що погане пам'ятається, а добре швидко забувається. Я все розумію і за це не ображаюся. Що поробиш: таке життя...

- Як провели частину відпустки в ролі головного тренера "Шахтаря"?

- Повернувшись в Україну з Білорусі, з'їздив до себе на батьківщину в Житомир. Провідав могилу батька і матері, побачився з родичами. У мене є ще брат, сестра, багато племінників. Слава Богу, є ще мама моєї дружини Лесі - Людмила Василівна. Вона для мене як друга мама. Є ще і сестра дружини, теж чудова людина. Побули в Житомирі недовго - три-чотири дні, після чого повернулися додому в Запоріжжя. Тепер ось із задоволенням займаюся онуком, у якого канікули. Незважаючи на відпустку, є можливість сісти і попрацювати - зокрема, розписати заздалегідь тренувальні збори. Якщо буду бачити, що щось треба міняти, то легше це зробити за місцем і ситуацією. Головне, щоб до початку підготовчого періоду був зверстаний "скелет" тренувальної роботи на всі три збори.

- Де вони заплановані у вашої команди?

- Перший, втягуючий, проведемо в Білорусі - він триватиме одинадцять днів. А потім на "Шахтар" чекає два збори в Туреччині - з 22-го січня по 5-е лютого і з 8-го по 22-е. Потім повернемося в Солігорськ, де 7 березня на нас чекає матч за Суперкубок з брестським "Динамо". За два тижні, що передуватимуть йому, будемо звикати до погоди, адаптуватися. Потім через тиждень нашу команду чекає перший чвертьфінальний поєдинок Кубка Білорусі з жодінским "Торпедо-БелАЗ", а через п'ять днів - гра у відповідь. Кінець березня передбачає перерву, викликану іграми національної збірної, а на початку квітня стартує новий чемпіонат. У Білорусі, як відомо, він проводиться за іншою, ніж в Україні, системою - "весна - осінь". Для себе в цьому ніяких проблем не бачу: разом з колегами сядемо і поміркуємо, що і як. Я - людина демократична: даю можливість кожному з асистентів висловити свою точку зору. Мені завжди хочеться дізнатися думку колег - з тим, щоб прийняти спільне рішення.

- Наскільки відомо, колись у вас була сімейна традиція - їздити на зимові канікули в теплі країни. Що внесло корективи у ваші плани?

- В цьому році вирішив не їхати. За минуле літо де я тільки не побував! Стільки накатався, наїздився і налітався, що захотілося від цього трохи відпочити. Не буду лукавити, в той період було достатньо запрошень, тому доводилося зустрічатися з президентами клубів з різних країн. Якщо Новий 2019-й рік зустрічали в ресторані з друзями, то цього разу твердо вирішив: відзначати свято будемо тільки в домашній обстановці! Варто було лише раз зробити це поза домом, як рік вийшов, прямо скажемо - не дуже (посміхається). Я - людина забобонна, вірю в прикмети. Виходить, щось я зробив неправильно.

- А якісь особливості вашого дня народження, який ви відзначаєте через три тижні після настання Нового року, теж будуть?

- У день мого народження, 22 січня, ми з командою якраз летимо до Туреччини. Так вже виходить, що у мене завжди особисте свято припадає на тренувальні збори. Пам'ятаю, в сезон 2016/17, коли ми з "Зорею" взяли бронзу, на один з етапів зимової підготовки до весняної частини чемпіонату теж вилітали 22-го числа. Правда, в даному випадку це всього лише збіг, я нічого не вираховував (сміється). Так що якщо вірити в містику, то майбутній 2020-й рік повинен бути для мене непоганим - як в житті, так і в частині турнірних результатів.

- Ви для себе вже намітили, що загадаєте в новорічну ніч?

- Завжди загадую одне й те саме: любов своїх рідних і близьких. Коли буває, що вони мене запитують, який зробити подарунок, я відповідаю: "Від вас для мене цінний тільки один подарунок - це любов і розуміння". Більше мені нічого не потрібно. А якщо говорити про себе, то хочу, щоб збулася моя давня мрія. Про неї говорити не буду, але сподіваюся, що вона збудеться. І нехай новий рік принесе мені тільки позитив, удачу. А там життя покаже.

- Напередодні свята не можу не запитати: яку фразу з якогось новорічного фільму ви любите найбільше?

- "Яка гидота - ця ваша заливна риба!" (Посміхається).

Слідкуйте за нами:


Оцініть цей матеріал:
Поділитися з друзями:

Загрузка...
Авторизуйтесь на сайте, для того чтобы голосовать.
Коментарі (1)
Увійдіть, щоб залишати коментарі. Увійти
avatar
Ринатбандитыч (Santa Cruz )
Прочитал про бацьку и шоколадки и прослезился от зависти. В Беларуси обязательно такое в любое вью вставлять или это Вернидуба задумка, чтоб местным понравиться?
Ответить
+1
-1


Новини Футболу

Кращі букмекери

Букмекер
Бонус

загрузка...