Олександр Піщур тренується з "Десною"

Телефонний дзвінок застав Олександра Піщура у Чернігові, звідки гравець родом. Як уже повідомлялося раніше, нинішнього січня екс-форвард "Волині", "Зорі" та "Оболоні" з’явився у тренувальному таборі "Десни" й навіть "засвітився" на турнірі пам’яті Олега Макарова.

- Що ж криється за цим фактом? - з такого питання розпочалася розмова з Олександром. - У мене не лише завершився термін оренди у київській "Оболоні", а й закінчився кон­тракт із луцькою "Волинню", - окреслив ситуацію нападник. - Тобто фактично я став вільним агентом.

- І вже "засвітилися" у команді рідного міста - Чернігова. А відтак чи не свідчить це про те, що ви втомилися від так званих футбольних мандрів?

- Олександр Дмитрович Рябоконь (головний тренер "Десни") із розумінням поставився до мого бажання пристати на нинішньому етапі до "деснянського берега". Втім, це ще не означає, що мій перехід до "Десни" - факт здійснений. Скажу чесно: готовий розглянути ймовірні пропозиції з інших клубів. А нині із задоволенням виступаю на меморіалі Олега Макарова у складі чернігівської команди, яка доб­ре укомплектована й за своєю ігровою поставою явно переросла рівень другої ліги. Зосереджуюся на тому, щоб цілеспрямовано набирати необхідні фізичні й ігрові кондиції. Передовсім саме з цих міркувань і опинився зараз у "Десні". А де мені судиться провести весняний напівсезон - покаже час.

- Принагідно - про останню з ваших попередніх команд - "Оболонь". Багато писалося про те, що гравці стали заручниками непорядних дій окремих тамтешніх керівників футбольного клубу. А як насправді? З вами розрахувалися по контракту?

- Премії ми отримували. А ось зарплати за п’ять місяців так і недочекалися. Однак дарувати зароблене не збираємося. Вирішено подавати судовий позов до футбольних органів правосуддя.

- Так сталося, що вам - чернігівчанину - вперше одягнути футболку команди рідного міста, "Десни", судилося лише тепер, напередодні 32-річчя…

- Із пісні, як кажуть, слів не викинеш: коли закінчив ДЮСШ, то рік залишався без футболу. Мене називали Ліхтарем і не брали до жодної команди. Але, зрештою, підтримав Микола Вікторович Литвин, котрий очолив новостворене чернігівське "Динамо". І він же через рік рекомендував мене у могильовське "Дніпро-Трансмаш". В елітному дивізіоні чемпіонату Білорусі я й провів три сезони. А повернувшись до України, вже отримував запрошення до команд, вищих за статусом, ніж "Десна".

- Ви визнавалися найкращим гравцем першої ліги, перемагали у змаганні бомбардирів цього дивізіону. Виступали у прем’єр-лізі, пограли не лише у Білорусі, а й у Словаччині. І все ж, навряд чи можна стверджувати, що футбольна Фортуна вас балувала. Нарікаєте на неї?

- Ні, хоча траплялося різне. Але ж хіба бувають троянди без колючок? А взагалі-то я не схильний оглядатися назад. Думаю про наступні футбольні баталії. Ще не всі матчі зіграні, не усі м’ячі забито (сміється).