(Анти) Герой футбольного дня. Андрій Шевченко

Огульна голослівна критика – це останнє, до чого потрібно опускатися. Особливо у таких делікатних питаннях, як оцінка роботи всього-на-всього другого українського тренера у топ-чемпіонаті Європи (першим був Віктор Скрипник). Але ж неправильно також сліпо вірити в успіх, закриваючи очі на негаразди. Маємо те, що маємо, і про це слід говорити.

Хоча вчорашнім (13.01.2022) матчем "Дженоа" Андрія Шевченка заклала міцний фундамент для "розколу" думок. Ні, не плюралізму (він зазвичай допомагає знайти істину, адже багатогранність – це завжди добре), а саме розколу. Одні будуть брати за основу перший тайм – мабуть, найкращий для "грифонів" за період каденції українського тренера, а інші – провальний другий.

І де істина? Мимоволі на думку приходять асоціації з популярними нині талант-шоу, де часто група журі має парну кількість учасників. І для того, аби пройти далі, конкурсант повинен отримати більшість схвальних оцінок. Не половину, а саме більшість. Або відомий мем про наполовину повну/порожню склянку. Для оптимістів вона саме повна, для песимістів – порожня.

Але ж футбол – це справа не суто емоційна, а ще й зацифрована, тож у випадку розбіжностей цілком логічно застосовувати додаткові показники. Найпершим буде загальний результат матчу – він не на користь команди Андрія Шевченка. Тут скептики заперечать, мовляв, це ж "Мілан", чого ви хотіли? Але ж проаналізувавши минулі виступи, що також логічно, знову виявиться, що "Дженоа" і Шева в біді. Немає за що зачепитися оком.

Нічия з "Аталантою", нічия з "Сассуоло" і ось добротний перший тайм проти "Мілана". Однак повні провали в матчах проти прямих конкурентів чи безамбітних середняків Серії А. Тут напрошується висновок про превалювання емоцій у сутності команди Андрія Шевченка: коли подразник гострий, вдається добре налаштуватися і якийсь час витискати з себе максимум. Але коли варто проявляти тактичну вишколеність, тренерські варіативність та хитрість, банальну колективну майстерність, виходить пшик.

Це ж проблема, коли команда вже до 30-ої – 40-ої хвилини видихається… Неприродно, коли у першому таймі футболісти тримають м'яч 53 відсотки ігрового часу, а після неї – тільки 29. У першому таймі працювала схема 4-3-3, були цілком пристойні показники пресингу, якості передач, комбінаційної гри. Після відпочинку усе це кудись зникло, перетворившись на класичний "автобус", у якого до завершення ігрового часу здулися шини.

Суперечності будуть і далі… Вболівальники "Дженоа" на форумах" у переважній своїй більшості нерізкі та стримані у висловлюваннях стосовно оцінки роботи Шевченка, українські ж поціновувачі футболу категоричні – від "дайте час" до "повна тренерська імпотенція". Є й треті, але вони кумедні. Мовляв, що може тренер з убогими гравцями? Але навіщо тоді йшов? Ось Руді Гарсії вистачило розуму не вляпуватися в сумнівну історію, ніхто його за провали "Дженоа" критикувати й не буде. А Шева – то класичний персонаж давньої приказки: назвався грибом – лізь у кіш…

Він не перший, і не останній. Гадаєте, Зеєдорф, Гарі Невілл чи Т'єрі Анрі були менш видатними гравцями, аніж українська легенда? Навпаки, їхній інтелект не порівнюваний з інтелектом Шеви, а провали були ще гучнішими. Тож нічого надзвичайного не відбувається. Просто варто намагатися не вивертатися, наче в'юн, а тримати удар. Під який сам же Шевченко себе і підставив.

Фото - Getty Images/Global Images Ukraine