Ніколай Костов: Моїм улюбленим тренером завжди був Йоган Кройфф

Про інтерв’ю з наставником «Карпат» кореспондент UA-футбол домовлявся через добу після програної львів’янами гри 13-го туру чемпіонату України в Дніпропетровську. Зійшлися на тому, що поспілкуємося в четвер вранці на клубній базі в Брюховичах, в час, коли команда буде на відновлювальних процедурах після поєдинку 1/8 фіналу Кубка України з «Металістом». Звісно, виникали побоювання, що в разі негативного результату болгарський спеціаліст може не мати для балачки з журналістом настрою. Втім, львів’яни в середу видали кращу гру поточного сезону. Може, через те наша бесіда вийшла доволі відвертою. Перед початком розмови Костов запитав, чи може відмовлятися від відповідей на окремі запитання. «Я ж не можу тягнути Вас за язик», - віджартовуюся. Зрештою, не договорював тренер лише іноді. Точніше, не виказував деталей, розповідаючи про деякі делікатні ситуації. Але, що ті випадки були саме такими, видно з контексту.

- Ніколаю, можна сказати, що кубкова перемога над «Металістом» утвердила Вас на посаді тренера «Карпат»?

- Ні, бо я не поставив перед собою мети вигравати одну гру чи перемагати якогось конкретного суперника, а решту матчів програвати. Перед нами стоїть завдання добре виступити у чемпіонаті в цілому. Я поставив собі за мету стабілізувати гру «Карпат», змінити футбольну філософію команди. До мене «Карпати» сповідували здебільшого контратакувальний стиль гри. Я хочу, аби наша команда однаково вміло як контратакувала, так і оборонялася, і діяла в позиційному наступі.

Прагну, аби мої підопічні додали в умінні контролювати м’яч. Для мене фактор сили команди вимірюється її вмінням використовувати різні стилі гри. Якщо ми зможемо реалізувати задумане, то «Карпати» будуть здатні боротися за перші місця. На разі команда боєздатна, в ній закладений великий потенціал, на стадіоні збирається дуже багато вболівальників, які створюють гарну атмосферу. Ми розмовляли з гравцями і дійшли до висновку, що команда має володіти карпатівським духом. То буде наш менталітет.

- Тобто вихід до четвертьфіналу Кубка для Вас важливий не стільки зі спортивної точки зору, скільки з психологічної?

- Безумовно. Перемога над «Металістом» додасть моїм гравцям впевненості в своїх силах, адже харків’яни, навіть, не дивлячись на відсутність основних чотирьох-п’яти гравців, є командою дуже сильною. В цьому матчі ми не грали тільки на результат. Ми прагнули переваги в якості гри. Може, прозвучить трохи нескромно, але своєї мети ми досягли. «Карпати» в цьому матчі виглядали краще, ніж «Металіст». Це приємно й дає надію на те, що команда буде прогресувати й надалі.

Фото - Олександр Приходько

- Тим не менш, Ви, мабуть, вже відчули, яке значення для Львова, для вболівальників команди мають саме кубкові матчі. Місто не забуло перемоги «Карпат» в Кубку СССР 1969 року і досі очікує того тріумфу…

- То добре, що вболівальники тут пам’ятають історію клубу. Нам треба зробити все, щоб та перемога 1969 року повторилася і наші прихильники вже думали про наступні досягнення. В будь-якому разі, команда має демонструвати стабільність впродовж шести-семи років, щоб окремо взятий успіх не виглядав як випадковий спалах.

- Ви очолили команду в ненайпростіші для неї часи, коли кожна перемога сприймається як велике свято. Один з ваших попередників Олександр Іщенко сказав, що найгірше, коли львівські вболівальники починають скандувати «вівці». Не відчували такого приниження на собі?

