Володимир Сорокін: Був жорстким, але не грубим, людей не ламав ᐉ UA-Футбол
Украинская Премьер-Лига (УПЛ)
Легенда "Динамо" і "Шахтаря" - про голи з 30-ти метрів, лють Сабо, "договірняки" і 15-річний стаж роботи на бензоколонці
Премьер-лига Таблица Матчи Новости Команды Бомбардиры Ассистенты Гол+пас Посещаемость ТВ

Іван Вербицький
04.12.2014
четверг
07:43
Володимир Сорокін: Був жорстким, але не грубим, людей не ламав
Рейтинг публикации
Легенда "Динамо" і "Шахтаря" - про голи з 30-ти метрів, лють Сабо, "договірняки" і 15-річний стаж роботи на бензоколонці
Також читайте українською: Володимир Сорокін: Був жорстким, але не грубим, людей не ламав

Такі гравці – то сіль футболу. Вони не забивають багато голів, не купаються в промінцях слави і не розбещені журналістською увагою. Але без них ті, кого прийнято величати зірками, своїх вершин не досягли б, мабуть, ніколи. Разом з тим, не дуже правильно обмежувати функції футболістів такого штибу функціями «носильників рояля». Вони – бійці, навколо яких нарощуються команді м’язи.

Володимир Сорокін – вихованець московського «Динамо», який ім’я собі зробив у «Динамо», київському, а легендою став у донецькому «Шахтарі». Після завершення кар’єри Володимир Миколайович повернувся до Києва, де живе понині. Живе у скромній однокімнатній квартирі на вулиці Лаврській, неподалік від Києво-Печерської святині. «Переїхав сюди, коли продав трикімнатну квартиру на Богомольця, - розповідає Володимир Миколайович. – Попереднє житло отримав після того, як звідти переїхав Віктор Каневський. На Богомольця мешкали довго, а продав помешкання, бо хотів купити окреме житло доньці».

Сервант у вітальні квартири пана Сорокіна прикрашений двома вимпелами – динамівським і шахтарським. Нашу розмову, сидячи на дивані, уважно слухає динамівець, котрий став легендою у «Дніпрі» - Микола Пінчук. Микола Федорович і Володимир Миколайович товаришують уже понад п’ять десятиліть. В інтерв’ю UA-Футболу пан Сорокін розповів, як виграв з «Шахтарем» кубок СССР-1962 і через власну помилку програв той же трофей у 1963-му, як посварився з В’ячеславом Соловйовим і почав сприймати Олега Ошенкова, як вдарив Ігоря Численка і здавав матч київському «Динамо».

Володимир Сорокін: Був жорстким, але не грубим, людей не ламав - изображение 1

Микола Пінчук та Володимир Сорокін. Фото - Іван Вербицький

- Не думав, що на старості років застану на нашій землі ще одну війну, - починає розмову Володимир Миколайович. – Другу світову запам’ятав доволі добре. Коли німці підступалися до Москви в 1941-му, мені чотири роки було. Звісно, чимало москвичів тікали у безпечні місця. Не стали винятком і мої батьки. Нас було троє дітей – я і шести та однорічна сестри. В тата була бронь і на фронт його не взяли. То переїхали ми до дідуся в село Спасько-Лутовиново, на батьківщину Тургенєва, де збереглися його садиба й сад.

Але втекти від війни не вдалося. Ми потрапили під Орловсько-Курську дугу, в саме пекло. Хати позаймали німці, а ми жили в землянках. Що врізалося з того часу в пам’яті найбільше, так це гори трупів наших солдатів. Зима, мороз, тіла вбитих не закопували в землі, а складали на купи, наче дрова. На щастя, вдалося ті страшні часи пережити. Німці відступили у 1944-му і тато відразу забрав нас назад до Москви.

- Мабуть, тоді й почали у футбол бігати?

- У дворі на Красній Пресні, зранку й до ночі. Тоді секції хоча й існували, але було їх вкрай мало. Фактично, мене можна назвати повноцінним вихованцем дворового футболу. Футболу, який мав свої принади, але були й недоліки. У дворі чимало хлопців полюбляли, побігавши за м’ячем, потім випити. Я цього не любив. То збиралися після гри – усім по 150, а Володі тістечко. Так я з того часу й понині люблю солодке.

На фоні решти на полі я виділявся і якось один з хлопців, років на сім старший за мене, запропонував спробувати себе в динамівській школі. Так я в 15-річному віці почав займатися футболом серйозно. Впродовж двох років тренувався з однолітками, а в 1954-му нас із на чотири роки старшим за мене Адамасом Голодцем перевів у першу динамівську команду її тренер Михайло Якушин. Звичайно, в основі нас відразу випускати ніхто не поспішав. Пройшли збори, грали за дубль. В основі ж тоді виступали знамениті Костянтин Крижевський, Лев Яшин, Володимир Савдунін, ще не перейшов у «Спартак» Сергій Сальников. Ми ж тоді усі разом тренувалися і для мене, неотесаного юнака, то була не лише школа, а й честь. На зборах у Ліселідзе поряд з нами жили й готувалися ще й динамівці Тбілісі. Баркая, Ґоґоберідзе, Котрікадзе, Яманідзе – то теж імена, від яких було що перейняти.

