Андрій Богданов: "Треба агресивніше діяти в атаці"

Так склалося, що щедрі порції критики переслідують молодіжну збірну України впродовж усього року. То підопічним Павла Яковенка перепало на горіхи за тьмяний виступ у Данії, то вже новий призов його команди розтринькав «зайві» очки на початку чергового циклу и навіть Мальті подарував нічию. Втім, один із провідних виконавців, хавбек столичного «Арсеналу» Андрій Богданов стверджує, що з невезінням покінчено, а нові перемоги — не за горами.

— Спитаю жорстко: чи не вирішили хлопці, що вони вже круті мачо в світовому футболі?

— Знаєте, чому таких думок ні в кого з нас не виникає? Бо якби хтось раптом це заявив, то йому слід було б закінчувати. Ми ж у великому футболі, за великим рахунком, тільки починаємо. Й сповнені бажання доводити й доводити свої реальні перспективи. По нас б’є невтішний результат — це правда. Та зовсім не через байдужість за нього, в якій нас безпідставно, на мій погляд, підозрюють.

Фарту менше — фори більше?

— Гаразд, але люди, як міркують? На полі перебувають Шахов, Хомченовський, Богданов, Прийма, Кривцов, до вашої ж компанії належать Бутко та Гармаш. Це ж не те, що раптом випустили новачків з переляканими очима. В іграх прем’єр-ліги граєте відповідально, а тут воно чомусь зникає…

— Справа не у відповідальності, а в зіграності, якої нам подеколи бракує. Тому, що немає тих комбінацій, які прагнемо бачити й які є в клубах кожного футболіста. От і виходить, що намагаємося інтуїтивно збагнути, в яких ситуаціях потрібний який маневр? Проте часу ще достатньо, аби все відновилося. Сподіваюся, що до 31 травня, коли прийматимемо шведів, усе буде нормально.

— Хочеш сказати, що Мальта проти вас була дуже зіграною, бо в острів’ян й вибору немає?

— На Мальті ми володіли перевагою весь матч, але наші помилки призвели до двох так би мовити необов’язкових голів. Звісно, це з нас не знімає провини за результат. Гадаю, що й фарт був того вечора не нашому боці. Повторюся, ми маємо доволі шансів. Просто слід агресивніше діяти в атаці.

— П’ять очок з дванадцяти безумовно краще, ніж два з дев’яти, що ви їх мали після такої ж прикрої нічиєї з Фінляндією. Здається, вітання з перемогою над литовцями лунали зовсім тихенько?

— Так чи інакше, а добре, що ця перша перемога нарешті прийшла. Напрошується висновок — виграти решту шість матчів у групі, й нам усе минуле вибачать. Ви розумієте, фінська команда, в принципі, була по зубах, й моменти ми створювали. Чого вартий не зарахований гол вже при 1:1 на 88-й хвилині! Я подав зі штрафного, м’яч залетів у ворота, нікого не торкнувшись. Перше, що майнуло: Пилип Будківський трохи заліз у офсайд. Але насправді суддя вирішив, що наш нападник надактивно заважав воротареві гостей.

— Ти згодний, що ви надали відчутної фори Швеції зі Словенією?

— Ми втратили очки на рівному місці й крім поразки від словенців. Але знов-таки не через якусь розслабленість. Команда старалася. Відтак ще більше розчаровані. Розумію, що наше сьогоднішнє місце в таблиці — зовсім не те, на що маємо орієнтуватися. Та не бачу причин, аби нам не обігнати зрештою ці збірні.

Про аванси та мажорну ноту

— Ще побутує така версія, мовляв, попередня «молодіжка», оскільки досягла на момент фінального турніру-2011 певної зрілості, виглядала більш матьорою за вашу теперішню. Багатьом з отих гравців виповнилося по 22-23 роки.

— Мені складно це заперечити або, навпаки, підтвердити. Як тільки з’явиться позитивний результат, народ казатиме, що й ми не слабкіші, що нове покоління вселяє оптимізм і таке інше.

— Чи позначається той аспект, що в клубах хлопці звикли грати на інших позиціях?

— Скажу щодо себе. В «Арсеналі» як за попередніх тренерів, так і коли команду очолив Леонід Станіславович Кучук, я переважно граю в центрі півзахисту. Ну так і Павло Олександрович Яковенко вимагає, щоби й назад відпрацьовував, і в атаку підключався. Зараз скрізь футбол такого плану. Вважаю, що в збірній кожен своїми силами прагне дати їй за максимумом.