- Мені здається, що наші вболівальники ставляться до нинішньої ситуації з розумінням. Львів’яни цю кризу переживають дуже демократично. Хоча, звісно, вболівальники очікують, що ми нарешті вийдемо з цієї важкої ситуації. Але найважливіше для них, щоб гравці в кожному матчі діяли з максимальною самовіддачею і демонстрували характер. І ми мусимо прислухатися до своїх прихильників, бо грати при порожніх трибунах дуже важко. В цьому контексті згадуються часи, коли я працював в донецькому «Металурзі», матчі якого відвідують не більше двох тисяч глядачів. А всього через кілометр знаходиться «Донбас-Арена», де на матчі «Шахтаря» приходить по 50 тисяч. Не уявляєте, наскільки психологічно важко грати з розумінням, що твоя гра в цьому місті нікому не потрібна. То при умові, що футбол «Металург» демонстрував справді непоганий.

- Найуспішнішим в новітній іторії «Карпат» був період, коли команду тренував Олег Кононов. Ці часи всі згадують з ностальгією, але є один нюанс: «Металург» Костова в п’яти матчах програв «Карпатам» Кононова лише раз. Такою статистикою на той час могли похизуватися хіба що лідери українського футболу…

- То не означає, що я мав якийсь секрет успіху саме в матчах з «Карпатами». Ми налаштовувалися на кожну окремо взяту гру і на той момент були сильнішими, і, думаю, в «Карпати» мене покликали не через те, що я їх колись перемагав. Я добре знаю свої можливсті і в мене немає комплексів стосовно співставлень з іншими тренерами. Я з повагою ставлюся до всіх тренерів, вивчаю тактичні тонкощі в діях кожного з них. Приємно, коли команда потім мої напрацювання реалізовує на полі. Дуже поважаю наставника «Металіста» Мирона Маркевича, він дуже досвідчений, талановитий тренер. Бажаю, щоб команда заряджала його позитивними емоціями. Нинішній «Металіст» демонструє дуже привабливий футбол, але цю команду зробив саме Маркевич.

- Ви сказали, що будете прищеплювати команді свою філософію гри. Наскільки це буде просто, зважаючи, що перед Вашими попередниками президент клубу Петро Димінський ставив чітке завдання - грати в яскравий, атакувальний футбол?

- Переді мною таких завдань ніхто не ставив. Завдання ставив я. Перед командою. Взагалі наш президент – людина дуже інтелігентна, мудра. Петро Петрович ніколи не змушує, а якщо він змушує, то робить це настільки тонко, що ти не розумієш, що це наказ. Може, президент хоче, щоб його команда грала в атакувальний футбол, але цього він мені не говорив. Думаю, понад усе він хоче, щоб «Карпати» перемагали, бо за своїм характером Димінський – переможець. І цю свою рису він передає на команду. Мені вже доводилося читати роздуми стосовно того, чи зможу я спрацюватися з Димінським. Але поки тих труднощів, про які мене через пресу попереджували, я не відчуваю. Більше того, я бажаю всім президентам любити свою команду так, як її дюбить Димінський. Вважаю, що всі розмови навколо нього – провокація.

Фото - Вікторія Сидорова

- Попередні тренери «Карпат» так говорили…

- Треба спершу аналізувати свою роботу, а потім критикувати людину, яка витрачає на футбол свої гроші. Ми всі живі люди і вчимося на власних помилках. Може, раніше Петро Петрович теж робив якісь помилки. Але кожна мудра людина вміє свої похибки проаналізувати, щоб більше їх не допустити. Коли людина робить одні й ті ж помилки, то в неї немає розуміння. Якщо наш президент колись помилявся, то, переконаний, він знає, в чому саме і при яких обставинах, і вдруге він своєї помилки не повторить.

- Коли Ви приходили в донецький «Металург», то сказали, що команда буде грати в прагматичний, але красивий футбол. Виходить, зараз від цієї філософії не треба відмовлятися?

