Віталій Рудницький: За перемогу над Шахтарем преміальні збільшували вдвоє. Ч.2 ᐉ UA-Футбол
Украинская Премьер-Лига (УПЛ)
З колишнім півоборонцем «Ниви» і «Зорі» говоримо про талант Тернавського, педантизм Буряка, передбачливість Маркевича і травматизм Ящука
Премьер-лига Таблица Матчи Новости Команды Бомбардиры Ассистенты Гол+пас Посещаемость ТВ

Іван Вербицький
17.12.2013
вторник
07:32
Віталій Рудницький: За перемогу над "Шахтарем" преміальні збільшували вдвоє. Ч.2
Рейтинг публикации
З колишнім півоборонцем «Ниви» і «Зорі» говоримо про талант Тернавського, педантизм Буряка, передбачливість Маркевича і травматизм Ящука

У другій частині бесіди з колишнім півоборонцем тернопільської «Ниви» і луганської «Зорі» говоримо про талант Тернавського, педантизм Буряка, передбачливість Маркевича і травматизм Ящука. В інтерв’ю UA-Футболу Віталій Рудницький вводить у закулісся українського футболу 90-х років.

Закінчення. Перша частина розмови з Рудницьким – «В 90-ті «Нива» входила до п’ятірки лідерів за фінансуванням»

- З приходом Леоніда Буряка Тяпушкіна почали викликати до лав збірної. Та й взагалі – «Нива» почала змінюватися…

- При Колтуні ми теж виглядали гарно. Нашим козирем тоді була психологія, впевненість у своїх силах. Побоювання стосовно того, як будемо грати проти колективів вищої ліги СССР минуло через місяць-півтора. Леонід Якович дав нам зрозуміти, що ми такі ж люди. Буряк, як великий професіонал, сам виходив і слугував нам прикладом. Леонід Йосипович любив працювати з молоддю і довіряв їй. При ньому команда справді освіжилася. Плюс – хороші підсилення: Вова Лобас, Влад Тернавський, Андрій Гашкін. Щоправда, коли Тернавського забрали в московський «Спартак», я був трохи шокований. Але у футболі буває все. З мисленням у Владислава було дуже туго. Я не розумів, чи то у Києві всі грають на рівні «бий – біжи», чи то екземпляр такий.

Віталій Рудницький: За перемогу над "Шахтарем" преміальні збільшували вдвоє. Ч.2 - изображение 1

- Павло Садирін на чемпіонаті світу-1994 зробив з Тернавського персонального сторожа Ромаріо…

- Ось Ромаріо йому й розповів, що таке футбол. Я Владиславу якось казав, мовляв, будеш давати інтерв’ю – думай, що говориш. «Тебе ж в Україні возили. Там буде ще важче» - кажу. «Та я в збірній Росії буду» - відповідає. «У нас просто нападники закінчилися, - парирую. – Там тебе поставлять на місце». Власне, крім як при Буряку, в Україні Тернавський не грав ні при кому. Йосипович просто вмів розкрити талант.

- А його педантичність часто проявлялася?

- Чому ж ні? На тренування в одній формі, на гру в іншій. «Можна відразу ігрове екіпірування вдягти, а то вже втомився перевдягатися. Сил грати немає» - кажу. Але то ж дрібниці. При такому тренері хотілося пограти більше. Я ж через травму не виступав майже рік. Дві операції переніс. Спершу на меніску, потім же виявилося, що окрім того треба зв’язки оперувати.

- Можна сказати, що при Буряку «Нива» була найкращою за ті десять років, що ви виступали в Тернополі?

- Не можна говорити так однозначно. При Колтуні у «Ниви» теж простежувалося ігрове мислення. При Буряку команда омолодилася, заграла трохи по-іншому. Не краще чи гірше – приблизно на одному рівні. Просто при Яковичі було більше досвідчених виконавців, а при Йосиповичі – молоді. Родзинка була в обох команд. Думаю, попрацюй Колтун довше, результат міг бути більш вагомий.