— Тим не менше, поточні результати кожного клубу навряд чи можуть жодним чином не впливати на ту наснагу, якої від вас усіх чекають наставники збірної. «Арсенал» же чергував сплески відваги в чемпіонаті та кубку країни з безгольовими тижнями…

— Однак приємно, що осінню частину сезону завершили на мажорній ноті проти команди, яка щодо «зони УЄФА» й раніше, й тепер вважається нашим прямим конкурентом. Безумовно, очки втрачено там, де цього можна було уникнути, — з тими ж «Чорноморцем» та «Олександрією» вдома. Власне, й на полі «Дніпра» прикро не втримали нічию. Список, при бажанні, можу продовжити, але навіщо? Тим паче було чимало позитивних вражень. Ось їх і намагався прихопити із собою, їдучи до «молодіжки».

— Ми можемо бути впевнені, що твої однолітки, яких уже залучав Олег Блохін до національної збірної, задеруть носа? Десь читав після спарингу з Німеччиною, що Романові Безусу поквапилися роздати аванси…

— Я не вірю, що хтось зазнається. Та в них просто геть немає такого. Дай Боже їм успіхів у головній збірній, аби в них там усе якнайкраще виходило! Це ж завжди крок уперед. Ну а Німеччина — то такий суперник, який і куди досвідченішого гравця здатна приголомшити.

— Отже, такі кроки окремих щасливчиків не вносять різнобою до команди U-21, і ви за своїх посланців радітимете?

— Та про який різнобій мова? Якщо завтра, приміром, Шахов чи Федотов отримають подібний виклик, вболіватиму за те, щоб скористалися таким шансом і проявили себе. Відомо, що саме за цим критерієм оцінюють і загальний рівень «молодіжки».

Виховання на вимогу

— Є доволі поширена точка зору, що стримують таланти для збірних усіх розрядів численні іноземці, яким на межі ліміту віддають провідні ролі, замість того, аби давати дорогу українським хлопцям. Твоя позиція в оцьому питанні?

— Сто відсотків за те, щоб ліміт існував! Може, ще на одного, наприклад, легіонера менше. Однак стверджувати, що геть усі вони затуляють шлях нашій молоді? Не думаю… Гравці високої кваліфікації, навпаки, стимулюють до зростання крізь конкуренцію. Скажімо, в «Арсеналі» ця проблема аж ніяк не є вирішальною. Будь-який тренер навмисно не стримуватиме українця, якщо він дійсно готовий краще.

— Скажи, Андрію, а в юні роки тобі випадало грати проти команд із Західної Європи, в яких казкові, порівняно з нами, умови?

— Пам’ятаю все з часів динамівської ДЮСШ. Коли батько мене відвів туди, то нас набирали такі легенди, як Олександр Леонідов та Леонід Островський. Наступного сезону передали всю групу під опіку Величка. Із Сергієм Павловичем були вісім років, брали участь у турнірах у Франції, Голландії, причому посідали хороші місця. А там протистояли нам академії ПСВ, «Фейєноорда», «Аякса». Випуск Величка — це Коркішко, Петров, Люлька, Шевчук, Бурлін… У 18 років я уклав контракт із дублем «Арсеналу». Повірте, ми зростали в цілком нормальних умовах. Звичайно, надалі шляхи розійшлися.

— Хто твої найвимогливіші вболівальники?

— Насамперед мої рідні — мама Людмила Іванівна та батько Євген Іванович ну й старший брат Сергій. Він хоча й не зробив спортивної кар’єри, але червоний диплом КПІ — не жарт, і я братом пишаюся. Їхні слова підтримки в скрутну хвилину надзвичайно допомагають. Та й від суто футбольних настанов моїх домочадців частенько черпаю корисні речі.

— Здається, полку арсенальських симпатиків дедалі прибуває, й прекрасна стать там теж присутня. Звідси питання: надмірна увага дівчат — наскільки вона заважає чи заохочує тебе?

— Наразі з цим усе спокійно. А загалом, уся команда задоволена нашими шанувальниками. Розраховую, що й навесні трибуни будуть нашим «12-м гравцем». Якщо цивільні й військові хлопці об’єдналися в спільному фанатському русі, — то невипадково. Коли чуєш, що там і Президентський полк, і ліцеїсти, і автовзвод з гарнізону, то перед ними просто відбувати номер — і не думай!

— Наостанок, повернімося до весняних завдань «молодіжки». Ви готові стрибнути у відборі Євро-2013 вище голови?

— Багато залежатиме від підготовки. Десятиденний збір трапився тільки раз, а за півтижня, бува, складно напрацювати все до тонкощів. Однак всі ми налаштовані на кращий результат і викладатимемося на повну.