- Від своєї філософії я не відходив ніколи і ніколи не відійду до кінця своєї тренерської діяльності. Мені подобається красивий футбол, я люблю, коли гравці отримують задоволення від цієї гри, коли вони насолоджуються своїми діями, коли вони атакують непередбачувано. Через те моїм улюбленим тренером зажди був Йоган Кройфф. Понині згадую його слова про те, що він задоволений не тоді, коли «Барселона» дає результат, а тоді, коли вона грає красиво. Коли каталонці у важливих матчах здобували перемоги в прагматичному стилі, Кройфф не спав до ранку. Просто перемога йому задоволення не приносила. В мене теж такий менталітет. В Україні еталонний футбол демонструє «Шахтар». Це команда, яка постійно пропонує цікаву гру. Думаю, з цим згодні всі, бо футбол у виконанні донеччан – видовищний.

- Але «Шахтар» до того футболу йшов дуже довго. Луческу працює в Донецьку вже вісім років. В «Карпатах» же навіть Кононов, роботу якого називають успішною, затримався всього на три роки…

- Димінський сказав прямо в очі, що він мені довіряє. Він висловив мені вотум довір’я і приводів сумніватися в щирості висловлювань Петра Петровича я не маю. Впевнений, що буду працювати і президент буде задоволений моєю роботою. Просто цю роботу треба проводити негайно, не втрачати жодного дня.

- Футбол у виконанні «Металурга» під Вашим керівництвом називали «розумним». Можна сказати, що з тренерської лави ви Втілюєте своє бачення гри з точки зору креативного півоборонця?

- Я справді був атакувальним хавбеком, але не можу сказати, що моя гра була видатною. Розуміння гри було, проте не завжди вистачало вміння реалізувати те, що думаєш. Ви праві, мабуть ігрова позиція впливає на майбутній тренерський світогляд. Певно, якби я грав в обороні, то більшу увагу зосереджував би на захисних діях команди. Діючи ж на позиції «під нападниками», постійно шукав нагоду перехитрити суперника, тепер до цього прагну як тренер.

- «Карпати» декларують бажання формувати команду з вихованців галицького футболу. Вас, як тренера, це не обмежує в плані вибору виконавців?

- Я підтримую такий напрямок. Ми - не «Інтер» чи «Мілан». Нам треба орієнтуватися на власні кадри. Львівська школа відома в Україні своїми талантами, її вихованці грають в більшості з провідних українських команд, то чому від тих кадрів відмовлятися вдома?

- В поточному сезоні Ви випускали немало зовсім юних гравців. Йдете на свідомий ризик?

- Я азартна людина, люблю ризикувати. Не забувайте, що новий граець – це несподіванка і для суперника. Молодий футболіст хоче себе проявити, а опонент про нього нічого не знає. В цьому родзинка і таким гравцям ми повинні давати шанс. Переконаний, у нас зараз багато молодих вионавців, які постійно прогресують.

- Можна сказати, що Ви незгодні з Мироном Маркевичем в його твердженнях, що в Україні зараз немає достатньої кількості молодих футболістів, здатних грати в клубах-лідерах українського футболу?

- Не хотів би обговорювати слова свого колеги. Як я можу говорити про слабких українських футболістів, коли сам знаходжуся в цьому чемпіонаті? Українські футболісти славляться тим, що вони швидкі, жорсткі, мають сильні вольові якості. Якщо їм розвинути технічні якості і вміння грати в творчий футбол, то можна виховати добротного виконавця. Взагалі я підтримую обраний «Шахтарем» «Металістом», «Дніпром» напрям на запрошення хороших латиноамериканських футболістів. Для місцевих гравців це теж позитив, бо вони тренуються поряд з надзвичайно сильними в технічному плані майстрами. Вони дивляться, як іноземці працюють.

- Раз Ви прагнете створити команду, яка буде боротися за перші місця, то скажіть, чи можливо це зробити, орієнтуючись на українських виконавців?

