Юрій Габовда: "Звідки в Україні взятися кваліфікованим футболістам, коли нашим хлопцям грати не дають?"

– Юрію, розкажи, як ти опинився в «Кривбасі»?

– У міжсезоння у мене було кілька пропозицій від клубів української Прем’єр-ліги та першої ліги. Була і пропозиція продовжити контракт із «Карпатами», однак ми не змогли дійти згоди на вигідних для мене умовах. Мені ставились єдині умови без будь-яких поступок, і при цьому обмежувались мої виступи навіть за дубль команди.

– Чи не пов’язано це з тодішнім попитом у Львові на легіонерів?

– Так, легіонерів суттєво побільшало, а це позбавило українців ігрової практики. Зараз вже шукають кваліфікованих вітчизняних футболістів не легіонерів. А звідки їм взятись, коли нашим хлопцям грати не дають? Думаю, я і сам пересидів на лавці у Львові, однак перепоною був діючий контракт із клубом.

– Яким, на твою думку, має бути легіонер?

– Вважаю, що він має бути на дві голови сильнішим за корінного гравця, а виховання останніх має бути на першому місці. Якби такий підхід застосовували у Львові, то, можливо, я і сьогодні захищав би честь зелено-білих.

– У «Дніпрі» конкуренція за місце в основі ще жорсткіша. Чому обрав саме цю пропозицію?

– Звісно, у «Дніпрі» нелегко. Однак я зважав на свій вік. Думаю, в мене все ще попереду. Перебуваючи на контракті в цьому клубі, можна грати в оренді в «Кривбасі» чи «Арсеналі» і, з часом, пробитись в основний склад дніпропетровців. Мене віддали до «Кривбасу».

– Як склався твій дебют у новій команді?

– Мій дебютний матч за «Кривбас» був проти «Ворскли». Тоді я вийшов на поле, замінивши партнера по команді, і першим же дотиком міг принести своїй команді перемогу, коли отримав хорошу прострільну передачу від Бартуловича. Однак в тій ситуації мені точно пробити не дозволив захисник, і м’яч після мого удару полетів вище воріт. Гра завершилась нульовою нічиєю. У другій грі проти київського «Динамо», за рахунку 0:1 на користь суперника, я також мав нагоду принести своїй команді нічию. В третьому матчі проти «Зорі» я з’явився ще в першому таймі, на 38-й хвилині, за рахунку 0:1 на користь луганчан. Тоді я заробив пенальті та віддав голевий пас. Ми виграли – 2:1. Я відчув ще більшу впевненість у своїх силах і взагалі почувався дуже й дуже класно.

– Чи зменшився відрізок твого ігрового часу після травми ноги?

– Тренер просив мене, щоб я виходив. Мені робили уколи, аби я міг грати. Однак це вже були не ті кондиції, як перед травмою. Ногу я не відчував і навіть зараз не відчуваю. Відповідно, заключні матчі не були для мене такими вдалими. Я або взагалі не виходив, або виходив на заміну. Попереду збори, на яких мені потрібно попрацювати, щоб вибороти собі місце в основі.

– Як проходять тренування, і чим вони відрізняються від тренувань, у яких беруть участь твої друзі футболісти-любителі Роберт Феєш та Емеріх Князь?

– Тренування відбуваються кожен день по одній годині. Вони значно насиченіші, ніж ті, які практикуються в любительських командах.

– Чим пояснити стрибок Юрія Путраша, який кілька років тому грав у чемпіонаті Закарпаття, а нині є гравцем основи «Таврії»?

– Важко збагнути. Можливо, на його боці був якийсь футбольний фарт. Імовірно, мій тезка обрав правильну команду із тим наставником, який побачив його сильні сторони.

– Чи були в тебе часи, коли хотілось все кинути і повернутись у рідне місто?

– Кинути я ніколи не хотів. Однак подібні думки були, особливо під час проблем із здоров’ям. У мене, під час навчання в 11-му класі, були дві операції на пахові кільця. У той час я думав, що для мене в спорті все закінчилось.

– Як вдалось вийти зі скрути?

– Мене всі підтримали і радили не падати духом. Багато працював над собою. Одночасно я відвідував храми, молився вранці і ввечері і просив Бога допомогти. Тоді я ще не був на контракті, а щоб його отримати, треба було показати якісний футбол. В 11-му класі я підписав контракт із «Карпатами-2», після чого моє футбольне життя рушило вперед.

– Чи можеш порівняти Львів та Кривий Ріг?

– Якщо брати за основу красу міста, то Кривий Ріг зі Львовом не стоїть і поруч. Однак люди там однакові. Відчуваю, що в Кривому Розі повітря дуже важке. Дається взнаки робота під­приємств важкої промисловості. Однак, як і більшість криворіжан, я вже звик і не звертаю на це особливої уваги. Футбол – це мій хліб, і я заробляю цим собі на життя.

– Яке завдання поставив перед вами Максимов на весняну частину чемпіонату?

– На початку сезону стояло завдання потрапити в десятку. Таким воно і залишається. Тепер багато розмов про боротьбу нашої команди за єврокубки. Думаю, що потрібно заспокоїтись і ви­гравати кожен матч. Час покаже, до чого ми прийдемо на фініші. Поки ж завдання на потрапляння в зону Ліги Європи не стоїть.

– Дякую за змістовні відповіді. Хай травми обходять стороною.