Володимир Сорокін: Був жорстким, але не грубим, людей не ламав - изображение 2

1956-й. Московське "Динамо" на зборі в Ліселідзе. Справа наліво на передньому плані - Олексій Мамикін, Володимир Сорокін, Адамас Голодець, Лев Яшин

- Заграти у московському «Динамо» вам тоді так і не судилося…

- Бо травмував на зборах меніск на правій нозі. До всіх бід коліно ще й заклинило, не міг до кінця ноги розгинати. Так і ходив, накульгуючи, на напівзігнутій. Довелося лягати на операцію, після якої на нозі досі залишився великий шрам. До слова, асистувала тоді на цій операції знаменитий у майбутньому хірург Миронова, котра оперувала згодом багатьох відомих футболістів. Оскільки довелося підшивати зв’язки, на відновлення витратив цілий рік. Пропустивши весь 1955 рік, потім довго набирав форму.

- Якушин у вас вірив?

- Де ви бачили тренера, якому подобаються ті гравці, які довго лікуються? Суджу навіть із себе, хоча моя тренерська практика виявилася нетривалою. Михайло Йосипович або Міхей, як називали Якушина – суворий, надзвичайно справедливий, ерудований. Не дарма московське «Динамо» при цьому тренері постійно боролося з ЦДКА за чемпіонство. Сам не бачив, але хлопці розповідали, що у грі Якушин був дуже хитрим і цю рису переніс на тренерську діяльність.

З хлопцями Михайло Йосипович не конфліктував ніколи. Якщо хотів комусь дорікнути, то використовував для цього помічника Всеволода Блінкова. «Сєво, скажи їм» – каже, а сам у мить, коли ці зауваження лунали, намагався бути осторонь. Якось перепасовуємося на тренуванні. Крижевський, як зазвичай, робочою лівою б’є. «Сєво, скажи Кості, нехай з правої вдарить» - підслухую голос Міхея. Блінков підходить і говорить. Крижевський відреагував так, як на зауваження помічників тренера реагують найчастіше: «Та пішов ти…»

Мене Якушин почав підпускати до основи у 1957-му. Найчастіше дивився матчі з лави запасних, а в Мінську, в матчі проти місцевого «Спартака» нарешті дебютував. Пробитися до складу тоді було непросто. На два місця в півобороні претендували Савдунін, Крижевський, Борис Кузнєцов, Олександр Соколов, Алекпер Мамедов. Алік, на жаль, нещодавно помер у рідному Баку.

Володимир Сорокін: Був жорстким, але не грубим, людей не ламав - изображение 3

Мода-1957 у виконанні московського "Динамо". Крайній справа - Володимир Сорокін

- Бажання перейти до Києва ви висловили особисто?

- Як вам сказати? Мене переслідували травми – ледь залікував меніск, як під час двосторонки на стадіоні «Динамо», сівши на шпагат, порвав м’яз, з яким досі наче й не мав проблем. Заграти у складі московського «Динамо» відверто не щастило. Тому коли представник «Динамо» київського приїхав взимку 1958-го до нас на збори і попрохав Якушина відпустити до Києва мене й Голодця, навіть зрадів. Нас з Адамасом відразу взяли на збір до Ґаґрів, а в сезоні-1958 я відіграв за «Динамо» майже всі матчі без замін. Тренер Віктор Шиловський виставляв мене у середині поля поряд з Юрієм Войновим замість Ернеста Юста, який грав на цій позиції до мене.

- Свій перший м’яч у складі киян пам’ятаєте?

- Звичайно. Московському «Торпедо» ударом метрів з 30-ти забив. Я ще з дитинства свідомо набивав ногу, тому володів дуже сильним пострілом з дальньої дистанції. 3:3 ми тоді з торпедівцями зіграли і для нас то був хороший результат, адже у складі суперників ще грав Едік Стрельцов, Валентин Іванов, Юрій Фалін, Саша Медакін. Усі вони тоді за збірну виступали. Ще один м’яч у тому поєдинку Михайло Коман забив саме з моєї передачі.

З Мишком у мене також пов’язана комічна історія з дебютного матчу за київське «Динамо». Ми грали проти пітерського «Адміралтійця». На початку гри б’ю здалеку. М’яч ледь котиться й я, молодий гравець, щоб не втратити позиції, швидко повертаюся і біжу до власних воріт. Та чую – трибуни ревуть. Оглядаюся – м’яч у воротах. Виявилося, що воротар не піймав м’яча відразу, а відпустив його зовсім трохи, на сантиметрів десять перед собою. А Коман голкіперів на таких речах завжди підстерігав.

