Олександр Зінченко біля розбитого корита. Що відбувається та не склалося у Форесті

Коли про бажання клубу відмовитися від футболіста пише ВВС — це погано. Коли гравець зникає із заявки на Лігу Європи й факт підтверджує The Athletic — ще гірше. Ось такі справи у Олександра Зінченка.

Причому, якщо вірити ЗМІ, то “Ноттінґем Форест” гарячково шукає можливості припинення оренди — такий варіант відсутній у домовленостях з “Арсеналом”, але на “Сіті Ґраунд” сподіваються якомога швидше відправити півзахисника назад до Лондона. Деякі “сміттєві” видання навіть сповістили, що на українця вже є охочі — “Вест Гем” бовтається нижче у турнірній таблиці й не проти запросити до себе.

Добре, але що ж пішло не так? Деякі вболівальники свято вірили, що на фініші поточного сезону Зіна залишиться у стані “лісників” — мовляв, контракт із “Арсеналом” спливе влітку, а виконавець має який-не-який клас, достатній для середняка, й потім стовідсотково підпишеться на повноцінних засадах.

Ну, ситуація розвернулася іншим боком.

Зінченко прибув у сприятливі умови, проте вони різко змінилися у протилежний бік

Відмотуємо час до 2 вересня — моменту, коли “НФ” оголосив про прибуття центрхава. Тут важливий нюанс: Сашка брав не Нуну Ешпіріту Санту, який висів на волосині від звільнення, а Еду Ґаспар — сьогодні директор за міжнародними звʼязками (курує клуби власника Евангелоса Марінакіса — “Олімпіакос” та “Ріу Аве”), а до листопада 2024-го — технічний директор “Арсеналу”. Функціонер знав дві речі — що собою представляє українець та те, що ось-ось буде призначений Анге Постекоглу, з яким домовлялися за спиною діючого тренерського штабу.

Газети з певним відтінком стверджували, що Зінченка посвятили у майбутні перестановки, які, зрештою, сталися, й саме це було одним із ключових аргументів переходу. Якщо тоді твердження викликало деякі сумніви, то зараз ми в нього повністю віримо — якби Олександр мав стратегічне значення, підтримуване не конкретними особами, а менеджментом загалом, то виступав би значно регулярніше.

Далі. 9 вересня 2025-го з обойми випав Ола Айна — один із двох основних фулбеків. Є Неко Вільямс, чиї позиції не підлягали/не підлягають сумнівам, паралельно приїхав травмований Куябано, але враз повернувся до “Ботафого” на правах оренди, тож все виглядало дуже-дуже оптимістично. На правому фланзі — Неко, на лівому — наш слон. Ідеально.

Ще раз — на папері зʼявився фахівець, чий футбол побудований на пасовій культурі, плюс, як виявилося, до січня “вилетів” прямий конкурент. На жаль, позитив хутко розчинився.

“Ноттінгем Форест” — це та команда, що минулоріч ледь не застрибнула до Ліги чемпіонів завдяки гарно вишколеним алгоритмам. Тактика Санту не вимагала якихось особливих примочок та сприймалася напрочуд просто; підкреслимо, що термін “просто” не повинен обовʼязково ототожнюватися із визначенням “погано”. Максимально вертикалізований стиль із швидкими переміщеннями та завантаженнями в карний майданчик приніс феноменальний результат.

Постекоглу приступив до перебудови, у якій передбачався Зінченко, але глобально й близько не встиг навіть накинути якісь штрихи своїх планів — по-перше, “НФ” знаходився на емоційному та ігровому спаді, по-друге, не всі у роздягальні вітали грецького австралійця. Підсумок: 8 матчів — 2 нічиї, 6 поразок, 7 забитих та одразу 18 пропущених. Марінакіс є людиною нетерплячою та імпульсивною, тож звільнив Енджа буквально через кілька хвилин після погрому, завданого “Челсі” (0:3). 18 жовтня 2025-го Сашко залишився без людини, “під яку” і переїхав до Східного Мідленда.

Ну, і пошкодження — куди без них? З часу появи на “Емірейтс Стедіум” універсал пропустив 48 матчів, або ж 274 дні. Коли гравець високо котувався Мікелем Артетою та утримував належний тонус, то “прикривав” недоліки; варто було “Арсеналу” придбати альтернативу, кращу, ніж наш співвітчизник, та залучити Майлза Льюїса-Скеллі, як практика Олександра перетворилася на крихти.