- Буряк міг не втриматися навесні 1993-го, коли його доля залежала відразу від двох матчів заключного туру – «Нива» - «Кривбас» і «Карпати» - «Верес». Навколо тих зустрічей ходило чимало чуток…

- Хочете правди (сміється)? Тут треба правильно підбирати слова. З обох боків робилися «вливання» або «зарядка». Як правильно сказати?

Віталій Рудницький: За перемогу над "Шахтарем" преміальні збільшували вдвоє. Ч.2 - изображение 2

- Мабуть, правильно так і так…

- Ну, ось. Ми врятувалися тільки дякуючи великому розуму і розумінню ситуації тодішнього тренера «Карпат» Мирона Маркевича, котрий вчасно розібрався, що робиться з його командою. Львів’яни після першого тайму «горіли» «Вересу» 0:1 і для нас це означало кінець. Мирон Богданович зробив у перерві певні висновки і в другій половині гра змінилася. Мені розповідали, що Маркевич начебто попередив підопічних, що в разі, якщо вони не виграють, то закінчать з футболом. Скажу прямо, що в ті часи такі речі не були дивиною. Особливо коли вирішувалися питання збереження прописки. Мені багато чого відомо, але розповісти про це не можу.

- «Ниві» теж доводилося «рятувати» окремі команди. Приміром, «Волинь» у 1996-му…

- Такі матчі були, але в «таїнство» мене не посвячували, оскільки я – «іноземець», «москаль». Кажу навіть не про цей матч, а про більш ранні часи, коли основу «Ниви» складали тернопільські футболісти. Мені вистачало десяти хвилин, щоб у всьому розібратися. Казав тренеру увічі, що в ці ігри не граю і йшов з поля. Точніше, спершу брехав, мовляв, болить «галік», треба мінятися. Таких випадків було два чи три.

- Як вийшло, що ледь не левову частку своїх голів ви забили в першій частині чемпіонату-1994/1995, коли «Ниву» очолював Валерій Душков?

- Там просто нікому було забивати, тому й довелося згадувати. Перед матчем проти «Прикарпаття» в Івано-Франківську тодішній власник клубу Володимир Коваль каже: «Заб’єш сьогодні два – машину подарую». «Нема питань» - відповідаю. Виходжу і хвилині на 20-й хабиваю перший. Начальник команди Ігор Бабінчук на лаві сполошився. «Пантелеймоновичу, він зараз другий заб’є! Міняйте його» - вигукує до Коваля. «Навіщо?» - запитує Душков. «Йому машину пообіцяли, якщо два заб’є». «Так я йому сам дам, якщо він це зробить». І не замінив, правда, відсунув трохи глибше. Моменти у мене були, але забити більше не зумів.

Взагалі, при Душкові ми грали в дуже привабливий футбол. Повозили «Дніпро» на виїзді, зіграли внічию з «Динамо». Душков мене полюбляв хвилині на 30-й на заміну випускати. Подивиться хвилин 15 і каже: «Готуйся». «Чому ж ви мене відразу не випускаєте?» - запитую. «Бо ти не готовий повноцінно». «Коли ж я буду готовий, якщо вже рік закінчується?» «Це моя стратегія». Що ж, стратегія так стратегія. Я не ображався. І забивати не рвався, ближче як на 20 метрів до воріт не підходив.

- Душков у «Ниві» не допрацював й одного кола…

- Проблема в тому, що команду він вкомплектував виконавцями з другої ліги. До матчів у еліті ці гравці були не готовими психологічно. Виходить якось один такий, а я йому передачу. «Тільки не давай мені!» - вигукує. Навіщо ж ти тоді вийшов? Переконаний, при відповідній комплектації команду в Тернополі Душков зробив би. Він за хлопців горою стояв. Правда, коли йшов, ображався на мене, що я його «сплавив». Але нікого я не «плавив». В принципі, звідки ноги ростуть, я знаю, але розповідати не буду. «Прибирайте його, прибирайте, а то ми вилитемо» - це слова того, хто на початку сезону ратував за запрошення Душкова. Тренер же подумав, що його «плавили» футболісти. За весь час мого перебування в «Ниві» гравці не «сплавили» жодного тренера. Виходили і грали. Виграли – виграли, програли – програли.