- Михайло Михайлович розповідав, що посадив собі серце саме тоді, у 1958-му, коли «Динамо» поїхало у спекотне турне Африкою…

- Єгипет – Судан – Ефіопія. Маршрут був справді виснажливим. У цю мандрівку відправилися відразу після перегравання матчу зі «Спартаком» у Москві, яке було призначене через зарахований уже після закінчення ігрового часу гол Микити Симоняна. Результат 2:3 не на нашу користь був анульований, але в переграванні поступилися з таким же рахунком. Були втомлені і засмучені, але тривалому вояжу по Африці однаково раділи. Ми ж тоді змогу виїхати за кордон отримували дуже нечасто. Крім суто пізнавальної цікавості, то була ще й змога купити привабливий одяг. Але втомилися ми страшенно. Матчів провели багато, а я не пропустив жодного з них. У нас тоді в першому матчі зі збірною Єгипту ще й основний воротар Олег Макаров зламався. В резерві залишався лише Женя Лемешко, тому замість нього наспіх довелося викликати Віктора Чанова-молодшого з «Шахтаря».

Володимир Сорокін: Був жорстким, але не грубим, людей не ламав - изображение 4

1958-й. Колективне фото з африканськими суперниками. Володимир Сорокін - сидить четвертий справа

Коли повернулися додому, то відразу змушені були вирушати на зимові збори. Команду ж якраз замість Шиловського очолив Олег Ошенков. Ось і вийшло, що підготовчий період мав рваний вигляд. Пробувши протягом 47-ми діб в Африці, ми не встигли відновитися. Частково затягнули термін перебування з власної волі. Могли повертатися додому літаком, але вирішили плисти на теплоході. Усе через те, що економили понад сто фунтів кожен. За ці гроші могли трохи прибарахлитися.

Володимир Сорокін: Був жорстким, але не грубим, людей не ламав - изображение 5

1958-й. динамівці Києва на піраміді Хеопса

Володимир Сорокін: Був жорстким, але не грубим, людей не ламав - изображение 6

Володимир Сорокін з новим африканським другом

- Провал на старті сезону-1959 був наслідком цього вояжу?

- Два очки у восьми матчах – то був жах. Ми не встигли набрати форму, виглядали втомленими. Ошенков під час цієї серії теж потрапив під «запару». Програємо перший матч удома «Зеніту» - у наступній грі проти «Торпедо» в основі виходить п’ять нових гравців. Отримавши теж удома 0:3, на наступний поєдинок у Києві проти московського «Динамо» знову виходимо з п’ятьма новими виконавцями в основі. Потім змін було вже менше, але моральну рівновагу команда втратила.

Щоб якось виправити ситуацію, Ошенков після завершення першого кола запросив із Закарпаття трьох новачків – Андрія Гаваші, Василя Турянчика і Йожефа Сабо. Але тренер ситуації вже не контролював. Приїжджаємо на виїзд до Москви, де мали провести дві гри проти «Локомотива» і «Спартака». Поселяємося у гуртожитку на стадіоні «Динамо». В команді п’ятеро корінних москвичів – Володя Єрохін, Віталій Голуб’єв, Толя Сучков, Юрій Войнов, Адамас Голодець і я. «Того, хто вийде за межі стадіону, відразу звільню» - попередив Ошенков. Ситуація в колективі стала ще напруженішою. Додому йти заборонили, розслабитися не можна.

Виходимо на матч проти «Локомотива». Ошенков виставляє Гаваші у воротах, Турянчика – в центрі нападу, Сабо – в оборону. Команда розбалансована. Виступаємо хлопчиками для биття, програємо 3:0. Мене Ошенков не виставив, задовольнився участю в матчі дублерів. Зі «Спартаком» мали грати через тиждень. Ввечері напередодні матчу Олег Олександрович викликає до себе. «Володю, ти готовий на завтра?» - питає. «Готовий» - відповідаю. А що я ще міг відповісти? «Значить, ти у складі».

Володимир Сорокін: Був жорстким, але не грубим, людей не ламав - изображение 7

"Динамо"-1959 на базі на Нивках. Володимир Сорокін - стоїть четвертий зліва між чемпіоном Європи-1960 Юрієм Войновим і Валерієм Лобановським. Крайній зліва - В'ячеслав Соловйов

Але прокидаємося вранці і дізнаємося, що тренером «Динамо» став В’ячеслав Соловйов. Мене В’ячеслав Дмитрович, порадившись з хлопцями, до складу не включив. Але в ситуації тренер розібрався швидко й, поставивши Сабо і Турянчика на звичних місцях, переміг «Спартак» 1:0. Власне, з цього матчу й розпочався злет київського «Динамо», котрий вінчався здобуттям першого в історії золота у 1961-му. В наступному матчі ми перемогли в Куйбишеві (нині Самара – авт.) «Крилья совєтов» з молодим Ґелею Хусаїновим у складі, потім виграли 2:0 в Донецьку від «Шахтаря», 2:0 удома від ЦСК МО.

