Євген Лемешко: Донеччани завжди були народною командою

Заслужений тренер України Євген Лемешко дав інтерв'ю "Українському футболу", в якому розповів про плани на Новий рік, а також про свої враження від футбольного 2012 року.

— Євгене Пилиповичу, в чому, на ваш погляд, став знаменним цей рік для України та особисто для вас?
— Знаєте, в моєму віці (недавно Євгену Пилиповичу виповнилося 82 роки. — О. К.) кожен день — це свято. Прожив добу — і радієш (сміється). А ось щодо країни, то маю велику гордість, особливо — за старше покоління фахівців, бо вони, нарешті, дочекалися тієї події, коли чемпіонат Європи пройшов Україною. Виступила національна збірна, щоправда, в силу своїх скромних можливостей, не так, як би того хотілося.

Радію успіхам "Шахтаря", який мені свого часу доводилося рятувати, коли йому загрожував виліт із вищої ліги. Із "гірниками" мене пов’язують такі імена, як Іван Бобошко, Валентин Сапронов, Іван Федосов (до речі, усі слов’янські імена). А імена нинішніх футболістів "Шахтаря" такі далекі, закордонні, що мені, щиро кажучи, навіть на цю тему якось і незручно говорити…

Донеччани завжди були народною командою! А нині там грає лише троє-четверо українців. Що ж це за "Шахтар" такий?! Я на такі речі дивлюся не так, як, може, дехто, бо я патріот своєї країни, тож хочу, щоби у вітчизняних командах грало якомога більше місцевих футболістів. Це — моя мрія. Але мені чомусь здається, що вона нездійсненна…

— А де зустрінете Новий рік, Євгене Пилиповичу?
— У Греції, в Афінах, у колі найдорожчих людей — доньки та зятя (Наталя Лемешко та Олег Протасов. — О. К.). Погода тут шикарна — 22 градуси тепла (розмова відбулася у вівторок увечері. — О. К.). А як поживає український футбол?

— Мабуть, прогресує, якщо відразу чотири клуби пробилися до весняної частини єврокубків…
— Не зовсім згоден, адже наш футбол — це не лише "Шахтар", "Динамо", "Дніпро" та "Металіст". Та й потім, ті ж харків’яни: що вони виграли? Виступає команда добре, але ж… Якщо "Шахтар" та "Динамо" здобувають трофеї, то "Металіст" — немає жодного. Хіба він прогресує? А те, що люди на стадіон ходять, так тому, що за футболом засумували. Дай, Боже, щоби вони нарешті якийсь турнір виграли… Це ж стосується й "Дніпра".

— Що б ви хотіли, користуючись нагодою, побажати українським уболівальникам у Новому році?
— Я все-таки з давніх-давен прихильник київського "Динамо", а тому мої побажання стосуватимуться певною мірою вболівальників столичного клубу. Терпіння вам дочекатися, коли "синьо-білі" повернуть втрачені позиції, бо зараз гра не відповідає рівню та завданням клубу. Треба будувати команду з однодумців. І тренера треба такого, щоби поставив гру.

— А як же Олег Блохін?
— Я з ним ніколи не працював, хоча, як гравця, знаю його дуже добре, він і мені свого часу м’ячі забивав (сміється). Але історія багата випадками, коли геніальні футболісти не ставали хорошими тренерами. Олегу Блохіну потрібен час, аби потім робити висновки — підходить він "Динамо" чи ні. Особисто я в нього вірю.