"Карпати" – "Шахтар". Поза кадром

– Міша, чому ти гол не забив, коли Лукас тобі пас віддав?

– Коли я виходив на передачу, то Коля Іщенко, мабуть, випадково, мені рукою по носі зарядив. Аж в очах потемніло.

– То чому не впав?

– Суддя не дав би за таке пенальті. А я вже на інерції був, тож і спробував віддати назад м’яча, думав, може, Денис налетить.

Це фрагмент розмови з Михайлом Кополовецем на наступний після фіналу день. Незважаючи на перемогу в міжнародному турнірі непоганого рівня, карпатівці не злетіли на небеса, а залишилися такими ж простими хлопцями, як і до фіналу. По дорозі з Ла Манги в Бенідорм, а це рівно дві години, більшість гравців спали. Час від часу можна було почути якийсь жарт від Кожанова чи уривки розмови Батісти, Тіаго та Лукаса. Але загалом було тихо...

Команда втомилася. Зрозуміти наскільки саме можуть хіба ті, хто перебував з ними на зборах від початку і до кінця. Але що не кажіть – приємно, коли навіть на фоні таких навантажень гравці вперто і впевнено йдуть вперед. Нагородою за ці старання став хоч і невеличкий, хоч і без багаторічної історії, але такий бажаний кубок. Ясно, що кожна команда, яка в тому чи іншому раунді злітала з дистанції, може сказати: «Звичайний турнір, нічого особливого». І вона буде мати рацію. Особливим цей трофей є лише для переможця. Здобути його було дуже непросто, в чому мали можливість пересвідчитися усі бажаючі – матч транслювали в прямому ефірі.

Трохи кумедно було почитати на одному сайті про те, як порівнювали кадрові втрати обох команд. «Для «Карпат» - це лише кровопускання, а для «Шахтаря» - повне обезкровлення». З другою частиною цієї думки можна погодитися. Але хіба відсутність Голодюка, Годвіна, Федецького і Кузнецова – це дрібниця? А Богатінов, Гурулі, Зеньов, Батіста – їх що, взагалі до уваги можна не брати? Тим більше, що тренер гірників практично не зазнав втрат в атаці. Луіс Адріано грав на вістрі атаки, Вілліан і Коста на флангах. Ясно, що прихильники «Шахтаря» заперечать – наших не було більше. Це правда. Але хіба Мірча Луческу міг би поставити в основу 12 чи більше гравців? Більше чи менше – це справа десята. Олег Кононов, як на мене, вчинив по-джентельменськи: маючи можливість провести 5 замін, він провів три, причому дві з них на останніх хвилинах гри, були тактичними. Цікава, до речі, деталь. Диктор по стадіону оголосив про вихід на поле Володимира Гудими, але ним виявився Юрій Габовда, який випадково одягнув футболку з номером «36» замість «99».

У принципі, наприкінці гри уболівальникам вже було байдуже, хто вийде на поле. Вони були в ейфорії. Багато хто з них не бачив матчів «зелено-білих» чимало років. І тепер ці українці стали не просто свідками товариського матчу. Цікаво, що до Ла Манги уболівальники «Карпат» і «Шахтаря» добиралися ледь не на одному автобусі. Ясно, що один одного підколював. Потім вони розділилися. Донецькі зайняли верх трибуни, а львівські стояли внизу, поближче до поля. У них були карпатівські прапори (у терміновому порядку їх на замовлення вислали з України), шалики та інші атрибути. Бракувало лише футболок, і кожен присутній сподівався, що після гри хтось з карпатівців щось та й подарує йому. Не знаю, чи здійснилося їхнє бажання щодо футболок, але от морального задоволення не бракувало – це точно. Відразу після фінального свистка львівські уболівальники вибігли на поле і змогли власноручно привітати футболістів з перемогою. Їхня радість була щира – вони несамовито тішилися з того, що українська команда змогла виграти такий турнір. І тепер буде про що поговорити зі своїми донецькими сусідами дорогою назад…