- Ви до кінця сезону грали вкрай мало…

- Соловйов попервах мені не дуже довіряв. Але то одначе було ліпше, ніж при Ошенкові. Коли почалися ці стартові завали, Олег Олександрович каже мені: «Поїдь, мабуть, Володю, пограй місяць за ужгородський «Спартак». Поїхав. Звісно, хоча відчував себе ображеним. А як по-іншому? Весь 1958-й був у складі, грав майже без замін, а тут переведений у команду класу Б. Коли почав грати у «Спартаку», то тренер ужгородців Микола Махиня дивувався: «Володю, не розумію, як то тебе на Сабо проміняли». То тепер роблю висновок, що логіка в діяннях Ошенкова була, адже Йожеф на три роки молодший, йому ще й 20-ти не було. Зрештою, вже через місяць я справді повернувся до Києва й згодом грав у півобороні вже поряд із Сабо і Войновим.

- То вже у 1960-му було…

- Ми тоді дуже сильно грали, навіть чемпіонами могли стати…

Володимир Сорокін: Був жорстким, але не грубим, людей не ламав - изображение 8

"Динамо" Київ-1960

- …якби у вирішальному матчі не програли 1:2 «Торпедо». Однак ви в тому матчі не грали.

- Не грав, бо так вирішив тренер. Зрештою, не скажу, що ту поразку команда і її керівництво сприйняли надто болісно. Ми розуміли, що торпедівці наразі сильніші, але сподівалися перемогли їх через рік.

- Й таки перемогли. Але ваш вклад у той золотий тріумф був мінімальним…

- Ледь розпочалися перші збори, як потрапив до лікарні з апендиксом. Вибув на місяць, а коли повернувся в обойму, то не встиг набрати оптимальних кондицій. Через це Соловйов мене від основного складу відсунув. Фактично, весь 1961-й відіграв за дубль.

А остаточно стосунки з В’ячеславом Дмитровичем зіпсував після інциденту, який трапився в роздягальні стадіону «Динамо». Соловйов тоді кілька разів змінював плани. Спершу сказав, щоб команда зібралася о десятій там-то, потім – об 11-й деінде. Коли він змінив місце і час втретє, я. вважаючи себе гравцем основного складу, запитав: «В’ячеславе Дмитровичу, що це таке? То в один час, то в інший, то там, то там? Невже не можна затвердити один час і місце? Ми що, не футболісти?» «Але ж ти, Володю, гімнистий» - відповів Соловйов. Я теж не змовчав: «На себе подивіться!» А кімната така продовгаста, гравці попід стіни сидять. Соловйов хапає сітку з м’ячами і як жбурне в мене! Я злякався, а В’ячеслав Дмитрович каже: «Я тобі це запам’ятаю».

- Я б тобі ще по морді дав, - втручається в розмову Микола Пінчук.

Володимир Сорокін: Був жорстким, але не грубим, людей не ламав - изображение 9

Динамівці Володимир Сорокін (в центрі) Володимир Онисько і Георгій Грамматикопуло (зліва)

- По морді не дав, але до складу я впродовж 1961 року потрапив після того інциденту лише двічі. Коли зрозумів, що справи не буде, попросився у Соловйова перейти у московське «Динамо». Москвичі тоді валилися зі страшною силою. Згідно системи того чемпіонату, яка виводила до фінальної пульки по п’ять найкращих команд кожної з груп, шансів поборотися за медалі у той час, коли я прийшов, «Динамо» вже не мало. Врешті ми посіли в групі шосте місце і боролися в турнірі за 11-22-ге місця. Але найсмішніше те, що киян, які потім стали чемпіонами, удома ми перемогли 5:0! Я тоді забив божевільний гол дальнім ударом, а ще два м’ячі Йозька Сабо і Коля Кольцов зрізали у власні ворота. Пригадую, тоді якась з газет зіронізувала: «Київське «Динамо» перемогло 3:2. Відзначилися Сорокін, Сабо і Кольцов».

- Чому взимку 1962-го перейшли з Москви до Донецька, в «Шахтар»?

