Cергій Пилипчук: повернення Змія ᐉ UA-Футбол
Украинская Премьер-Лига (УПЛ)
Премьер-лига Таблица Матчи Новости Команды Бомбардиры Ассистенты Гол+пас Посещаемость ТВ
26.04.2012
четверг
16:38
Cергій Пилипчук: повернення Змія
Рейтинг публикации

27-річний Сергій Пилипчук – одне з найбільш вдалих придбань луцької «Волині» у зимове міжсезоння. Колишній лівий хав молодіжки скликання Олексія Михайличенка з перших матчів у «Волині» почав відпрацьовувати видані аванси, терзаючи фланги суперника.

Сергій - вихованець харківського училища фізкультури № 1. Почав кар'єру в дублі харківського «Металіста», за основну команду відіграв три сезони. Згодом переїхав на шість років грати в Росію. Тому підписання контракту між «Волинню» і Пилипчуком – це одночасно й повернення Сергія Пилипчука в український чемпіонат.

Але у чвертьфінальній грі з «Арсеналом» в Києві Пилипчук отримав важку травму в боротьбі з центрбеком «канонірів» Майклом Одібе і на кілька матчів вилетів з «основи»...

- Сергію, як здоров'я?

- Спасибі, вже краще. З ноги зняли шви, вже дуже хочу бігати.

- Як ти травмувався?

- Ми з Одібе боролися за м'яч, приземлялися і він пройшовся шипом по ступні, ближче до ахіла. Сім сантиметрів розпоров, в лікарні дев'ять швів наклали. У 2006-му році подібна травма у мене вже була. З «Сатурном» грали в Нальчику, теж ногу шипом пробили, але тоді ще й загноєння було, довго одужував і тоді також, до речі, в кінці сезону травма трапилася.

- Давай почнемо з твоїх перших кроків у футболі. Розповідають, ніби в дитинстві тобі вдавалося поєднувати три школи – музичну, футбольну і звичайну?

- Так, провчився в музичній з другого класу по восьмий, а потім переїхав до Харкова в спортінтернат. Батьки з дитинства намагалися прищепити мені тягу до прекрасного, хотіли, щоб я здобув музичну освіту. Тато у мене професійний музикант, художній керівник ансамблю, зараз на весіллях грає. Я спочатку охоче йшов займатися на баяні, але в останній рік ця наука давалася важко. Мама попросила не закидати, мовляв, не завадить й такий диплом. Одночасно бігав у футбольну секцію. Після музичної й звичайної школи вступив до харківського спортінтернату, далі було кілька юнацьких команд та виступи за «Металіст».

- Після Харкова ти поїхав до Росії. Чому вирішив так круто змінити кар'єру?

- Деякі тертя виникли з тренерами, а ще я зрозумів, що рости у професійному сенсі, напевно, не зможу, адже в Харкові вже тоді починали робити акцент на легіонерів. І життя показало, що мав рацію – з тих хлопців, з якими грав у «Металісті», майже ніхто не заграв, їх рівень залишився тим же...

- Російські журналісти писали, що ти увірвався в прем'єр-лігу, як цунамі...

- Так, у перших трьох турах забив за «Спартак» з Нальчика три голи. Один московському «Спартаку» і два – «Локомотиву». Після двох вдалих сезонів перейшов в «Хімки», а потому знову виступав за «Спартак», потім грав за «Волгу» та «Шинник», а в 2011-у ще раз повернувся до Нальчика.

- В одному з інтерв'ю ти зізнався, що міг залишитися і далі в «Спартаку». Чому приймав Луцьк?

- І додому хотів, в Україну, і зважував усі «за» і «проти». «Волинь» – це безумовний крок вперед для мене. Мені ще перед новим роком Кварцяний дзвонив, питав, як у мене справи в Нальчику. Та й керівники клубу цікавилися.

- Ти довго збирав речі до Луцька?

- Мені розповіли, які завдання будуть ставиться перед командою, Анатолій Васильович Демяненко створює серйозну команду, і лише за виживання боротися «Волинь» не буде. Ну і я додому повернувся – це теж важливо. За Нальчик мені нині трохи прикро – я багато років їм віддав, шкода, що в «Спартаку» зараз все так руйнується.

