Кубок України. "Олександрія" - "Металіст" 1:4 (д.ч.). Не фартом єдиним…

«Олександрія»- «Металіст» 1:4 (д.ч.,1:1)

Головний арбітр – Олександр Білокур (Донецька обл.)

Асистенти арбітра – Андрій Литвин(Київ), Андрій Шемака(Маріуполь)

Голи: Запорожан, 13 – Де Соуза, 5, 110, Гоменюк,93, Девіч,98 п.

ПФК «Олександрія»: Леванідов, Сухоцький, Кіча (Пічкур, 82), Сидоренко, Запорожан– к, Грицук (Зейналов,73), Шендрик, Старенький, Бідловський, Коломоєць, Банада (Локтіонов, 95)

Головний тренер – Володимир Шаран

ФК «Металіст»: Горяїнов, Ксьонз, Папа Гуйе, Моледо, Вільягра, Краснопьоров (Гоменюк, 65), Соуза, Едмар, Марлос, Бланко (Азеведо, 46), Девіч (Нойок, 100).

Головний тренер – Мирон Маркевич

Попередження: Банада,27, Старенький,75, Бідловський,93

Виходячи на сьогоднішню гру, обидва суперники могли мати нині різні задачі.

Для «Металіста», який достроково залишив Лігу Чемпіонів через одне «мутне» питання кількарічної данини, думається, більше, ніж решті флагманів вітчизняного футболу, є актуальне питання якомога краще виступити на тих двох фронтах, що залишилися – в чемпіонаті та в кубку. Жереб обійшовся з харків’янами непогано, як то кажуть, і по-футбольному: в суперники обрав не гранда Прем’єр-ліги і разом з тим не аутсайдера. Тому, з огляду на те, що Мирон Маркевич привіз до Олександрії не тертій чи четвертий склад, можна було сподіватися, що «справжні жовто-блакитні», як полюбляють називати «Металіст» перед переповненими трибунами столиці північно-східної Кіровоградщини покажуть усім урок від майстрів шкіряного м’яча: як майстерно, красиво і разом з тим ефективно грається в Україні в цю гру – благо, дві третини команди – бразино-аргентинці, та й решта – не з позаучорашніх футбольних мекк.

Тому «Олександрії», згідно з експертизами експертів, можна було сподіватися хіба що на достойну поразку з мінімальним рахунком – щоб інші заздрили, як можна «автобусом» грати проти «Металіста».

Однак футболісти ані тієї, ані іншої команд «не виправдали» надій, що ми побачимо сьогодні театр одного актора, ім'я якого можна навіть не називати вголос. До честі ПФК «Олександрія», лідер першої ліги не тільки зміг дати справжній бій потенційному учаснику Ліги Чемпіонів, здивувати Мирона Маркевича та продемонструвати тактично грамотний футбол, а міг ще й і на «блюдечку з білою кайомочкою» подарувати українському футбольному світові одну з найбільших сенсацій цього сезону. Сенсація залишилася на відстані трьох хвилин. Забий «Олександрія» за три оберти секундної стрілки до кінця основного часу, чи, навпаки, не пропусти господарі через три хвилини після початку додаткового.

Справедливости заради треба сказати, в тому, що інтрига в матчі померла набагато раніше, ніж потрібно чи що сенсація розіграшу не сталася, винні не тільки футболісти обох команд, а й іще кілька чинників. На жаль, один із них – суддівство, орієнтоване на явну теплоту в бік харків’ян. З огляду на це бачити попередження в пасиві чомусь винятково господарів за «небачення» фолу останньої надії у виконанні гостей по ходу матчу, як і безлічі решти правопорушень, за які даються картки, як мінімум, дивно. З іншого боку арбітр зустрічі, можливо, мав на це моральне право: в ході зустрічі він дізнався про себе з трибун чимало з того, що досі явно було для нього таємницею. І якщо навіть трибуни не праві, то не може бути, щоби вони гуділи в бік суддівства безпричинно, - бо йдеться про матч між командами, різними за підбором виконавців (та їх трансферною ціною), лігами та класом.

«Олександрія», незважаючи на те, що на неї в цій кубковій парі ніхто б, крім неї самої, не поставив, розпочала (і провела весь матч) на заздрість ворогам впевнено. Не сказати, звісно, що «триколірні» притисли «Металіст» до власних воріт і звідтам не випускали – ясно, що такої гри бути не могло. Однак олександрійці намагалися відповідати на тиск гостей гідно, за кожної слушної нагоди, користуючись своїми швидшими ніж в суперника флангами і намагаючись за використання їх блискавично довести шкіряного до ударної позиції. Одного разу в підопічних Володимира Шарана це вийшло: в епізоді, коли вони зрівняли рахунок у першому таймі. Беру на себе сміливість думати, що якби вийшло ще раз, то «Металіст» би з дистанції сьогодні зійшов, і мав би сконцентруватися винятково на чемпіонаті.

