Леонид Буряк: "Я займаюся футбольною справою 24 години на добу"

Легендарний в минулому футболiст київського "Динамо" та збiрної СРСР Леонiд Буряк по завершеннi кар'єри встиг спробувати свої сили на всiх футбольних посадах. Тренував вiн тернопiльську "Ниву", одеський "Чорноморець", нацiональну збiрну України, а нинi працює спортивним директором київського "Динамо", біля керма якого вже побував. В ексклюзивному iнтерв'ю "Експресу" вiн запевнив, що ця робота забирає в нього набагато бiльше часу, анiж посада тренера збiрної.

- Леонiде Йосиповичу, всi футболiсти та тренери нарiкають на вiдсутнiсть вiльного часу. Ви зi свого досвiду можете сказати, кому краще живеться - гравцям чи їх наставникам?

- Безумовно, життя футболiста - солодше. Це стовiдсотково. Коли я грав у футбол, то теж казав, що нас обмежують у вiльному часi. Та тепер зрозумiв, що тренеру важче. По-перше, якi обов'язки має футболiст? Вiн повинен прийти на тренування, потiм добре попрацювати пiд час матчу. I нерви спокiйнi. А тренер має вiдповiдати за свої вчинки i переживати, щоб його пiдопiчнi Були у формi. До того ж, наставники команд завжди пiд постiйним пресингом вболiвальникiв та журналiстiв. Коли програє команда, то винен в поразцi тренер, а не футболiст.

- Ви ж нинi не працюєте тренером, а спортивним директором...

- Я запевняю вас, що в мене вiдповiдальностi ще бiльше, анiж в головного тренера. В мене щохвилини телефоннi дзвiнки, зустрiчi, переговори. Словом, я займаюся футбольною справою 24 години на добу. I зауважте, що мене так само iнодi критикують.

- Хай там як, та ви дуже занята людина. Члени вашої родини не закидали вам у тому, що ви цiлком присвятили себе роботi, а не сiм'ї?

- Всiляке бувало. Та, слава Богу, що моя дружина теж професiйно займалася спортом. Тому вона знає мiй характер i все розумiє.Вона усвiдомлює, що мене футбол зробив таким, який я є сьогоднi. I без футболу не проживу. Iз цим треба змиритися моїй дружинi, дiтям та онукам.

- Скажiть чесно, у вас не виникало бажання, грубо кажучи, плюнути на футбольну роботу i весь свiй час вiддати на вiдпочинок? Все-таки ви вже забезпечена людина...

- Такi думки виникали. Та тiльки пiсля того, якщо на роботi спiткають негаразди. Тодi й думаєш: "Навiщо менi це все?!Може, плюнути на все!" Та як тiльки побачу м'яч, а потiм ще i доторкнуся до нього, то забуваю про всi негаразди. Потiм мiркую собi: "Як можна зав'язати з футболом? Це ж нереально". Я не певен, чи проживу без футболу. I я це кажу вiдверто.

- Як саме ви вiдпочиватимете, якщо наважетеся пiти з футболу?

- Нинi є чимало розваг. Попри свою занятiсть, я на них знаходжу час. Регулярно граю в тенiс, ганяю м'яча, бiгаю крос, катаюся на лижах. Як кожна людина, маю одну вiдпустку на рiк. Її обов'язково проводжу в теплих краях з дружиною. Стараюся знаходити час для вiдпочинку та для сiм'ї.

- Чим, цiкаво, публiчний Леонiд Буряк вiдрiзняється вiд Буряка-сiм'янина?

- Думаю, я порядний сiм'янин, уважний чоловiк, люблячий батько, справжнiй хазяїн свого помешкання. Нинi проживаю в особняку, в одному iз сiл, що розташоване за двадцять кiлометрiв вiд Києва. Маю город, сад. Полюбляю одягнути робу i вийти на свiй город. Фiзичної працi нiколи не боявся. Можу собi дозволити запросити садiвника чи дворецького. Але хочу сам трохи попрацювати.

- Ви не шкодуєте, що ваш син не став футболiстом?

