Тарас Петрівський: "Кожен футболіст хоче грати більше і я не виняток"

Якщо футболістів «Карпат» розставити в умовну таблицю за тим, скільки хвилин на полі кожен провів у першій частині чемпіонату – він опиниться на 12 місці. Це дуже показово: адже, хоч стабільним гравцем стартової одинадцятки Тараса Петрівського зараз не назвеш – він перший з тих, про кого тренер згадує за мінімальних кадрових проблем або за потреби змін у стані так званої групи захисту. Про свої футбольні та не лише футбольні підсумки року 2009-го оборонець, який є одним зі старожилів львівського клубу, розповів Інформаційному центру клубу.

– Для середньостатистичного українського вболівальника епізод, чи точніше сказати ціла низка епізодів, які запам’ятались у твоїй грі восени, – це перш за все фрагменти матчу «Динамо» -«Карпати». Тоді ви здобули важку нічию, а тобі доручили чи не найвідповідальніше завдання – опікати Андрія Шевченка. Важко було?

– Я нікого не здивую, сказавши, що Шевченко – гравець світового рівня. Всі це знають, але я відчув на собі. Найкраще, що я тоді побачив у його грі, це швидкість думки. Він отримує м’яча вже знаючи, що далі з ним робити.

– Попри те, забити колись кращому гравцю Європи у тому матчі так і не вдалось. Твоя заслуга?

– Хіба частково. Інколи вдавалось знаходити на нього протидію: треба було діяти дуже щільно, часом на межі фолу, а інколи й порушувати правила. Однак були ситуації, коли він таки перегравав мене. Тоді, на щастя, хтось підстраховував або просто динамівцю не щастило. Досвід для мене хороший, у будь-якому разі.

– Можна почути певні дорікання від уболівальників, що тобі як фланговому захиснику часом бракує гостроти, активності, ініціативи в атакувальних діях команди…

– Знаю, що над цим ще потрібно працювати. Зрештою, я ще зі шкільних років грав центрального захисника, а у футболіста цієї позиції значно менше атакувальних обов’язків. Що ж, тренер бачить мене на фланзі – робитиму все, аби його не розчарувати. Працюю зараз над тим, щоб активніше грати в атаці, по цілій лінії, відпрацьовую навісні передачі, простріли.

– В останньому матчі проти «Металурга» у тебе то з Ґурулі, то з Кожановим уже досить вдало виходило знаходити спільну мову…

– Той матч загалом був непоганий, але поїхали додому таки без пунктів. Прикро, але що вже вдієш.

– Для тебе особисто яка ситуація є прийнятнішою – як, скажімо, у матчі з «Ворсклою», коли на гру було чимало нарікань, але перемогу таки здобули, чи все ж таки, як проти «МетаДона» – атакували, атакували, а результат – нульовий?

– Звичайно, найкраще коли є гра і є результат. Але у кожній грі давати і те, й інше зараз хіба «Барселона» може (усміхається). Не хочеться, аби хороша гра без здобутих очок була якимось виправданням – мовляв, ми добре грали, а результат не по грі. У таких ситуаціях треба констатувати, що гра забудеться швидше, ніж рахунок на табло. Необхідно вчитися поєднувати: щоб був і футбол для глядачів, і очки для таблиці.

– Той обсяг часу, який зараз проводиш на полі, тебе влаштовує?

– Напевне кожен футболіст хоче грати більше і я не виняток. Але якщо щось не подобається – дорікати немає кому, крім себе. Отже, ще чогось бракує…

– Попри те, ще один претендент на місце правого захисника – Владе Лазаревскі – зі Львова уже поїхав. І довіряв йому тренер значно менше, ніж тобі.

– Це вже до тренера запитання. Я виходжу і роблю свою роботу. Хто потрібніший команді – не мені коментувати.

– Тарасе, йти на зимові канікули із сьомим місцем – гадаєш, це позитивний результат для твоєї команди?