Володимир Сорокін: Був жорстким, але не грубим, людей не ламав - изображение 10- Дружина була на шостому місяці вагітності. Жили ми у квартирі з мамою, татом і сестрою. Тому прийшов до керівництва і почав просити житло. Команду ж якраз очолив, змінивши Всеволода Блінкова, Олександр Пономарьов. Сказав йому, що поки не дадуть квартири, тренуватися не буду. Не приходив десь впродовж місяця. Коли прийшов, Пономарьов сказав: «Хочеш – іди». І пропозицію відразу отримав. Недавній начальник команди московського «Динамо» Фокін очолив «Динамо» ризьке і пропонував іти разом з ним. «Володю, пішли, всі умови тобі зроблю» - каже. Відмовився, бо хотів грати на серйознішому рівні.

Приїхав назад до Києва і прохаю Соловйова: «В’ячеславе Дмитровичу, візьміть назад». «Володю, я знаю, що ти готовий гравець, але ми вже взяли Александрова, тому місця для тебе немає» - чую відповідь. На допомогу прийшов знаменитий адміністратор «Динамо» Рафаїл Фельдштейн, котрий завжди ставився надзвичайно приязно. «Не хвилюйся, - каже, - давай я тебе відправлю в Одесу». «Чорноморець» якраз очолив колишній воротар «Динамо» Анатолій Зубрицький. Погоджуюся. Рафаїл Мойсейович взяв мені квитки і відправив в Одесу, де я раніше ніколи не бував. Приїхавши, навіть не знаю куди йти. Прибув на стадіон, де почув від директора споруди: «Команда на зборах. Чекайте».

Що робити? Прогулююся містом. Виходжу на знамениту Дерибасівську. Бруд, сльота – не сподобалося мені страшенно. Ні слова нікому не кажучи, взяв квиток і поїхав назад до Москви. Звідти – знову до Києва. Приходжу в Федерацію футболу УССР, де зустрічаю Антона Ідзковського. Пояснюю своє становище і чекаю в приймальні. Вийшовши, Антон Леонардович сказав: «Володю, поговори з Ошенковим, підеш у «Шахтар». Ідзковський з Олегом Олександровичем були найкращими друзями, а я до цього тренера після 1959-го ставився, грубо кажучи, ніяк. «Ні, до Ошенкова не поїду! - відрубую. – Був би інший тренер – поїхав би». «Чому?» «Просто не хочу». Але Ідзковський мене вмовив. Мало того, Ошенков прислав за мною в Москву свого помічника. Зійшлися на тому, що відігравши рік, рішення прийматиму сам: захочу – залишуся, не захочу – поїду.

Володимир Сорокін: Був жорстким, але не грубим, людей не ламав - изображение 11

Фото - Іван Вербицький

- І затрималися в Донецьку на сім років.

- Поступово з Ошенковим таки знайшли спільну мову. Я ж вам уже казав, що тренери не люблять футболістів, які довго лікуються. Ось і в моєму випадку, не був я у Києві тренерові корисним – він на мене уваги не звертав. Натомість в Донецьку грав постійно і стосунки у нас були хороші.

- У першому ж матчі проти київського «Динамо», тільки в футболці «Шахтаря», ви знову відзначилися. Тепер уже у воротах Бориса Разинського…

- Знову гарно здалеку приклався. Відкрив тоді рахунок, а ми 3:0 перемогли. Сабо ще з себе вийшов і червону картку отримав за грубу гру. Звичне для Йозьки явище. Він іноді навіть у матчах ветеранів, коли команда програвати починала, міг завестися і вдарити когось із суперників зумисне. Коли ти, Колю (звертається до Пінчукаавт.) кажеш, що я був жорстким, то, мабуть, Сабо забуваєш. Ти ж грав у тому матчі, коли «Динамо» в Москві 1:7 «Торпедо» програло, а Йозька зламав ногу 18-річному Володимирові Сидорову? Стрибнув відкрито і перекреслив хлопцеві не лише кар’єру, а й життя. Сидоров через страшенний біль змушений був вживати наркотики. Одужавши, від цієї пристрасті Володимир відвикнути вже не зміг і став наркоманом. А Сабо, відбувши місяць дискваліфікації, повернувся на поле. Так, я теж був жорстким, але суперників ніколи не вбивав.

- Але гомілкостопи від твоєї жорсткості болять понині, - зауважує Микола Пінчук.

- Правильно, так і повинно бути, - жартує Володимир Сорокін. – Нас, Колю, так вчили. Якщо ж повертатися до протистоянь «Шахтаря» з «Динамо», які нині є культовими, то ми у той час киян у Донецьку постійно перемагали. За чотири перших роки моїх виступів у складі «Шахтаря» тричі виграли і раз зіграли внічию. То з київськими поєдинками виникали проблеми.

Володимир Сорокін: Був жорстким, але не грубим, людей не ламав - изображение 12

"Шахтар" - володар Кубка СССР-1962. Володимир Сорокін - другий зліва. Крайній справа - Олег Ошенков

- У переможному Кубку СССР-1962 «Шахтар» з «Динамо» не грав.