Територіально перевага і контроль м’яча з перших хвилин був за харків’янами – і по іншому за існування такої велетенської кількості надтехнічних виконавців у команді Мирона Маркевича, і бути не могло. Однак з тих самих перших хвилин впадали в око два фактори: надто вже спокійно грали «жовто-блакитні», намагаючись винятково на класі переграти суперника і забити необхідні для перемоги м’ячі, особливо не напружуючись. Й інший фактор, протилежний гостьовому настрою, що панував уже у стані господарів: неймовірна зарядженість олександрійців на боротьбу на кожен клаптик футбольного поля, без озирання на імена в команді-суперниці. Звичайно можна звернути увагу на такі миттєвості, як дуель Сухоцького і Вільягри впродовж матчу на своїх флангах, однак набагато приємніше говорити про достойну гру обох клубів-опонентів в такому компоненті як саме командна боротьба. У першому таймі «Металіст», який володів ініціативою дозволив собі гру з акцентом на індивідуальну майстерність своїх виконавців, і це не принесло фавориту зустрічі перемоги: уважна командна гра в захисті олександрійців знівелювала атакуючі зусилля потужного якраз в компоненті атаки передовсім «Металіста», а дрібна позиційна мікропомилка підопічних Маркевича дозволила провести Запорожану один прицільний удар з доволі «невбивчої» відстані, який і призвів до голу «Олександрії» у відповідь. В обох пропущених у першому таймі командами м’ячах різні винуватці. Перед тим, як Де Соуза відкрив рахунок ударом зі штрафної на 5-й хвилині, арбітр «означив» свої прерогативи, поставивши достатньо сумнівний штрафний удар, а Леванідов «не виручив» - м’яч він майже відбив, але шкіряна куля по-зрадницькому прострибнула під голкіпером «Олександрії», який потім реабілітувався за цей свій нефарт як мінімум трьома сейвами у другому таймі. Коли Запорожан зрівнював рахунок через вісім хвилин, по-перше гарно зіграв Василь Грицук, накрутивши кількох захисників справа і видавши точний пас побратиму. А Горяїнов не виручив: удар Запорожана не був з розряду невідпорних, але абсолютно надійному в позиційному плані голкіперу харків’ян, як і в деяких інших важливих матчах, в яких він раніше брав участь не вистачило антропологічних даних – просто не долетів.

У другому таймі, особливо після 66 десь хвилини, коли господарі явно через активну гру у колективному відборі м’яча впродовж попередніх двох третин матчу, явно почали підсідати і робити неточні паси та втрати м’яча, навпаки, уже «Металіст» на всю увімкнув командний пресинг і по суті майже затиснув «триколірних» у межах власної половини поля. Однак втомлені, але незламні олександрійці, знайшли в собі сили не тільки вистояти, а й відповідати домінуючим гостям зубатими контр-випадами, один із яких за кілька хвилин до кінця матчу, коли шкіряна куля після удару олександрійця по атаці справа пролетіла в лічених сантиметрах від девятки, міг стати фатальним для синьо-жовтих: «Металіст» надто повільно здійснює розіграш м’яча і ніколи не атакує авантюрно та стрімко, і тому, порпаючись у футбольній історії останніх часів, не «звинуватиш» цю команду, що вона спроможна відігруватися за короткий інтервал часу.

На жаль, дуже важливою дійовою особою цього матчу, як я вже казав, став арбітраж. До перерви бригада донецьких арбітрів могла, але не схотіла зменшити кількісний склад гостей – це бачили всі. Після того, як гра перейшла в овертайм, спочатку було зараховано вельми схожий на офсайдний, хоч і дуже красивий, гол Гоменюка, а на 98 хвилині після гри Девіча, яка більше тягнула на симуляцію, ніж на пенальті, був призначений і одинадцятиметровий. Неприємно, коли всеможливі помилки чи недогляди арбітрів трапляються під час гри рівних суперників. Але і коли вони трапляються в бік гранда на користь ймовірного аутсайдера матчу в кубковій грі – це ще менш приємно. Бо якщо потрібно «витягувати» учасника єврокубків, який в змозі забити, і не один м’яч, і без «сторонньої допомоги», то логічно спитати: на якій підставі, крім турнірної таблиці, «Металісти» мають грати в Лізі Чемпіонів, а «Олександрії» - ні. Врешті-решт, таке «підтягування класу» навіть для інтриги матчу шкідливо: з урахуванням 5 доданих до основного часу хвилин, «Олександрія» протрималася в грі проти українського флагмана футболу №1 аж 98 хвилин. І це - на користь Володимира Богдановича Шарана – і як учня Мирона Богдановича, і як гарного нового зіркового тренера, що вміє виводити команди з кризи в лідери. І це не на користь Великого Вчителя Мирона Богдановича Маркевича: тому що якщо український тренер команди, нижчої за класом, в змозі гарно, фахово й ефективно підготувати своїх гравців до зустрічі з зарубіжними аргентино-бразило-балкано-українськими «монстрами футболу» з команди «Металіст», то гіпотетично так само підготувати команду на «Металіста» може і будь-який фахівець-тренер будь-кого з наступних суперників «Метала» в єврокубках, до яких вони прагнуть, і в яких вони, згідно зі своєю мрією, і гратимуть.

Що ж, є чим нині пишатися в українському футболі: дві гарні команди з двох різних ліг, два гарні тренери, два суперники, здатні дати бій будь-кому. Сьогоднішня перемога досягнута «Металістом» не фартом єдиним, а безумовним класом і ще дечим, про що вже казалося. Але, вибувши з розіграшу Кубка України сезону-2013/14, перемогла й «Олександрія»: незважаючи на рахунок на табло, до списку грандів, яких ця команда змушувала «тремтіти» до останніх хвилин матчу, де є імена «Шахтаря», «Дніпра», «Арсеналу» й обох «Металургів», сьогодні додався ще й «Металіст». На питання, гідний ПФКА наступного року грати в премєр-лізі і чи здатний, клуб відповів сьогодні «так».

«Металіст» починає і продовжує свою ходу за Кубком України. Руки в «Олександрії» після сьогоднішнього дня розв’язані: вона вільна повністю сконцентруватися на FAVBET Лізі 1, і вибороти перепустку в вищий клас, яку їй нині вже пророкують усі.