– Місце ніби й непогане, якщо не помиляюсь, найкраще з тих, з якими ми йшли святкувати Новий рік та Різдво з часу повернення до вищої ліги, але добре, що це лише частина чемпіонату. Загалом позиція, нижче п’ятої, нас цього сезону не дуже втішить. Тому весною треба буде не лише втримати той результат, що вже маємо, а ще й втрачене надолужити.

– Який з матчів цієї частини чемпіонату у виконанні «Карпат» тобі найбільше сподобався?

– Конкретно не скажу. Напевно, найлегше було б назвати якусь із розгромних перемог, але хтозна… Ті матчі, в яких видряпуєш перемогу на останніх хвилинах, емоційно, може, й сильніші.

– Олег Кононов акцентує на тому, що цієї осені, порівняно з весняними матчами, у «Карпат» фактично не було провальних серій, тривалих спадів…

– Це, звичайно, добре, але попри те, були матчі кращі, а були суттєво гірші: маю на увазі не лише результат, а й те, що «Карпати» демонстрували на полі. Є ще над чим працювати. Так само і в моїй грі – відчуваю, були вдаліші матчі, а були такі, що потім на післяматчевому перегляді було про що поговорити…

– Багато сперечаються в Україні, чи зріс рівень національного чемпіонату за два роки, що існує Прем’єр-ліга. Яка твоя позиція?

– Чи зріс рівень, судити не буду. Що скажу точно: стало більше непередбачуваних результатів. Команди, на які ніхто не ставить, можуть зібратись на конкретні 90 хвилин і здивувати всю країну. Це – здорово, це подобається глядачам…

– У «Карпат» завдання потрапити у Лігу Європи цього сезону. А чи буде львів’янам що робити у цьому турнірі, якщо таки потраплять? Наприклад, цього сезону з українських клубів у груповий етап турніру хіба «Шахтар» пробився, і то зазнавши фіаско у Лізі чемпіонів…

– Тут треба аналізувати кожну команду окремо. «Шахтар» вилетів з Ліги чемпіонів, але у Лізі Європи був на голову вище опонентів. Отже, середній рівень команд тут – нижче рівня донецької команди. «Металісту» і «Металургу» відверто не пощастило у кваліфікації. Гра була, були моменти, але не вистачило везіння. Інакше б, гадаю, вони цілком достойно виглядали у груповому турнірі. «Ворсклі» не пощастило з жеребом та ще й хвилювання перед першим матчем і одразу ж з «Бенфікою» на її полі зіграло злий жарт. Як би зіграли «Карпати»? Сподіваюсь, ми це дізнаємось наступної осені. Думаю, могли б боротися з багатьма командами, що грали у цьому турнірі на рівних.

– Тобі 25 і грав ти увесь цей час лише в одній команді. Відчуваєш, що ти уже один із старожилів «зелено-білих»? Довше за тебе виступають у «Карпатах» хіба капітан Тлумак і, як жартують уболівальники, вже напівукраїнець Самсон…

– Та ти що, який же я старожил? (Сміється. – Авт.) Принаймні, зовсім себе таким не почуваю. Що тут вдієш, час швидко збігає…

– Цього року в твоїй родині сталась особлива подія – народився син. Важко бути батьком?

– Труднощі не головне. Найголовніше – що це величезне щастя. Той, хто ще не був у такій ситуації, напевно не зрозуміє.

– Як назвали сина і на кого малюк схожий?

– Назвали Данилом, вирішили разом з дружиною, що це гарне українське ім’я йому пасуватиме. А от на кого схожий, ще наразі загадка, чекаємо, щоб трохи виріс, аби визначити.

– Хтось із карпатівців допомагає порадами у нелегкій справі виховання нащадка?

– Вдячні Ігорю Худоб’яку. Він не лише ефектно привітав мене на полі (у серпні після одного зі своїх голів Ігор за допомогою одноклубників влаштував малюку Петрівських славнозвісне віртуальне гойдання. – Авт.), а й надалі допомагає . Їхня доня уже більшенька, але зовсім недавно вони через усе це пройшли. Такий досвід для нас з дружиною дуже корисний.