- Найважчі матчі ми тоді зіграли на шляху до фіналу, перемігши московські «Торпедо» і «Динамо». Проти «Торпедо» грали у чвертьфіналі. Склад у москвичів тоді був надзвичайно потужним і до Донецька вони їхали в статусі фаворитів. Та треба віддати належне Олегові Ошенкову. Завести нас він зумів цікавою історією. «Вони вас вже програли, - сказав тренер на розборі. – Торпедівці вже виграють-програють у карти ті гроші, які мають заробити за перемогу над «Шахтарем».

Коли ж у другому таймі півфіналу з «Динамо» в Лужниках Валентин Сапронов забив москвичам перший м’яч, хтось із моїх колишніх партнерів-динамівців запитав: «Володю, ви що, сирого м’яса наїлися?» Ні, - відповідаю, - нам по 1000 рублів пообіцяли». І я не збрехав. Перед грою в роздягальню вривається директор якось шахти: «Хлопці, виграєте – по 100 рублів кожному». Потім зайшов інший начальник і ще по сотні пообіцяв. Так один по одному й нарахували, що по 1000 отримаємо. А в ті часи то були страшні гроші. Чи варто дивуватися, що ми перемогли 2:0? У фіналі ж «Знамя труда» з Орехово-Зуєво здолали переконливо. То за умови, що за лічені хвилини до завершення зустрічі я ще й пенальті, влучивши у стійку, не забив.

- У 1963-му «Шахтар» міг стати першою командою, яка виграла Кубок СССР тричі поспіль. Якби не поразка у фіналі московському «Спартаку»…

- Певен, що будь-якого іншого суперника ми тоді перемогли б. Тоді Ошенков нерішучість проявив. Основним правим оборонцем у нас вважався Коля Головко. Однак викликає мене Олег Олександрович перед матчем: «Володю, зіграєш справа проти Ґілі Хусаїнова?» «Постараюся» - відповідаю. І перевів мене тренер з півоборони в оборону. Головко залишився у резерві. Гру ми розпочали прекрасно. В самому дебюті Олег Колосов відкрив рахунок. Найбільше тоді здивувала реакція глядачів. У Москві, де завжди вболівали за «Спартак», з трибун лунав страшенний свист. Хусаїнов на старті гри взагалі був непомітним.

Аж ось – кутовий на наші ворота. Подавати йде саме Хусаїнов. Я прикриваю ближню стійку. М’яч летить мені на голову. Але позаду воротар, тому кричу Леонідові Клюєву «Льоха» і нахиляюся. І… все, сплавив команду. М’яч влучив Клюєву в ногу і влетів у ворота – 1:1. Хід гри перевернувся з ніг на голову. Ми програли 2:1. Фактично, гру програв я сам.

На щастя, ні Ошенков, ні гравці мені за той ляп не докоряли. Зате вболівальники помилку запам’ятали, однак переплутали мене з Володею Сальковим. Під час якогось з матчів йому влаштували обструкцію. То Володя не стерпів і сказав: «Та не я це зробив! Це Сорокін!» Але мене вболівальники любили і якось зовсім не зачіпали.

- Володю, скільки ти грошей взяв за той гол? – піджартовує над Володимиром Миколайовичем Микола Пінчук.

- Колю, та не було тоді таких речей. Хоча ні, були. Зіграв два матчі, у яких нас купили. З ким грав «Шахтар» в одному з них згадати не можу, а другий пам’ятаю дуже добре. Було то в 1965-му. Два тури до завершення, для нас матч не вирішує нічого, а «Динамо» ще мало за певних розкладів шанс обійти в чемпіонській гонці «Торпедо». Приїхав до нас перед матчем на базу голова Федерації футболу УССР Мартинюк й каже: «Треба програти». Потім команду зібрав вже Ошенков. «Хлопці, ми з федерацією сваритися не будемо». Перед грою нам видали по 100 рублів. Поступилися тоді у Києві 3:1.

Володимир Сорокін: Був жорстким, але не грубим, людей не ламав - изображение 13

Легендарні динамівці. Зліва направо: Олександр Шпаков, Микола Пінчук, Валерій Самохін, Володимир Сорокін, Сергій Круликовський, Ігор Зайцев, Віктор Хлус

- У тому сезоні «Шахтар» почав суттєво омолоджуватися…

- Справжній процес зміни поколінь у нас розпочався в 1966-му. Щоправда, для мене той сезон був у складі «Шахтаря» найкращим. 36 матчів у чемпіонаті провів і п’ять на Кубок. Однак травмував меніск на лівому коліні і в міжсезоння змушений був лягти на операцію. Підготовчий період пропустив, через що у наступному сезоні грав нестабільно.