- В команді мають бути якісні легіонери, бодай для того, щоб було легше навчати українців. Та й команда, в якій будуть гравці лише однієї національності, виглядатиме нецікаво. Особливо з урахуванням, що наші суперники грають з чотирма-пятьма українцями в складі. Так, повноцінно українська команда – це патріотично. Але ми маємо працювати й на результат. До того ж, переконаний, іноземці залишають якісне насліддя для команди. Взяти, для прикладу, гравців, яких я запрошував до складу донецького «Маеталурга» - Фернандеш, Макрідіс, Велізар Димитров, Мхітарян, Мгуні, Кінґслі. Це хороші, цікаві гравці, поряд з якими росла українська молодь. Місцеві хлопці прагнули підтягнутися до цих виконавців.

- Але, запрошуючи Мхітаряна, Ви ж не знали, що він буде лідером команди…

- Згоден, але вийшло, що він став лідером команди з перших матчів. Лідером нашої атаки. Взагалі, я не хочу зараз рекламувати Мхітаряна. Скажу так, це один з прикладів корисності легіонерів в українському футболі.

- Вам вдалося витиснути з «Металурга» максимум його ігрових можливстей?

- Думаю, що за три роки своєї діяльності зробив там немало. Найбільше шкодую про втрачений шанс виграти Кубок України в 2010-му, поразка в фіналі від «Таврії» мене вбила. Ніколи не думав, що, перемігши такі сильні команди, як «Карпати», «Дніпро», «Шахтар», ми поступимося сімферопольцям. Кубок – це назавжди. Вважаю, що своєю роботою ми заслужили тоді виграти трорфей, але це футбол. Ми мали тоді велику перевагу, створили безліч моментів. В цьому матчі ми зробили в межах 50-60 атак. Нам не пощастило, що пропустили необов’язковий гол, точніше, не один гол, три пропущені м’ячі у фіналі – це надто багато.

Фото - Валерій М'якотенко

- Вважаєте, кубковий фінал – то був пік для «Металурга»?

- Ні. Прсто в команді настала якась криза… (після паузи) Не хотів би говорити на цю тему, але продовження та команда мала мати. Але чому вийшло так, як вийшло, не розумію і понині. Не розумію, чому в певний момент з'явилися якісь інтриги, чому порушилося те командне мислення, яке у нас було присутнє завжди… Думаю, керівники «Металурга» ці нюанси добре знають і наступного разу таких провалів не допустять.

- Ви були однодумцями з Володимиром П’ятенком, який був Вашим помічником, а потім сам очолив команду?

- Безумовно. Ми були одним цілим. Мій день в Донецьку починався о сьомій ранку і до дев’ятої вечора я знаходився на базі. Щодня. Ми наполегливо працювали, багато аналізували свою гру і гру суперника. Оособливо, на другий і третій роки нашої співпраці Вова П’ятенко був моїм справжнім помічником.

- Практика показує, що такі команди, як донецький «Металург», «Карпати», «Таврія» після яскравих злетів приречені на прикрі падіння? Може, такий менталітет в їхніх гравців й, досягши чогось вагомого, до більшого вже не прагнуть?

- Саме томі я відразу сказав, що ставлю за мету зробити команду стабільною, щоб не падала низько ніколи. Коли досягаєш чогось, треба закріпитися на завойованих позиціях. Падати не можна, бо назад повернутися ще важче. Якщо «Карпати» зуміють сформувати такий менталітет, якщо вони зможуть стабільно займати високі місця в турнірній таблиці, то тут завжди будуть хороші футболісти, з’явиться гарне командне мислення, покращаться підходи до органзації справи, а на трибунах завжди буде багато вболівальників.

- В «Карпатах» є група гравців, яких можна назвати серцем команди. То – Худоб’як, Голодюк, Ткачук, Ощипко. В цьому статусі вони знаходяться вже не один рік. Чи не вважаєете, що з таким розумінням можна зупинитися в своєму футбольному розвитку? Чи легко впливати на таких гравців, які пережили вже не одного тренера?