- Якщо порівняти український і російський чемпіонати...

- З того, що відчув і побачив в Україні за два місяці, то можу сказати, що реально за місце «під сонцем» борються 3-4 команди. У Росії ж конкуренція трохи більше, 6-7 команд б'ються. Плюс, звичайно ж, окрема мова – суддівство. Все ж нашим грандам легше дихається в цьому плані, їм багато що прощається. А в Росії якщо грає перша і дванадцята команди, чекайте рівноцінного суддівства. Спірні моменти в Україні частіше трактують на користь лідерів. Приклад – наша гра з «Шахтарем». Я не впевнений, що нам дали б подібний пенальті за п'ять хвилин до кінця гри...

- З колишніми партнерами з Нальчика спілкуєшся?

- Звичайно. Зідзвонюємося із Джудовічем, Концедаловим... Міодраг багато розповідав мені про «Волинь», адже він грав тут. Я знаю, що його в Луцьку поважали. В «Спартаку» зараз неприємна ситуація з фінансами і команда напевно вилетить в першу лігу.

- Пилипчук – чемпіон Європи серед молодіжних команд 2006 року, але в Португалії ти не зіграв жодного разу...

- Це не до мене питання. Я сам не розумів тоді. навіщо мене висмикнули з Нальчика, включили до збірної, але в той же час давали зрозуміти, що не розраховують на мене. Дійшло до того, що в «основу» потрапляли травмовані хлопці. Справи минулих днів, забудемо про них...

- У твоїй кар'єрі було багато тренерів. Хто підняв тебе на більш високий рівень?

- Так, тренерів у мене було чимало, якось так вийшло... Фоменко, Литовченко, Заваров, Михайличенко, Яковенко, Юран, Красножан, Муслін, Сарсанія, Іштреков... Дуже багато дав Юрій Красножан, особливо в тактичному плані. У Мусліна був більш європейський підхід до футболістів, він психологічно впливав на нас і це здорово допомагало.

- Три слова якими можеш охарактеризувати Анатолія Демяненка...

- Відкритий, справедливий і вимогливий.

- Кумир у футболі...

- В інтернаті таким вважав для себе Сергія Реброва.

- Не Шевченка?

- Ні, подобалося як Ребров відкривається, шукає м'яча. Зараз Роналдо, Мессі. Але так, щоб назвати когось кумиром – навряд чи. З ним завтра на поле можу вийти, доведеться рубатися з кумиром…

- У команді Пилипчука називають...

- Піля, Змій... Змієм назвали в харківському інтернаті, враховуючи місто, в якому виріс – Зміїв. Це сорок кілометрів від Харкова.

- Найкрасивіший гол в кар'єрі...

- Коли тільки перейшов в Нальчик, ми грали в Москві з «Локо». Виграли 3:2, а я з лівого кута штрафного забив ударом з льоту у дальню «дев'ятку» після подачі з правого флангу.

- Як влаштувався в Луцьку?

- З цим проблем не виникло. Перевіз сюди сім'ю: дружину Владу і сина Данила. Вони завжди за мною їздять. Так легше звикати до нового міста, команди, легше взагалі жити. З Владою ми разом дев’ять років. А познайомилися ще тоді, коли я грав за спортінтернат. Данило наш теж тепер до нового міста звикає. Уже знайомий зі стадіоном, на якому тато грає.

Читайте самые интересные новости футбола в Telegram, Facebook и Viber
Подписывайтесь на наш канал YouTube
Оцените этот материал
Голосов 1
Источник: Журнал «Футбол», fc.volyn.net
Загрузка...
Реклама
Авторизуйтесь на сайте, для того чтобы голосовать.
Комментарии (1)
Войдите, чтобы оставлять комментарии. Войти
Cannabis Sativa (Луцк)
Удачи тебе, Пилипчук Великий Змей! )))
Ответить
0
0
 

© UA-Футбол 2002-2018.
Все права на материалы, находящиеся на сайте www.ua-football.com, охраняются в соответствии с законодательством Украины.
Материалы сайта предназначены для лиц старше 18 лет (18+).
Пишите нам: [email protected]


Продолжая просматривать www.ua-football.com, вы подтверждаете, что соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Согласен