- Свій останній матч у складі «Шахтаря» ви зіграли у вересні 1967-го, коли «гірники» на виїзді зустрічалися з московським «Динамо»…

- Ігор Численко, з яким ми дружили ще з тих часів, коли за москвичів грав я, був на м’ячі на долю секунди раніше мене. Не встигнувши, випадково наступив суперникові на ногу. Численко скорчився від болю й суддя вирішив вигнати мене з поля. Взагалі, не складалися у мене матчі з московським «Динамо». За два роки до того, у 1965-му теж грали в Москві і той матч для мене теж завершився вилученням. Мене тоді Ошенков поставив грати проти Численка персонально. У першому таймі з’їв Ігоря начисто. На початку другої половини теж продихнути Численкові не даю. Після якогось епізоду поряд з нашими воротами Ігор не витримує і хапає мене за горло. Я відмахуюся і б’ю по обличчю. Суддя це помітив і показав мені червону картку.

Заходжу в роздягальню після того вилучення й думаю: «Зараз буде скандал». А ми ще й програли 0:1. Щоб не вислуховувати, швидко вмиваюся і їду до матері. Ввечері, звісно, в стан команди повертаюся. Хлопці відразу заспокоюють: «Не треба боятися. Ошенков тебе шукав, казав, що Володька добре зіграв, з’їв Численка». Коли Олег Олександрович мене побачив, то відразу звернув увагу на шию. «Що це у тебе?» - питає, вказуючи на синці з обох боків. «Це мене так Численко вхопив» - пояснюю. «Так треба було відразу про це судді сказати, вас би обох вигнали» - каже тренер. П’ять матчів дискваліфікації мені тоді дали.

- А чому ти не розповісиш, за що тебе Численко схопив за горло? – втручається в розмову Микола Пінчук. – Кажи, Володю, правду. Ти ж Ігореві всі ноги повідбивав.

- (Сміється). Всіма можливими способами тримав Численка.

- Наче я не знаю, як Володя у відборі грав. Зрозуміло, що Ігор терпів, а потім за горло схопив. Я б теж схопив.

Володимир Сорокін: Був жорстким, але не грубим, людей не ламав - изображение 14

9 вересня 1967-го. "Динамо (Москва) - "Шахтар" - 3:2. Стінка гостей ще до велучення нашого гостя. Зліва направо: Олег Базилевич, Станіслав Євсеєнко, Володимир Сорокін, Олександр Григор'єв, Валерій Лобановський, Волоодимир Сальков

- Свою кар’єру в «Шахтарі» ви завершили у 30-річному віці. То було звичне для тих часів штучне припинення виступів у зв’язку з віковим обмеженням?

- Так. Взимку викликав до себе Ошенков і сказав: «Володю, тобі вже 31. Пора закінчувати».

- Борис Рассихін в інтерв’ю UA-Футболу розповідав, що до приходу в «Шахтар» Ошенкова футболісти страшенно пили. При Олезі Олександровичі ситуація начебто поліпшилася.

- Але тих, хто любив зазирнути до чарчини, теж вистачало. Я в ту компанію не входив, але були такі хлопці, як Олег Колосов, Толик Родін, Юрко Ананченко, Боря Стрелков, Генка Снєгірьов. Ці любили піддати. Щоправда, Ошенков з цим явищем боровся. Найперше, тримаючи команду на базі. Олег Олександрович не давав хлопцям розслабитися. Ми ж тоді вдома майже не жили. Навіть після матчів їхали назад на базу. Зранку парилися в лазні, відновлювалися й лише потім нас відпускали додому. А через три доби – новий заїзд на базу, підготовка до наступного поєдинку. Так, рамки жорсткі, але по-іншому впоратися з окремими футболістами тренер не міг.

- У «Динамо» ваших років щось схоже теж спостерігалося?

- Віталька Голуб’єв дуже любив випити. Він і на тренування спізнювався, і на виїзд на збір міг не явитися. Потім залишався у Києві другий тренер і довозив Віталіка туди, де всі інші. Але загалом у Києві всі гравці режимили. Серебро (Віктор Серебряниковавт.) теж спочатку не пив. Зате після приходу Віктора Маслова, як розповідають ті хлопці, які під його керівництвом грали, чимало футболістів полюбили «цю справу». Сам «Дід», грубо кажучи, такій поведінці потурав й навіть, кажуть, сам «закладав» з гравцями «за комірець».

Володимир Сорокін: Був жорстким, але не грубим, людей не ламав - изображение 15

Динамівці Володимир Сорокін, Валерій Самохін, Володимир Трошкін та Микола Пінчук на дачі в доньки Валерія Лобановського Світлани

- Володимире Миколайовичу, на «Шахтарі» зупинилася ваша кар’єра гравця вищої ліги, однак надалі ви ще два сезони виступали у нижчих дивізіонах…

- Хотів вже їхати з Донецька, але зупинив колишній другий тренер «гірників» Євген Шпиньов. «Володю, куди ти поїдеш? – каже. – Давай залишайся, пограєш у мене в Жданові (нині Маріуполь – авт.) за «Азовець». Побігаєш рік-два, а потім будеш у мене помічником». Погодився, бо мав у Донецьку квартиру, добре себе там почував.