- Таким гравцям важче вдвічі, адже після Кононова, який пропрацював тут три роки, тренери мінялися регулярно. Не встигнеш призвичаїтися до одного, як приходить інший, з’являється нова тренерська філософія, звісно, приходять нові гравці. Лідерам щоразу приходиться адаптовуватися заново, це впливає на стабільність їхньої гри. Всі ці люди – найвідданіші команді, на всі речі вони дивляться патріотично, проблеми команди вони переживають надто болісно. Разом з тим, вони здатні проаналізувати, чому команда опинилася в нинішньому становищі. Саме ці гравці мають витягнути команду з нинішньої кризи. Вони не бояться брати відповідальність на себе. Я ніколи не заперечував, що зараз ми перебуваємо в кризовому стані. Але є всі підстави сподіватися, що потихеньку ми з цієї кризи виходимо. Не думаю, що мої футболісти, допустять, аби команда завжди була так низько, вони вже готові до прориву і я бачу це по їхніх очах.

- Ви бачите в нинішніх «Карпатах» колектив однодумців?

- Дуже важливо сформувати здоровий мікроклімат в команді, бо без мікроклімату немає правильного настрою на гру і відстутній прогрес. Гравці, які тренуються без натхнення, не розвиваються, вони просто відбувають години і забирають зарплати, а команда від цього страждає. Наразі того колективу, який мені потрібен, ще немає, але самі гравці вже посилено працюють, щоб такий колектив був.

Фото - Валерій М'якотенко

- Це стосується колективу на футбольному полі чи поза його межами?

- Колектив – це гравці і тренери. В нас є обойма приблизно з 25 футболістів і тренерський штаб, і я прагну, щоб всі ці люди боролися один за одного. Певний прогрес в цьому напрямку є, але він недостатній. Відразу зазначу, що не вимагаю від футболістів бути єдиним цілим у нефутбольних умовах, вони - різні люди, в них різні інтереси, тому не обов’язково, щоб гравці поза межами тренувальної бази і стадіону спілкувалися один з одним. Колективом вони мають бути, коли збираються на навчально-тренувальній базі в Брюховичах за годину до тренування і до того часу, коли роз’їжджаються звідси через годину після нього. Тобто, якщо у нас одне тренування в день, футболісти перебувають разом впродовж чотирьох годин. В цей час вони повинні демонструвати любов і повагу один до одного.

- Ви намагаєтеся контролювати футболістів за межами бази?

- Мені цікаво, як вони відновлюються, бо без швидкого відновлення футболіст не здатний показати свої найкращі якості. Не слідкую за ними. Можу, але цього не роблю. Бо мені такі речі не подобаються. Ми практикуємо теоретичні заняття про те, як правильно відновлюватися після матчів. Коли ми доб’ємося потрібного професіоналізму, не буду збирати гравців на базі взагалі, оскільки тоді буду їм довіряти.

- Дивно таке чути від людини, яка є вихованцем країни з соціалістичного табору…

- Розумієте, коли я був футболістом, нас закривали на базі за три-чотири дні перед важливими матчами. Тоді не було інтернету і мобільних телефонів, газет нам ніхто не привозив. З телебачення якусь інформацію отримати в ті часи також було складно. Єдиною розрадою залишалися книги. Доходило до того, що самі з собою розмовляли. Все це діяло на нерви, на психіку. Навіть не як футболіста, а як людини взагалі. Тому, коли став тренером, про такі речі в моїй діяльності мови не могло бути взагалі. Це примітивна методика, яка за весь час свого існування лічені рази давала результати. Загалом країни соцтабору завжди поступалися футболістам з демократичних країн. Якісь результати, звісно, були, але за інакшого підходу вони могли бути більш вагомими.

- Збірна Болгарії зразка 1994 року, яка виграла бронзу Мундіалю, також була складена з гравців, вихованих у країні з комуністичним ладом…

- Разом зі всіма болгарами я тоді пишався досягненнями нашої збірної на чемпіонаті світу у США. У мене немає достовірних відомостей, як вони відновлювалися, жили в готелі. Певною інформацією я, безперечено, володію, але не повинен її розголошувати. В той час у нас були прекрасні футболісти, котрі зуміли створити Болгарії позитивний імідж.