- Замість Душкова в статусі граючого тренера прийшов Ігор Яворський…

- Петрович – людина специфічна. У нього багато амбіцій. Не скажу, що стосунки з ним складалися гладко. Були й образи – за те, що не відпускав після 1996-го. Втім, я ці речі вже забув і пробачив. Думаю, Ігор теж. З задоволенням зустрівся б з Яворським, попив би кави і навіть по 50 грамів коньяку.

Віталій Рудницький: За перемогу над "Шахтарем" преміальні збільшували вдвоє. Ч.2 - изображение 3

- Про особливості тренувального процесу Ігоря Петровича теж довелося почути немало…

- Непросто було. Деякі хлопці під час зборів просили яду. Казали: «Краще отруїтися, ніж так бігати». Яворський робить акцент на фізичну готовність і нині розумію, що десь така стратегія виправдана. Так, травм було багато, але не думаю, що їх треба утотожнювати виключно з тренувальним процесом. Молодь Петрович справді навантажував. Чотири дні побігали, а на п’ятий знеможені зупинялися. То за умови, що збір мав тривати ще 12 діб. Але травми – це фізіологія. Приміром, ніхто не знає, звідки беруться травми пахових кілець. Раніше, коли грали ми, пошкоджень такого характеру не було взагалі. Те саме стосується й хрестообразних зв’язок. Ось Олег Ящук під час матчу в Луцьку отримав удар в область паху і після того мучився з цією травмою впродовж усієї кар’єри. З іншого боку, 17-річним хлопчакам таких навантажень давати не варто. Це мій погляд. До 19-ти років навантажувати хлопців на рівні з дорослими чоловіками не можна. Організм ще росте, серце не зміцніло.

- Правда, що ви часто працювали з молодими футболістами індивідуально?

- Молодь до мене тягнулася, а я не відвертався. Це стосується Ящука, Васі Демидяка, Сергія Шищенка. Ігор Король прийшов до нас в команду і не знав, що таке передача пласером. У його виконанні цей пас виглядав «гачком №5». Навчив. Так само, як мене свого часу ставив на ноги Куксов. З ним залишалися після кожного тренування, по 20 хвилин працювали над передачею. «Одним дотиком зупинив – іншим віддав» - казав Анатолій. При цьому кроків вліво чи вправо він не робив. Полетів м’яч в сторону – я на ривок і за ним. Ось так і навчився виконувати паси «з точки в точку» на 60-70 метрів. Пригадую, як такою передачею майже через усе поле вивів партнера сам на сам в матчі з київським «Динамо». Шищенко навіть не вірив. Коли говорив йому: «Ти просто біжи, а м’яч сам у ноги впаде». Сергій понині каже, що не розуміє, як я ці паси віддавав. То за умови, що м’яча я не підіймав, м’яч у мене летів на висоті два метри і 20 сантиметрів над землею. Власне, то й є пласер. Над його виконанням треба працювати надзвичайно довго. Таріел Капанадзе мені казав: «Ти коли віддаєш, то м’яча навіть обробляти не треба, він сам під ноги лягає». «А що є такі передачі, після яких треба обробляти?» - віджартовуюся.

- Брати Капанадзе були справжнім явищем в українському футболі 90-х рооків. Тренер «Таврії» Анатолій Заяєв після одного з матчів проти «Ниви» навіть сказав: «Не можуть так люди в 38 років носитися. Що вони їдять?»

- Це вигадки. Автанділ і Таріел – хлопці футбольні, з неординарним мисленням, футбольним інтелектом. Автуха іноді сам не розумів, що він робить, але на ходу був здатен крутанути суперника так, що тому хребці повилітають. Таріел індивідуально братові не поступався. З Капанадзе було приємно грати у футбол. Вони мене добре розуміли, навіть наосліп, не озираючись. Коли я пішов, брати прохали мене вернутися. Але сказав, що йду раз.

- Пам’ятаєте, кому Валерій Лобановський програв свій перший після повернення в Україну матч?