Наче усе й добре складалося. Сезон давався непогано, та наприкінці року керівництво Жданова вирішило змінити тренера. І запросило Тіберія Поповича, з яким я ще за київське «Динамо» разом встиг пограти. Не скажу, що ми тоді товаришували, але стосунки були нормальними. То ж коли Попович з’явився в «Азовці», почав до нього за старою звичкою звертатися Тіба. Не при всіх, звісно, а коли віч-на-віч розмовляли. Та одного разу Попович каже: «Який я тобі Тіба? Я – Тіберій Владиславович». До всього мені про Тіберія Владиславовича розповіли не дуже хороші речі ті, хто грав під його керівництвом у команді Дніпродзержинська. Там Попович позичав у хлопців гроші. І не віддавав. Коли гравці вирішили тренера провчити, то він втік з бази вночі, вистрибнувши з першого поверху через вікно. Я цю історію знав ще до приходу Поповича в «Азовець», тому виступати під його керівництвом не хотів.

Володимир Сорокін: Був жорстким, але не грубим, людей не ламав - изображение 16

1958-й. Команда київського "Динамо" напрередодні матчу на центральному стадіоні імені Хрущова (нинішньому НСК "Олімпійський"). Зліва направо: Михайло Коман, Володимир Сорокін, Володимир Онисько, Борис Русланов, Георгій Грамматикопуло, Тіберій Попович, Віктор Фомін, Андрій Біба, Віктор Каневський, Олег Макаров, Віталій Голуб'єв

Дограв сезон і поїхав у Чернівці. Але там були свої причуди. Місцеву «Буковину» тренував не футбольний, а волейбольний тренер Віктор Лебедєв. Теж провів там сезон і вирішив, що більше мучитися не буду.

- Й повернулися до Києва…

- Впродовж п’яти років працював старшим тренером футбольного клубу заводу «Арсенал». У нас тоді тренувалося чотири дитячих і дві дорослих команди. Ми грали не лише на першість міста, а й у чемпіонаті України. Зарплати хлопці не отримували, але заступник директора заводу, котрий дуже любив футбол і запросив на цю роботу мене, влаштував гравців до елітних цехів. Впродовж літа вони не працювали, але продовжували отримувати хороший оклад. Ми мали гарні умови для тренувань на території піонерського табору на 14-й лінії в Пущі-Водиці. Нас забезпечували харчуванням й усім необхідним.

Володимир Сорокін: Був жорстким, але не грубим, людей не ламав - изображение 17

Володимир Сорокін - тренер ветеранської команди

- Чому не продовжили тренерської кар’єри?

- Якийсь час ще тренував команду київського залізничного депо. Ми вигравали усі першості серед залізничників. Але серйозно захворіла дружина. Мусив бути поряд. Звісно, пропозиції від майстрівських команд з інших міст були, однак залишити дружину не міг. До Вінниці йти замість нього тренувати місцевий «Локомотив» кликав Іван Терлецький. Надалі з футболом, звичайно, не розлучився і возив на різні товариські матчі команди ветеранів київського «Динамо». А щоб мати якийсь заробіток, впродовж 15-ти років працював оператором на бензоколонці неподалік ВДНГ. Бензин у ті роки був дефіцитом, то до мене тоді приїжджали заправлятися чимало динамівців, зокрема ось Коля Пінчук. Пропрацював там доти, доки дружині не стало зовсім погано і вона була вже при смерті, вийшов на пенсію. Нині ось живу сам, радію зустрічам і спілкуванню зі старими футбольними друзями.

Читайте самые интересные новости футбола в Telegram, Facebook и Viber
Подписывайтесь на наш канал YouTube
Оцените этот материал
Голосов 1
Новости по теме
Загрузка...
Реклама
Авторизуйтесь на сайте, для того чтобы голосовать.
Комментарии (1)
Войдите, чтобы оставлять комментарии. Войти
bukovinius (Чернівці)
Про чернівецький період кар'єри Сорокін міг би трохи більше розповісти. Наприклад, що під орудою "волейбольного" тренера став віце-чемпіоном республіки. Вдале завершення кар'єри гравця, чи не так?
Автору за інтерв'ю і фото плюсик.
Ответить
0
0
 

© UA-Футбол 2002-2018.
Все права на материалы, находящиеся на сайте www.ua-football.com, охраняются в соответствии с законодательством Украины.
Материалы сайта предназначены для лиц старше 18 лет (18+).
Пишите нам: [email protected]


Продолжая просматривать www.ua-football.com, вы подтверждаете, что соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Согласен