Олександр Мандзюк: "Ковалець вимагає щоб атакувала вся команда"

Цей гравець, мабуть, беріг себе до найвідповідальніших матчів, адже в останніх іграх “львів’янин” Олександр Мандзюк забив тричі, причому проти луганської “Зорі” (3:1), нападник відзначився дублем. На думку багатьох фахівців, цей матч наразі є найкращим у виконанні ФК “Львів” у весняній частині чемпіонату, проте містянин із цим твердженням не погоджується, бо як він каже: “Будуть ще кращі”.

- Вважаю, в другому колі ми зіграли достатньо хороших матчів, інша річ, що результат був не на нашу користь, - розпочав Олександр, - від того ж таки “Чорноморця” чи донецького “Металурга” ми не заслуговували на поразку. Багато вдалих ігор в нас було, та проти “Зорі” плюс в тому, що класну гру ми закріпили позитивним результатом. Можливо, це і є найкраща наша гра у весняній частині чемпіонату, але будуть ще кращі.

- Команда використали три нагоди забити, а скільки ще змарнувала...

- Після вихідних ми зберемося і проаналізіємо гру, зараз важко щось говорити.

- “Зоря” розплочала значно активніше. Можливо, на тебе і твоїх партнерів тиснула відповідальність за результат?

- Коли ми грали з “Харковом”, то тягар відповідальності заважав нам грати так як ми можемо. Із “Зорею” така сама ситуація. На підсвідомості кожен розумів, що програвати не можна і це, мабуть, дещо сковувало наші дії.

- Після пропущеного ФК “Львів” гола, “Зоря” знову захопила ініціативу. Однак, на щастя для твоєї команди, невдовзі була перерва. А в другому таймі “Львів” порвав свого суперники. Тож, що казав Ковалець під час перерви?

- Тренери сказали, що все нормально і не варто засмучуватися. Треба продовжувати грати далі, а моменти обов’язково будуть і їх потрібно буде використати. Сказали щоб ми трохи прибавили швидкості і агресивності. Але й “Зоря” в першому таймі виглядала значно краще ніж у другому, намагалися створити якісь небезпечні моменти біля наших воріт, а в другій частині гри чомусь зупинилися.

- Суддя в цьому матчі показав аж 8 жовтих карточок, 6 з них гравцям “Зорі”...

- Омоко вигнали заслужено. Першу жовту він на мені заробив, а за що отримав друге попередження я не бачив. Та фол там був, бо луганчани навіть не апелювали до арбітра. А щодо інших попереджень, то, як то кажуть, судді видніше.

- А з трибун здалось, що Омоко тебе не торкався, чи все-таки трішки зачепив?

- Та не трішки, а ще й як зачепив! Падати не було сенсу, бо я і Федорчук виходили на одного захисника. Думаю, Омоко свідомо фолив.

- Не вважаєш, що цей матч наразі є найкращим для тебе у синьо-золотій футболці?

- Через те, що я два гола забив? Та ні, не думаю. Всі грали у футбол, всі старалися.

- Ти лише одного разу розпочинав матч із лави запасних...

- Так, проти “Чорноморця” сидів на “банці”, але Сергій Іванович перед грою підійшов до мене й попередив, що, мовляв, все нормально, не засмучуйся, ми на тебе розраховуємо. В попередніх матчах мені не вдавалося забити, тому треба було щось міняти. Іванович сказав, що вийду на заміну.

- В другому матчі поспіль ти забив, а до цього чомусь “мовчав”. Як то кажуть, прорвало?

- Коли забивав, то партнери також казали: “Прорвало, прорвало”. Нагоди відзначитися у мене були навіть у матчі проти “Металіста”, але от не щастило. В Полтаві воротар не знаю як впіймав майже мертвий м’яч, у матчі з “Кривбасом” в штангу влучив. А проти “Зорі” Фортуна, мабуть, повернулася до мене обличчям.

- Вона берегла тебе до найвідповідальніших матчів!

- Іванович підтримував, казав, що все нормально, що не варто опускати голови, адже моменти будуть і голи будуть. Слава Богу так воно і сталось.

- Не так давно у ФК “Львів” були проблеми в атакувальній лінії, Але схоже вони вже позаду, як не як команда забила сім голів у трьох матчах?

- Ще рано щось констатувати, замало ігор. В команді є п’ять атакувальних футболістів, а я граю на вістрі. Та, загалом, Іванович вимагає щоб атакував не один футболіст, а вся команда, щоб мене підтримували партнери. І хави працюють як на атаку так і на оборону. В нападі у нас є конкуренція, тому, думаю, все буде й надалі нормально. Адже всі стараються, бажають доказати, що варті грати в основі.

“Несмачний - мій сусід”

- Ладно, а тепер давай поговоримо трохи про тебе. Так що розказуй звідки ти і як потрапив у футбол.