- Нам? Нині то виглядає дивним, але тоді «Динамо» дуже рідко вигравало в Тернополі. «Шахтар» так й узагалі програвав. Достатньо сказати, що Валерій Яремченко двічі йшов у відставку саме після поразок від «Ниви». Вперше – у 1994-му, коли донеччани після поразки подали протест й ФФУ призначила перегравання. «Гірникам» за перемогу в тому матчі обіцяли преміальні близько тисячі доларів. Нам платили традиційних 200 чи 300. Перед матчем питаю в Коваля: «Може, хоч преміальні збільшите?» «Ви спочатку виграйте» - відповідає. «Ми виграємо, не хвилюйтеся» - кажу. «Ти такий впевнений! Добре, отримаєте по 700» - пішов назустріч Пантелеймонович, але руки не потис. «Потиснемо після гри» - кажу. Хлопці ж молоді, дуже хвилювалися. Андрій Пархоменко постійно впродовж матчу питав: «Де мені грати?» «Висунься трохи вгору» - кажу. Все вийшло – перемогли 2:0. Коваль після матчу заходить: «Хотів більше дати, але по 700, так по 700. Та чому ти був такий впевнений, що виграєте?» «Навіщо ж тоді виходити й грати, якщо не бути впевненим?» Так, індивідуально «Шахтар» був сильнішим. Але ми знали, як проти нього грати. І через рік перемогли 4:2 в Донецьку. Відразу після того матчу «гірники» у нас оборонця Сергія Кочвара викупили.

- За свою кар’єру ви, якщо не помиляюся, не забили пенальті лише раз…

- Останній свій, Віталію Реві. Вирішив попіжонитися, вдарити по центру. В житті ніколи так не бив. Але завжди знав, що Рева стрибав по кутах. Пробив сильно, так, що Віталій не піймав м’яча. Яворський тоді підбіг і каже: «Забули, граємо далі». То добре, що через три хвилини після того Ігор Сушко вдарив здалеку і м’яч рикошетом від голови Яворського влетів у ворота. Ми перемогли «ЦСКА-Борисфен» 1:0.

- Значно більше м’ячів ви забили здалеку…

- Мені подобалося, коли м’яч зачіпає когось з оборонців, змінює напрямок і летить в протилежний кут. Дальні удари – це серйозна зброя, але нею чомусь нині мало користуються. Мені легше було забити з 30-ти, ніж з 10-ти метрів. Жартую, звісно, але сильним ударом володів. Ударна міць з’явилася завдяки тому, що в юні роки дуже багато стрибав з гирею, що любив займатися зі штангою. Швидко не бігав, але бив сильно.

- На початку 2000-х, мабуть, найкращим виконавцем штрафних ударів був серб Сініша Михайловіч. Казали, що його удари такі сильні і непередбачувані через маленький – 39-й – розмір ноги…

- А у мене 38-й. Та ну, все це нісенітниці. Сила залежить від різкості. Я бив взагалі без замаху. Не знаю, чи то техніка така, чи то від природи дано, але у мене виходило.

- «Ниву» ви залишили в 32. Погодьтеся, вік ще не той, коли треба думати про завершення кар’єри…

- Тим не менш, ставало важкувато. Окрім того, виступаючи за «Ниву», я жодного разу не отримував підйомних. Один раз попрохав, а мені сказали: «Вибач. Ми не даємо. Бо нема». Тоді запропонував, щоб відпустили. Керівництво клубу в особі Саші Кривого, Володимира Мариновського і Яворського вирішило порадитися. Я взагалі нічого не планував, приїхав на тренування на базу. Вони хвилин 15 порадилися, а потім кажуть: «Дамо стільки-то». Коли погодився – вони притихли. Давати цих грошей ніхто не збирався, але й відпускати не поспішали.

Важко збагнути логіку цих людей. З одного боку, ти не потрібен, з іного ж дати можливість грати деінде теж не хочуть. Та сама історія трапилася й з сином, 22-річним Іваном. Звісно, то його справа і влазити я не хочу. Мене дивує інше. Приїхав хлопець з Тернополя, закінчив у Луганську школу, трохи пограв за дубль. Вирішив тренер Володимир Микитин, що цей гравець йому не потрібен. Але чому команда, яка зацікавлена в послугах непотрібного попередній команді футболіста має платити за нього гроші? З таким підходом у нас футболу не буде взагалі. Молодь себе проявити просто не здатна. Долі людей ламаються на корені.

