Тарас Петрівський: "Майстерність, упевненість, везіння"

Упродовж тренувального збору «Карпат» в Іспанії свої дні народження на Піренеях відзначили одразу троє гравців – воротар Віталій Руденко, лівий нападник Михайло Кополовець та правий захисник Тарас Петрівський. З останнім напередодні вильоту «зелено-білих» уже на другий збір, цього разу до Туреччини, спілкувався кореспондент Інформаційного центру клубу. Звісно, першим було запитання, який подарунок Тарас отримав до дня народження від коханої дружини.

– Дружина подарувала мені аксесуари до одягу. А ще приготувала смачну вечерю. Адже ми святкували одразу дві події – день народження і, як каже наша малеча, приїзд татка з відрядження.

– Подарунок дружина купувала на замовлення?

– Ні, я подарунки ніколи не замовляю. Так не цікаво, хочеться, щоб був сюрприз, якась інтрига. Але дружина, в принципі, знає мої смаки. Та й що мені потрібно, вона також в курсі.

– Який подарунок на день народження тобі запам’ятався найбільше? Маю на увазі в першу чергу в емоційному плані.

– (Після деякої паузи) Три роки тому (ми тоді також прилетіли зі зборів) дружина мене зустріла в аеропорту і ми одразу ж поїхали в кафе, де нас уже чекали найближчі друзі та рідні. Я не одразу зрозумів, у чому справа. Виявилося, всі зібралися, щоб привітати мене з днем народження. Належала ця ідея, як і її втілення у життя, звісно, моїй коханій. Причому все було організовано за вищим розрядом. Мене тоді дуже сильно переповнювали емоції. Думаю, що такий подарунок забути не можливо… Одне лише не дуже добре – дружина жаліється, що мене на мій день народження ніколи немає вдома.

– Коли останній раз на свої уродини був удома?

– Та вже, напевне, років сім тому. Я спочатку також дуже був засмучений з цього приводу і відчував певний психологічний дискомфорт. Але тепер уже звик і відношуся до цього по-філософськи – така в мене робота і нічого тут не вдієш. Зрештою, нічого страшного в цьому немає.

– Цього року у твій день народження «Карпати» грали в півфіналі турніру Copa del Sol. Тобі не було образливо, що ти так і не вийшов на поле?

– Що тут можна сказати? Мені, як і кожному футболісту, хочеться грати в кожному матчі. Але на полі може бути лише одинадцять гравців. А хто саме, вирішувати тренеру. В той день Олег Георгійович прийняв рішення, що я не гратиму. Тому мені залишалося з цим змиритися, от і все. До того ж це був півфінал з «Олесундом» і гра складалася таким чином, що необхідно було підсилити атаку. А про образу й мови не може бути. Навпаки, був дуже радий, адже отримав від партнерів найкращий подарунок – перемогу і путівку у фінал. Окрім того, від команди отримав традиційні подарунки – «Многая літа!» та смачний торт, яким пригостив після матчу всіх партнерів, тренерів і медперсонал.

Без м’яча цікаво не буває

– Які враження у тебе залишилися від зборів у Бенідормі?

– Найкращі. Були цікаві спаринги в рамках турніру «Кубок Сонця», який ми й виграли. Щоправда, довелося витримати великі навантаження. Але збори для того й проводяться, щоб закласти необхідний фундамент функціональної готовності. З фізпідготовки з нами займався наш новий тренер (Ніколай Русу. – Авт.), так що було дещо новеньке в цьому плані.

– Цікаво було?

– (Усміхається) Запитайте будь-якого футболіста, і він вам скаже, що «фізпідготовка» та «цікаво» – речі абсолютно не сумісні. Втім, ми нею займаємося добросовісно, бо розуміємо, що то так треба. Але скажу, що без м’яча цікаво не буває…

– А грати спаринги після таких тренувань дуже важко?

– Та за стільки років ми вже звикли, що в підготовчий період граємо на фоні навантажень. І потім, у нас щодня було по два тренування. Але в дні матчів проводили хіба теорію. Також треба сказати, що нам дуже поталанило з погодою. Раніше, бувало, кілька днів через зливи чи інші погодні умови обов’язково пропадало. А тут погода весь час була ідеальною для роботи. Жодного тобі зриву заняття!

– Умови для роботи були також хороші?

– Жодних претензій. Поля чудові, умови проживання та харчування на найвищому рівні. Те саме стосується і умов для відновлення. Мені в Іспанії значно більше подобається перебувати на зборах, ніж у Туреччині. А тут тобі ще й участь у цікавому турнірі. Так що попрацювали дуже добре.

– А за дружиною і дитиною сумував?

– Звичайно, краще, коли вони поряд. Але й коли є нормальний Інтернет і ти маєш можливість по скайпу з ними не лише спілкуватися, а й бачити їх, то і розлука переноситься значно легше. Бо як доводиться обходитися, як раніше, лише телефонними розмовами, то смуток значно сильніший. А так ти бачиш, що вдома всі здорові, все добре. А коли стовідсотково знаєш, що вдома все в порядку, то й тренуєшся більш плідно, і навантаження переносяться легше. Але погано на зборах те, що коли в одному готелі живе кілька команд і всі гравці одночасно залазять в Інтернет, то він просто вирубається – і ти хоч плач…

Провокації скандинавів

– Напевно, родзинкою зборів був турнір?

– Звичайно. Тут було все – і цікаві ігри, і емоції, і переживання. Подивіться, ми зіграли чотири матчі і двічі виграли по пенальті, а ще стільки ж з мінімальним рахунком 1:0.

– Твої партнери просто ідеально виконували післяматчеві пенальті – жодного промаху. В чому секрет?

– (Трохи подумавши) Формула така: майстерність + впевненість + везіння. Без останнього у післяматчевих пенальті робити нічого. Але ж всі ми знаємо, кому зазвичай везе – як у житті загалом, так і в футболі зокрема.

– У грі з «Мьольде» ти вийшов на заміну наприкінці гри, але післяматчевий пенальті бити не пішов…

– Так там навіть до Худіка, який був останнім в основній п’ятірці, черга не дійшла. Я так зрозумів, хочете запитати, чи я не боюся бити пенальті? Дивлячись, що за гра. Але хвилювання є, це точно. Однак я думаю, що це нормально.

– Які враження залишили ігри проти скандинавських команд?

– Не прості суперники. А тут ще й і ми, і вони увійшли в азарт, так що емоційні вийшли матчі – ніхто нікого не жалів. Але вони брудно грали, багато з їхнього боку було провокацій. Та й судді їм симпатизували. За одні й ті ж порушення нам давали попередження, а в їхній бік могли навіть штрафний не призначити.

– У фіналі хотіли зіграти саме з «Шахтарем»?

– Та в принципі ми не думали над цим питанням. Хто на нас виходив, з тим і грали. Звичайно, хотілося себе перевірити в грі з сильнішим суперником. А з ким саме – «Спартаком», «Русенборгом» чи «Шахтарем» – для нас особливого значення не мало. Може навіть, з донеччанами було трохи й легше, бо їхню манеру гри ми добре знаємо, нам відомо, хто з них на що здатен.

– І як тобі гра з «Шахтарем» у фіналі?

– Ми налаштовувалися на серйозну боротьбу. Розуміли, що особливо важко буде в обороні. Адже у них попереду діяло чотири бразильці – всі технічні, різкі, добре комбінують. Але нічого, ми грали дисципліновано, добре страхували один одного, тож з ними впоралися і зуміли відстояти свої ворота «сухими». Зробив свою справу і наш напад. В сумі це й принесло перемогу.