- Я сам з Криму. Брат мій в “Динамо” (Київ) грає, Андрій Несмачний із мого села. Вчився в училищі олімпійського резерву, звідти потрапив у “Таврію-2”, однак пробув там недевго – близько року. Потім два роки грав за “Ігросервіс” з яким вийшов із другої ліги у першу. Після чого було хмельницьке “Поділля”, де пробув три роки. А вже звідтамти потрапив у ФК “Львів”, його тоді тренував Богдан Бандура, саме він взяв мене у команду. Півроку я пограв за “Львів”, а коли прийшов Степан Федорович Юрчишин, то мене віддали в оренду. Ми з ним сіли і вирішили, що в “Княжій” мені буде краще. Тоді там ставили завдання вийти із другої ліги у першу. За півтори року, що я пограв у Щасливому, команда підвищилася у класі. А зимою мене Мостового, Зозулю та Лупашка повернули з оренди.

- Ти згадав, що Несмачний твій односельчанин. Мабуть, в дитинстві розпутивався в Андрія про футбол?

- Ми з братом можна сказати, почали грати у футбол через нього. Він бігав, а я й Віталик за ним, ми тоді ще дітьми були. Потім Андрій пішов вчитися в училище олімпійського резерву, розказував нам про нього, саме від нього ми багато чого дізналися про футбол. Можна сказати, що ми йшли по слідах Андрія. Після училища його взяли у “Динамо”, так само і мій брат після училища потрапив до “Динамо-3”, потім було “Динамо-2” і так дійшов до першої команди.

- Тобто є якась заслуга Несмачного в тому, що брати Мандзюки стали футболістами?

- Віталій давно грає з Андрієм в одному клубі, тому той багато чого йому підказував. З Андрієм спілкуємося до цього часу. Те що ми з Андрієм із одного села не означає, що він шукав для мене клуб, я сам усвідомлював, що потрібно тренуватися, доказувати, що чогось вартий.

- Якщо не помиляюсь, то саме в Хмельницькому ти познайомився зі своєю дружиною?

- Так, саме там. Зараз ростимо донечку Єву їй уже півтора рочки.

- Умови свого першого конкракту пригадуєш?

- Я ж тоді був ще неповнолітній, відтак договір підписували батьки. А коли виповнилося 18 років - підписав свій перший професійний контракт. Скільки платили вже й не пам’ятаю. Яка в мене була зарплатня в “Ігросервісі” також не пригадую.

- Зі “Львова” ти пішов у “Княжу”, де став найкращим бомбардиром команди...

- В другій лізі очолив список бомбардирів, а в першій встиг забити лише дев’ять голів. При Матвіїві я грав стабільно, і ніби й моменти були, однак коли прийшов Догадайло Віктор Гаврилович команда почала набагато більше забивати. В другій лізі відзначався практично в кожному матчі, а якщо не зибив, то вже був незадоволений своєю грою.

“Не хочеться грати проти брата”

- Зі Щасливого ти повернувся назад до Львова. Тут все влаштовує?

- До “Львова” мене покликав Сергій Іванович Ковалець. Він подзвонив, сказав, що передивися декілька ігор, й чув про мене лише позитивні відгуки. Іванович взяв мене так би мовити наосліп. Адже я прийшов в команду травмованим, не все впорядку було зі спиною. Зимою на зборах у Щасливому не грав. Дякую Сергію Ковальцю, що повірив у мене. У ФК “Львів” все влаштовує. В команді класна атмосфера, скільки команд поміняв, так ніде такої чудової атмосфери не було.

- А по-українськи коли заговориш?

- Коли заговорю? Та я говорю, але друзі кажуть, що не варто, кажуть: “Не москаль мою мову”. З Вінчаком Олегом з яким ми разом грали за “Поділля” чи з Степаном Проциком з яким виступав за “Ігросервіс” намагаюся розмовляти українською. Українську я розумію, тим паче Іванович пояснює все на українській, хлопці між собою на українській спілкуються, так що розуміти для мене не проблема.

- Валерій Федорчук, коли прийшов у ФК “Львів”, також спілкувався російською, та зараз вже нормально володіє українською...

- Я коли два роки тому вперше приїхав до Львова, то говорив лише російською. Приїхав додому в Крим, зустрів свою викладачку з інституту почав з нею розмовляти, а в мене українські слова почали проскакувати. Так вже в Криму мене підколюють, мовляв, почав українською розмовляти. Та слова якось самі по собі проскакують, бо і в команді всі говорять на українській і на вулиці чуєш українську мову, тому вже якось привикаю до мови.

- Ти їздиш на “Мазді” третій, полюбляєш погасати?

- Коли придбав автомобіль, то не міг накататися, а зараз їжджу лише при потребі. Чесно признаюсь, свого часу полюбляв швидко їздити, та відколи народилася дитина немає бажання гасати.

- Віталій до Львова в гості ще не навідувався?

- Ні ще не заїжджав. В нас були проблеми зі стадіоном. Ми то в Добромилі грали, то в Луцьку, то в Києві. Іванович називав нашу команду літучими голландцями. А зараз із стадіоном все вже зрозуміло. В брата також напружений графік тренувань, вихідні бувають не часто. Одним словом немає можливості. А під час кожної відпустки ми з ним їдемо в Крим до мами.

- У вас із братом ніколи не було бажання виступати за одну команду?

- Я над цим не замислювався, та одне знаю точно грати проти брата не надто приємно. Пригадую коли я виступав за “Поділля”, а він за “Динамо-2” ми зустрілися на полі. Він захисник, а я нападник - не хочеться грати проти брата.