Віталій Рудницький: За перемогу над "Шахтарем" преміальні збільшували вдвоє. Ч.2 - изображение 4

- Віталію Павловичу, чи мали ви за стільки років перебування в Тернополі змогу перейти до лав команди, яка бореться за медалі?

- Пропозицій мав чимало, але жодної не прийняв. Тепер розумію, що помилявся. В Тернополі було затишно, добре себе почувала сім’я, було де жити. То за умови, що дружина підштовхувала: «Поїдь, спробуй». Не наважився. З «Ниви» йшов лише раз – коли команду тренував Віталій Полянський. Та пограв у Павлограді два місяці і повернувся. Зрештою, у «Ниві» мав таку кар’єру, що жалітися гріх. Правда, коли повернувся до Луганська, дехто закидав. Мовляв, провів п’ять матчів у якомусь селі. Про те, що те «село» «Спартак», «Арарат», «Динамо» і «Шахтар» обігрувало, воліють мовчати.

- Свою тренерську кар’єру ви розпочали трохи нестандартно – зі створення команди дівчат на базі тернопільського національного економічного університету…

- Мене цю команду створити попрохав колишній півоборонець тернопільського «Авангарду», а на той час викладач ТНЕУ Володимир Прошкін. «Я бачу, ти можеш, ти розумієш футбол, у тебе вийде» - наполягав Володимир Панасович. Фактично, переді мною стояло завдання навіть не дати результат, а зібрати команду і вийти на поле. Набрав дівчат, окремі з яких до того у футбол не грали взагалі, потім набрав ігровичок, а завершилося все четвертим місцем на Універсіаді України. Деякі дівчата виступають на високому рівні понині.

Віталій Рудницький: За перемогу над "Шахтарем" преміальні збільшували вдвоє. Ч.2 - изображение 5

"Іскра" (Тернопіль)

Хоча коли все це починали і співставляли себе з чернігівською «Легендою» чи донецькою «Дончанкою», то думали, що прірва між нами нездоланна. Вважаю, нам вдалося підняти команду максимально високо. Жіночий футбол – то ж не тільки техніка і тактика, а найперше різна з чоловіками фізіологія. Нещодавно прочитав, що коли жінці при пульсі 180 потрапляє в голову кисень, вона взагалі не відповідає за свої вчинки. Прочитав це в літературі й зрозумів, що жіночий футбол – то не для мене. Хоча в той час, після Універсіади, варіант зі створенням професійної команди існував. Щоправда, ставився до нього песимістично.

Взагалі, наука змінила моє бачення футболу. Коли грав, то думав, що у футболі таємниць для мене нема. Нині ж розумію, що чим більше читаю, тим більше помічаю прогалин у своїх знаннях. Тим не менш, упервненість в тому, що в разі, якщо хтось запропонує роботу, у мене вийде, є…

Фото - Іван Вербицький

Читайте самые интересные новости футбола в Telegram, Facebook и Viber
Подписывайтесь на наш канал YouTube
Оцените этот материал
Голосов 1
Новости по теме
Загрузка...
Реклама
Авторизуйтесь на сайте, для того чтобы голосовать.
Комментарии (2)
Войдите, чтобы оставлять комментарии. Войти
tayper (Тернополь)
Згоден. Пам"ятаю гарну змістовну гру, дальні удари та класні голи. "Рудя" один з найкращих гравців Ниви за всі часи. Велике спасибі за великий внесок в історію тернопільського футболу. Бажаю успіху в тренерській роботі.
Ответить
+1
0
Viktor1977 (х-сity)
Рудя - класний футбольор, Тернопіль тебе пам`ятає... Удачі в подальшій тренерській праці!
Ответить
+3
0
 

© UA-Футбол 2002-2018.
Все права на материалы, находящиеся на сайте www.ua-football.com, охраняются в соответствии с законодательством Украины.
Материалы сайта предназначены для лиц старше 18 лет (18+).
Пишите нам: [email protected]


Продолжая просматривать www.ua-football.com, вы подтверждаете, что соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Согласен