Так, “Ноттінґем Форест” взяв фулбека — сподівався, що буде гарантований клас (як не крути, не кожен відзначається Хосепом Ґвардіолою й виходить у фіналі Ліги чемпіонів), до того ж, зійдуться вищеописані фактори. Біда в тому, що розбалансований Зіна, зі скромними хвилинами, без тонусу, враз зламався — не без питань дебютував з “Бернлі” (1:1), кілька разів втратив позицію з “Бетісом” (2:2), терпимо виглядав проти “Сандерленда” (0:1), а далі, грубо кажучи, тріснув. Ще були “Челсі” (0:3) та “Порту” (2:0) до перерви — на 44 хвилині українець травмував пах та потрапив до лазарету до початку грудня.

Чи винен Дайч

21 жовтня “НФ” представив публіці Шона Дайча. За Постекоглу Зінченко провів 5 матчів (434 хвилини), за Дайча — ті ж 5 поєдинків, але вже 280 хвилин. Причому наставник приховано пройшовся по ньому, як і ще кількох виконавцях, котрі були замінені в перерві кубкової зустрічі з “Рексемом” (3:3; 3:4 в серії пенальті).

"Гравці стукають у двері й запитують: "Чому я не граю?". Для декого відповідь, чесно кажучи, очевидна. Не для всіх, але для декого – так. Але це і є футбол: ти завжди мусиш правильно тренуватися, готуватися, бо коли настане твій день – ти маєш бути готовим. А в першому таймі було занадто багато тих, хто не був готовий.

Факти такі: ми маємо робити заміни через графік матчів. Але футболісти “показали” себе. І вони точно не приходитимуть до мене з питанням, чому не грають. Та група гравців з першого тайму", — пояснив Шон на пресконференції. Крім Олександра згадувалися Ділан Баква та Джеймс Макеті й слова пролунали тривожним дзвіночком.

В українському комʼюніті багато хто накинувся на Дайча та типово охрестив “фізруком”. Все в патріотичній тональності — нехтує нашим, значить, недоумок. От тільки Постекоглу пішов із клубу на вісімнадцятому рядку Премʼєр-ліги з 5 балами в активі, а нині колектив — сімнадцятий, володіє 21 пунктом та випереджає найближчого переслідувача на 7 очок, що в боротьбі за виживання досить суттєво.

Дайч вміє витискати можливий максимум та є знаним антикризовим менеджером, що підтвердив, наприклад, на “Евертоні”. Так, це прямий, позбавлений хитромудрощів футбол, менш тюнінгований, ніж за Нуну Ешпіріту Санту, проте схожий.

Саме тому з усією відповідальністю заявляємо: якби португальця не звільнили, Зінченко б у довгій перспективі майже не грав (про це, до речі, говорили британські експерти). Це ж відбувається зараз — окрім труднощів зі здоровʼям, Олександр банально не адаптований до стилю, пропагованого сьогоднішнім штабом. Він простий, як двері, але непідʼємний для Сашка у поточній формі — треба багато, постійно бігати. Не бігати, а БІГАТИ вздовж флангу, чимало навішувати, не забувати про оборонні обовʼязки та своєчасно повертатися. Це цілий комплекс дій, а не гра в пас заради контролю, як спостерігалося в “Ман Сіті” та “Арсеналі”. Ми не зменшуємо внесок українця на минулих етапах карʼєри, але зараз перед ним відмінні, нетипові й провалені завдання.

Спорт — це така штука, де ти мусиш або адаптуватися, або бути викинутим на узбіччя. Дайч міг запропонувати лише те, що вміє (і, що головне, в нього це виходить), Зінченко ж не в кондиціях та і, відверто кажучи, не захисник, щоб втілити установку без усіляких “але”.

У подібних випадках зручно виправдовувати: а що ви хотіли, якщо футболіст взагалі-то є центральним півзахисником? Але й тут є проблемка: це ми бачимо Олександра центрхавом у збірній України, на найвищому ж рівні топ-5 — його не оцінюють в середній лінії. Забудьте про це, не вигадуйте, що Зінченко гратиме в умовній Італії центрхавом. Це нереально.

Фінальний тришок — Ола Айна знову доступний, зарекомендував себе з “Астон Віллою” (1:3) та “Вест Гемом” (2:1), увійшов до заявки на ЛЄ, тож… Сумно.

Фото - Getty Images/Global Images Ukraine