Рогач: Українські клуби сильніші за сербські

Сербський легіонер "Волині" Іван Рогач розповів про свій шлях у футболі, враження від чемпіонату України та про свій побут у Луцьку.

- Зараз їду додому і, можливо, через кілька днів доведеться повернутися, бо вирушаю в невідомість. Сербія дуже понищена повінню, тридцять людей загинуло, а ще невідомо скільки тіл знайдуть під водою. Збитки оцінили вже у мільярд доларів.

- В цій частині Європи часто трапляються природні лиха...
- Нинішня катастрофа найбільша. Але однаково я дуже хочу додому, не був п`ять місяців у Нові Сад.

- Іване, ми з тобою розмовляємо російською. Ти дуже швидко засвоїв її...
- Ну, не перебільшуйте, все ж й англійська також проскакує. Я все добре розумію і можу підтримати розмову, але тільки тоді, коли повільно говорять. Але порозумітися у побутових питаннях можу легко. Я почав вчити російську з першого дня перебування в Луцьку. Це знак поваги до вашої країни. Хоч, можливо, варто було вчити українську, але в команді іноземці більше російською між собою спілкуються.

- Хто допомагав вчити мову і взагалі облаштовувати життя в Луцьку?
- Звісно, що Ванче (Шиков - Прим.) Він і мови навчав, і все, що мені потрібно в житті, пояснював, телефонував, допомагав.

- У Сербії вчать російську?
- Так, у мене факультативно курс російської був, але ми більше вчили англійську та німецьку - все ж Європа поруч.

- Знаю, що у твоєму житті відразу кілька країн і народів залишили слід...
- Я народився поблизу чорногорського Котора. Але тільки народився, бо відразу із пологового будинку мама, тато і я перебралися у Нові Сад. Йшла війна і ми були змушені втікати від смерті. Батько - чорногорец, мама - боснійка. У колишній Югославії так часто бувало і є. Я ж почуваюся уже сербом. Нові Сад двічі бомбардували у моєму дитинстві - тоді у 1992-му і в 1999-му. Тому мені знайомий той хорор, який відбувається на сході вашої країни.

- Але й в умовах війни футбол у Югославії не занепав. Як ти прийшов до нього?
- Я ще тілька на ноги зіп`явся, а вже у 2 роки мама відвела у футбольну школу. мій дядько грав у футбол, тому про таку професію в родині знали. От відтоді я й спав із м`ячем під подушкою...

- А тато до футболу стосунку немає?
- Ні, він бізнесмен. Всю увагу на роботу звертав, тому у футболі мене більше мама підтримувала.

- Ти починав вчитися у школі "Войводини" з Нові Сад, а як опинився у "Црвені Звезді"?
- У "Войводині" був тільки півтора роки, а згодом п`ять з половиною років грав за дитячі та юнацькі команди "Црвени Звезди". Підписав контракт із лідером сербського футболу, але раптово змінилося дуже багато людей в клубі - і тренери, і функціонери. Нові мене не бачили в складі, тому я переїхав у "Рад". Це була дуже молода команда і я зі своїм 1992 роком народження був найстаршим...

- Це правда, що найкращі сербські гравці мріють тільки про європейські клуби?
- Так, особливо молоді і талановиті. Мій товариш Мілош Йоіч взимку перебрався у дортмундську "Борусію". Взагалі, мій випуск академії "Ред Стар" ("Црвени Звезди" - авт.) був дуже талановитим. Я ще вчився разом із Філіпом Джурічичем, який нині у "Бенфіці", Матією Настасічем із "Манчестер Сіті", Александаром Митровичем з "Андерлехта"... З ними і в молодіжних збірних Сербії багато пограв.

- А хто із югославських футболістів для тебе - легенда №1 і приклад суперзірки?
- Сініша Михайлович і його ліва нога. Коли він підходив бити штрафні, я завмирав біля телевізора. Коли я щойно починав грати у футбол, то мріяв про такі голи. Так міг ще тільки Рівалдо бити. Але що поробиш - я не не шульга, б`ю більше правою... (сміється). Тепер більше на силу пробиваю стандарти.

- Ти встиг зіграти дербі між "Црвеной Звездой" і "Партизаном"?
- На молодіжному рівні багато таких матчів було в мене. Я навіть дивувався після них - якою ж має бути напруга в поєдинках основних складів, якщо ми в матчах юнаків буквально билися на полі за результат і честь свого клубу. Щоправда, "Партизан" частіше вигравав, бо на той момент мав набагато кращих гравців - якраз тих, кого я перелічував вище.

- Вилучали тебе в таких дербі?
- Я ще жодного разу не бачив перед собою червону картку. Жовті - так, бо вмію і хочу зіграти жорстко.

- Колись ти розповів, що їхав в Україну, бо наш чемпіонат сильніший. Не розчарувався у ньому?
- Ні, що ви?! Українська TOП-5 набагато сильніша за два сербські супер-клуби. У мене на батьківщині молодий гравець має шанси підвищитися в класі тільки якщо переїде в Європу або ж перейде у "Партизан" чи "Црвену Звєзду". У вас же сильних клубів більше, відповідно й більше можливості показати найкращі якості для гравців. Крім того, молоді сербські гравці не вельми хочуть тепер іти до наших грандів, адже в них проблеми також із фінансуванням.

- Як у тебе вийшов варіант із "Волинню"?
- Агент зауважив, що моя манера гри подобається Віталію Кварцяному. Я приїхав на перегляд, зіграв кілька матчів і підписав контракт.

- Як тобі два дебютних матчі у Прем`єр-лізі проти "Севастополя" та "Шахтаря"?
- Ви уявити не можете, як я чекав цих матчів. Отримав травму на початку року і довго її лікував. Почав з молодіжного складу і дуже сумував, коли бачив футболку "Волині" із своїм прізвищем. Адеж розумів, що ще не скоро її одягну, аби зіграти в основі... Перед цими матчами я ще мав надрив, але болі вже не відчував. Тому рвався у бій, сказав тренерам, що повністю готовий. Ви навіть уявити не можете, як я хочу забити за "Волинь"! Ще навіть не придумав, як радітиму тоді...

- Ти розповідав, що Нові Сад - дуже гарне місто на Дунаї. За майже півроку в Україні зустрічав подібне в Україні?
- Гоша (Гошкодеря - Прим.) показував мені фотографії Донецька і я від здивування ледь зі стільця не впав. Дуже і дуже подібне місто на моє рідно. Багато зелені, річка, яка розділяє дві частини, деякі мости і транспортні розв`язки подібні. Було дуже приємно дивитися на ваш Донецьк. Шкода, що ми не грали там останній матч. Чекатиму, доки все у вас перемелеться.

- Не страшно було батькам відпускати тебе до України, адже взимку було вже неспокійно у нашій країні?
- Ні, що ви! Вони ж тим більше пережили набагато страшніші речі... Мама, до слова, разом із сестрою Іванною були вже в Луцьку. Так само гостювала тиждень в Луцьку й моя дівчина Мірелла.

- Вони проконтролювали твій побут у новій команді?
- (посміхається) Що ви!? Я їх вашим борщем пригостив. А ще ми зрозуміли, що українські голубці і сербські сарма дуже подібні.