Захисник Спортинга й "молодіжки" України одужує після перелому і порівнює вказівки Ротаня і Джукича

Захиснику молодіжної збірної України Богдану Мілованову учора, 19 квітня, виповнилось 22 роки.

Він стрімко увірвався в основний склад іспанського Спортинга (Хіхон), що виступає у Сегунді, але ставить перед собою завдання виходу до Прімери.

- Думаю, що це найнезвичніший День народження в моєму житті, але мене це не дуже засмучує. Відзначити з компанією завжди встигнемо, а зараз святкую зі своєю дівчиною. Найголовніше, щоб якомога швидше закінчилася пандемія, і люди перестали хворіти. В Іспанії дуже багато людей померло.

- У спортивному плані карантин засмутив тебе не так, як інших футболістів. Правда?

- Ну, так говорити не можна, звичайно, але в ваших словах щось є. Я ж відновлююся після перелому плеснової кістки, тому у мене залишаються шанси зіграти в цьому сезоні. В Іспанії всі сподіваються на те, що до кінця травня він точно відновиться. Правда, швидше за все, грати доведеться без глядачів.

- На якому етапі перебуває процес твоєї реабілітації?

- Щодня всі футболісти "Спортинга" отримують завдання від тренерів, і я в тому числі. У мене вдома є велотренажер, бігова доріжка. Виконую і інші вправи. Думаю, в травні вже зможу тренуватися з м'ячем. Поки всі хлопці працюють індивідуально, але через кілька тижнів, можливо, розпочнуться заняття по групах – по 5 гравців.

- Цього року в твоїй кар'єрі настав переломний момент. Ти згоден?

- Звісно. На початку року я вже якось замислювався про те, що в кінці сезону потрібно пробувати йти в інший клуб. Я ж грав тільки за Спортинг-Б в другій Сегунді. Але все змінив прихід нового тренера. Одного разу мене покликали на одне з тренувань, і це стало для мене великою несподіванкою. Наступного дня кажуть: «Готуйся до гри», а в день матчу: «Ти в складі».

- Як оцінюєш свій дебют за першу команду "Спортинга"?

- В цілому непогано. Важливо, що перший поєдинок, проти Ельче, ми виграли – 1:0. Може, не завжди все вдавалося, але тренер мене з першого дня підтримував, підказував. Я бачу, що в мене вірять, а для будь-якого футболіста це завжди дуже важливо. Найголовніше, що команда піднялася з підвалу турнірної таблиці на 8-е місце. До зони плей-офф за вихід до Прімери – рукою подати. Потрібно потрапити в шістку і поборотися за підвищення в класі. Я вважаю, що такий клуб і таке місто заслуговують на вихід до вищого дивізіону. Тут багаті традиції, прекрасний стадіон і чудові вболівальники.

- Вимоги сербського тренера Мирослава Джукича дуже відрізняються від того футболу, в який ти граєш в молодіжній збірній України?

- Ні. В тому й справа, що досвід виступу за молодіжку мені дуже допоміг. Новий наставник Спортинга теж вимагає від крайніх захисників високих позицій і приблизно тих же переміщень, що і Руслан Ротань.

Як і в молодіжній збірній, зараз в Хіхоні знімають на відео наші тренування, а потім розбирають дії футболістів, вказують на помилки. Джукич теж багато уваги приділяє тактиці. На наступний день після матчу, у скільки б він не закінчився, у нас вже є повний розбір гри.

Навіть зараз, на карантині, в групу скидають різні нарізки наших дій. Приємно, що головний тренер Спортингу мене і зараз підтримує. Телефонує, цікавиться, як мої справи. Представники молодіжки теж завжди на зв'язку. Хочеться, щоб швидше все це закінчилося, і люди повернулися до колишнього життя. Хочеться вже грати в футбол.