Вернидуб і Григорчук. Футбольні хитросплетіння

Футбольне життя - це не тільки турніри, матчі, голи, очки, медалі і трофеї. У ньому, як і в будь-якому іншому ігровому виді спорту в низці усіляких хитросплетінь є чимало цікавого, що залишається "за кадром". І далеко не завжди всезнаючий та всевидячий уболівальник здатний помітити ті чи інші особливості - будь то тенденції або співпадіння. А тим часом їх в нашому футболі хоч греблю гати. Як в історії команд, так і в кар'єрі дійових осіб - гравців, тренерів.

Про ці хитросплетіння згадалося не випадково. До цього підштовхнула інформація про зміну на "українізованому" тренерському містку білоруського "Шахтаря" з Солігорська. Як уже повідомляв UA-Футбол, після того, як Юрій Вернидуб, що працював з листопада минулого року головним тренером цього клубу вирішив залишити свій пост, кермо управління перейшло до його співвітчизника Романа Григорчука. Втім, слова "співвітчизник" в даному випадку буде явно недостатньо. Обох фахівців, які своєю працею і результатами вже давно заслужили бути зарахованими до категорії "ТОП" серед українських тренерів, пов'язує багато. Про всі загальні пересічення і співпадіння, які були у Вернидуба і Григорчука в їх професійній кар'єрі, В'ячеслав Кульчицький згадує в цьому матеріалі.

ЇХ ЗВ'ЯЗАЛО "ПРИКАРПАТТЯ"

Обидва фахівці - майже ровесники. Між Романом Григорчуком і Юрієм Вернидубом різниця у віці рівно 10 місяців, адже народилися 22-го числа: перший в березні 1965-го, другий - в січні 1966 року. Не дивно, що багато в їхній кар'єрі проходило за схожим сценарієм.

Вперше уродженець Коломийського району Івано-Франківської області Григорчук та житомирянин Вернидуб перетнулися в одній команді в 1988 році - нею було івано-франківське "Прикарпаття", що виступало у другій лізі чемпіонату СРСР. У тому сезоні очолювана спочатку Борисом Стрельцовим, а потім Юрієм Дячуком-Ставицьким команда з неба зірок не хапала. Івано-франківці були середняком, здатним завдати клопоту будь-якому супернику. Провівши пліч-о-пліч не один десяток матчів за "Прикарпаття" (Юрій Вернидуб зіграв їх більше всіх в колективі - 50, а Роман Григорчук - 39), той сезон став єдиним, в якому вони грали разом.

Тоді в складі івано-франківської команди було багато кваліфікованих футболістів - воротар Аркадій Баталов, польові гравці Ярослав Ватаманюк, Андрій Чикало, Петро Мельник, Іван Мельничук, Ярослав Думанський, Сергій Турянський. Ось що сказав про героїв цієї статті останній з них:

- Вернидуб був сильним опорним півзахисником, не давав суперникам вільно дихати в середній зоні, а ми з Григорчуком спільними зусиллями таранили оборону своїх візаві по центру, - згадував Турянський в одному з інтерв'ю колезі Василю Михайлову. - Успіхи Вернидуба і Григорчука на тренерському містку стали для мене приємною несподіванкою, хоча обидва завжди відрізнялися наполегливістю в досягненні поставленої мети.

ПАЧКИ ​​ГРОШЕЙ ВІД ШЕПЕТІВСЬКОГО БОСА

За підсумками того чемпіонату "Прикарпаття" зайняло 17-е місце (з 26 учасників), після чого Івано-Франківськ залишила група футболістів. Серед них були і наші герої. Вернидуба запросив першоліговий "Металург" із Запоріжжя - міста, з яким він на довгі роки зв'яже свою життєву лінію. Григорчук же грав на аматорському рівні - спочатку за бережанську "Ниву", а потім за шепетівський "Темп". В ту пору з казни колгоспів-мільйонерів і сейфів новоявлених підприємців футболісти отримували вельми солідні гроші. Той же Григорчук в розмові з автором цих рядків з посмішкою згадував, як власник шепетівського клубу Джумбер Нішніанідзе своїм улюбленцям, до яких належав і Роман, міг відгребти з величезної гірки грошей на столі енну кількість запечатаних пачок. На свій розсуд. У вигляді заохочення за хорошу гру і голи.