- Нi, я нi про що не шкодую. Андрiй добре грає у футбол, закiнчив Київський спортiнтернат. Та вирiшив податися в науку, а не в спорт. Це його вибiр. Вiн закiнчив Унiверситет мiжнародного права. Тепер має статус мiжнародного юриста. Я пишаюся своїми дiтьми. Особливо за їхню скромнiсть. Вони нiколи не старалися у будь-якому товариствi видiлятися, мовляв вони дiти Буряка. Їх нiхто не заставляв робити кар'єру, вивчати двi чи три iноземнi мови.

- Ви їм допомогли стати на ноги?

- У сучасному свiтi без пiдтримки батькiв, зрозумiло, неможливо досягнути великих кар'єрних успiхiв. Моїми дiтьми бiльше займалася дружина. Вона взяла на себе бiльше обов'язкiв. Можна сказати, що її внесок у виховання дiтей - 80 вiдсоткiв, а мiй - лише 20. Були часи, коли я заїжджав до хати, мiняв форму i їхав на базу. А з дiтьми та з дружиною спiлкувався по телефону. Нинi мої дiти цiлком незалежнi. Вони подарували менi двох онукiв:Андрiя сина звати Антончик, а Оксана народила донечку Настю. Одним словом, я щасливий, що моє життя саме таке, яке воно є.

- В життi ви маєте ворогiв?

- Думаю, є. Всi люди в життi не можуть бути приятелями. Знаю, що в мене є "добродiї", якi нiколи не бажали менi добра. Як на мене, у мене ворогiв небагато. Зрештою, з деякими людьми менi зовсiм не хочеться говорити. Якщо мене один раз скривдять, то я в бiк цiєї людини не дивлюся. Я її викреслюю зi свого життя.

- Свого часу ви вiдверто конфлiктували з Олегом Блохiним, а потiм зi Сергiєм Ребровим...

- Цих людей неможливо викреслити зi свого життя. Блохiн нинi тренує збiрну, а я працюю в клубi, який постачає футболiстiв до команди Блохiна. Ребров нинi грає у моїй командi. Зрозумiло, що конфлiктувати ми не маємо права. Стосунки у нас робочi. Коли я був футболiстом, то старався виконувати настанови тренерiв. Тому й просив Реброва виконувати мої вказiвки. Врештi-решт ми порозумiлися. Суперечок немає. Ми ж не живемо пiд одним дахом. Ребров грає в "Динамо" i мене не цiкавить його позафутбольне життя.

- Але ж з Блохiним вас єднала мiцна дружба...

- Так, були молодi i дружили. Тепер не ворогуємо. I це добре. Блохiн не належить до числа моїх приятелiв.

- Коли Олег Блохiн востаннє гостював у вашому помешканнi?

- Вiн нiколи не був у моїй домiвцi. Так само, як i я в його. Повторюся, ми нинi пiдтримуємо робочi взаємини. Регулярно спiлкуємося, я завжди з повагою ставлюся до нього, як до тренера, футболiста та просто людини i нiколи не дозволю собi його критикувати. А друзi в мене iншi.

- Хто з вiдомих футболiстiв - частий гiсть вашої оселi?

- Ну, в мене гостював Андрiй Шевченко та Олег Лужний. Та я б не назвав їх вiдданими приятелями. Мої друзi - люди вiдомi, але з футболом їх нiчого не єднає. Ми товаришуємо сiм'ями з Борисом Патоном, Анатолiй Писаренко, Валерiєм Пустовойтенком. Також до кола моїх друзiв входив покiйний мiнiстр внутрiшнiх справ Юрiй Кравченко.

- Цiєї середи наша збiрна зiграє матч вiдбiркового циклу з литовцями в Одесi. Ви плануєте поїхати до рiдного мiста на цей матч?

- Рiч у тiм, що п'ятого квiтня зачиняється трансферне вiкно в чемпiонатi України. Тому й роботи вдосталь. Хочемо пiдсили склад київського "Динамо". Не знати, чи знайду один день на поїздку до Одеси. Якщо не в середу, то якось iншим разом обов'язково навiдаюся до рiдного мiста.