- Наставник тієї команди Дімітар Пенєв – тренер соціалістичного гарту?

- Так. Але він зумів проявити себе як демократ. Він – мудра людина і розумів, що найсильнішою рисою тієї збірної є підбір футболістів. Там були видатні гравці калібру Стоїчкова, але були й виконавці з третіх дивізіонів. Пенєв поставився до формування команди дуже прискіпливо і зумів створити колектив однодумців.

- В той час ви були вже не у «футбольній» Болгарії, а на «нефутбольному» Кіпрі…

- Там завершував кар’єру, там, за великим рахунком, сформувався й як тренер. Я міг реалізовувати себе вдома, але надав перевагу Кіпру, бо там вже тоді створювалася відмінна футбольна інфраструктура, і це було помітно ще тоді, коли був футболістом. Керівники місцевих клубів шукали молодих тренерів, а Болгарія в цьому аспекті впала дуже низько. І я ще тоді, в кінці 90-х, попереджував керівників болгарського футболу, що якщо ми не змінимо підходів до справи, то згодом на фоні Кіпру будемо виглядати жалюгідно. То за умови, що на той час збірна Кіпру була дуже слабкою, могла завершити відбірний турнір до чемпіонату світу чи Європи без очок. Більше того, попрацювавши у вірменському «Бананці», зрозумів, що навіть тамтешій футбол розвивається більш динамічно, ніж болгарський. Якщо керівники болгарського футболу не задумаються над безліччю нюансів, то згодом нам буде дуже важко, особливу увагу треба звернути на розвиток інфраструктури дитячо-юнацького футболу.

Повертаючись до Кіпру, відзначу, що спершу вони почали розвивати клубний футбол. Перші результати тієї діяльності ви вже бачите на прикладі виступів «Анартосіса» і АПОЕЛа в Лізі Чемпіонів, АЕЛа в цьогорічній Лізі Європи. Це не випадково.

- Всі ці команди за рівнем можна зрівняти з тим же донецьким «Металургом» чи «Карпатами». Чому вони на європейській арені вистрілюють, а українські клуби такого ж рівня ні?

- Всьому свій час. Взяти виступ «Металурга» під моїм керівництвом в Лізі Європи два роки тому. Нам страшенно не пощастило в матчі з віденською «Аустрією», на результат мачту вплинули суддівські рішення. Виїзну гру ми закінчували вдесятьох, а за що наш футболіст отримав вилучення, не зрозуміли навіть австрійські вболівальники. Український футбол розвивається дуже стрімко і це дає підстави говорити, що найближчим часом на європейській арені себе проявлять не тільки «Шахтар», «Металіст», «Динамо» та «Дніпро», а й інші команди.

- В Україні Вас вважають вже майже своїм. Не думали про те, щоб тут вкорінитися по-справжньому?

- Ні, бо це дуже непросте рішення. Мені тут подобається, тут гарні умови для роботи, тут розвивається інфраструктура міст. Але щоб жити... Нещодавно до мене у Львів приїздила дружина, показав їй місто. Сподобалося. Проте, я ще й сам у Львові багато чого не бачив. Окрім того, можу сказати, що дуже симпатичного вигляду набуває Донецьк, дуже цікаве місто Київ, гарно виглядають Харків і Дніпропетровськ. Але поки мої українські мрії пов’язані з футболом. Наразі хочу зробити команду-лідера з «Карпат». Вийде чи не вийде – покаже час. Від цього залежить зокрема і те, скільки буду жити у Львові.

- Коли не виходить показати результ, дуже сильно переживаєте?

- Надзвичайно. Поразки переживаю настільки важко, що не можу зібрати себе весь наступний день, щоб піти на роботу. Кожен такий випадок – маленька трагедія. Хочеться, щоб таких митей було якомога менше. Але щоб їх не було взагалі, довелося б завершити тренерську діяльність, а цього я не зроблю.