ОДИН ПРОТИ ОДНОГО НА ПОЛЯХ УКРАЇНИ

Незабаром після розвалу СРСР кількість футболістів, які не були проти спробувати свої сили в зарубіжних клубах стало рости, немов на дріжджах. У сезоні-1993/94 в долі Вернидуба і Григорчука знову виникла спільність - і той, і інший провели його за кордоном, в маловідомих клубах Німеччини та Австрії відповідно.

Так само синхронно обидва повернулися в Україну, де незабаром зійшлися один проти одного в одному з матчів вищої ліги. В осінній частині сезону-1994/95 в Запоріжжі Вернидуб вийшов в складі місцевого "Торпедо", а Григорчук - "Прикарпаття" (той матч завершився перемогою господарів 2:0).

Чергова дуель в ролі гравців відбулася у них в наступному сезоні, який Роман проводив вже в криворізькому "Кривбасі". В останній день серпня в Кривому Розі господарі приймали запорізьке "Торпедо" і поступилися з мінімальним рахунком 2:3. Автором двох м'ячів у складі господарів став саме Григорчук. До слова, і сезон-1995/96 у старих знайомих знову був із співпадінням: за його підсумками у кожного з них значився ідентичний показник за забитими м'ячами - по 10!

СИМПАТІЇ ПІДМОСКОВНОЇ "БРАТВИ"

Немов по написаному кимось згори сценарію Юрій Вернидуб і Роман Григорчук незабаром знову вирушили за кордон. Причому, кожен з них обрав один і той же маршрут - до Росії. Вернидуб відгукнувся на пропозицію санкт-петербурзького "Зеніту", в тренерському штабі якого працювали українці Анатолій Бишовець і Леонід Колтун (останній і рекомендував футболіста головному тренеру), а Григорчук поїхав в раменський "Сатурн". Перший з них настільки продуктивно відпрацьовував легіонерський хліб в Пітері, що його навіть обрали капітаном команди, а другий вирізнявся впевненою грою в Раменському, користуючись особливою симпатією представників місцевої "братви", що опікали футболістів.

З тих пір синхронність в футбольних справах Вернидуба і Григорчука проявилася знову - обидва остаточно повісивши бутси на цвях, з початком нинішнього тисячоліття ступивши на тренерську стезю.

ПЕРЕТНУВШИСЬ У "МЕТАЛУРЗІ"

У сезоні-2009/10 доля знову звела їх разом в одному клубі. Цього разу в запорізькому "Металурзі", де протягом багатьох років працював Юрій Вернидуб. У клубі він займався тренерською діяльністю на різних рівнях, працюючи як з молоддю, так і допомагаючи в ролі асистента головному тренеру. Саме в "Металург" після успішної роботи в латвійському футболі і був запрошений в розпал першого кола сезону-2009/10 збагачений досвідом Роман Григорчук.

Нетривалий термін колишні партнери по "Прикарпаттю" провели в штаті одного клубу, після чого їхні шляхи розійшлися. Вернидуб відправився до Луганська, де разом з Анатолієм Чанцевим тренував "Зорю". Григорчук же, який у два прийоми попрацював в запорізькому "Металурзі", змушений був в кінцівці сезону його залишити.

СИН ЗА БАТЬКА

Протягом минулого десятиліття кожному з них вдалося досягти високих показників на тренерській ниві. Для українських уболівальників імена Юрія Вернидуба і Романа Григорчука, перш за все, асоціюються з луганською "Зорею" і одеським "Чорноморцем", з якими вони успішно працювали як на внутрішній, так і на євроарені. Причому, зустрічались їх команди одна проти одної неодноразово.

Коли Григорчук склав свої повноваження в одеському клубі, він відправився в Азербайджан, де трудився в "Габалі". Через півроку до кількох українських легіонерів, що виступали в цій команді на запрошення тренера, підтягнувся і син Юрія Вернидуба - Віталій. У чемпіонаті Азербайджану він відіграв рівно три сезони, залишивши приємне враження своєю професійною виучкою.

ЖИТТЄВІ ПРИНЦИПИ ЮРІЯ ВЕРНИДУБА

Надалі в тренерській кар'єрі обох фахівців траплялося кілька інформаційних перетинів. Один з них був в минулому році, коли на місце Романа Григорчука в казахстанську "Астану" різні ЗМІ сватали Юрія Вернидуба. Тоді Юрій Миколайович це спростував, давши зрозуміти, що йти на "живе місце" не в його правилах. Всі переконалися, що це саме так.

І ось недавно футбольні шляхи-доріжки знову піднесли обом нашим героям чергове співпадіння. Цього разу в білоруському Солігорську.