Грінь: Куди поставить тренер - там і гратиму

Нападник "Іллічівця" Сергій Грінь розповів про останні матчі маріупольської команди в чемпіонаті Україні.

- Матч із "Шахтарем" ти провів на пристойному рівні. Чого після того поєдинку було більше - радості за себе чи розпачу через розгромну поразку?

- Більше, звичайно, було негативних емоцій, бо програли з великим рахунком. Але з іншого боку ми розуміли, проти якої команди грали. Будемо намагатися брати очки у тих матчах, що залишилися: з "Карпатами", донецьким "Металургом"... З ними буде легше.

- Навколо матчу між "Іллічівцем" і "Шахтарем" завжди багато скепсису. Мовляв, "гірникам" у цих зустрічах гарантовані три бали. Тебе не дратують такі репліки?

- Звичайно, що неприємно чути такі коментарі від уболівальників. Ми завжди граємо в повну силу. (Після паузи). Ну от дивіться: грають друга команда чемпіонату і друга команда з кінця турнірної таблиці. Тут одразу зрозуміло, в кого які шанси, хто на що претендує. "Шахтар" - команда, рівня Ліги чемпіонів, яка бореться за національний титул. А ми боремося за виживання. Які тут взагалі можуть бути розмови про якийсь фарм, про якісь "зливи"? Я цього не розумію. Чесно!

- У цьому матчі за "Іллічівець" дебютував Микола Шапаренко, хлопчина 1998-го року народження. Що можеш розповісти про нього?

- Хороший хлопець, мені він дуже імпонує. Хоча він ще молодий, але в його грі вже відчувається певний рівень. Шапаренко добре бачить поле, з технікою в нього все гаразд. Якщо продовжуватиме в тому ж стилі - у нього все вдасться.

- Команда змушена грати лише на виїзді. Чи звиклося до таких суворих умов?

- Та важко - нема слів. Кожного тижня повертаємося додому в другій або третій годині ночі. Автобуси, літаки - літаки, автобуси... Але ми вже звикли. Змирилися, можна сказати, бо що тут вдієш.

- У весняній частині чемпіонату ти забив вже два голи. Це результат хорошої роботи на зимових зборах?

- Можна й так сказати. Ми дійсно добре попрацювали, провели ряд спарингів. Я ж освоївся на позиції центрального нападника. І ось результат - два м'ячі. Проте все ж комфортніше почуваюся на фланзі. Але куди поставить тренер - там і гратиму. Найголовніше для мене - це його довіра.

- В команді тобі немає рівних на дистанції у 400 метрів. Звідки у тебе такі швидкісні дані?

- Це батьки зі мною поділилися. Я спеціально не відпрацьовував швидкість, не займався зі спринтером, ні з ким. Як умію, так і біжу. (Усміхається). Чи були легкоатлети в родині? Та ні. Щоправда, батьки раніше займалися спортом, в основному - боротьбою. У мене ж сім'я - наполовину грецька. По мамі я грек, по батькові - українець. Дядько і дідусь були борцями - не професіоналами, але сумлінними любителями.

- Про фізичні навантаження на тренуваннях Миколи Павлова ходять легенди, а "царська стежка" увійшла в історію. Як ти і твої партнери почуваєтеся на фініші?

- Нас такі збори загартовують, роблять лише сильнішими і міцнішими. Як правило, після цих навантажень у чемпіонаті стає легше - і в матчах, і на тренуваннях. Будь-яке навантаження дається набагато простіше. З витривалістю - повний порядок.

- А бували випадки, коли хтось не добігав до фінішу?

- Такі історії траплялися. Але потім ці хлопці перебігали дистанцію, коли були вже більш фізично готовими. Адже якщо хтось після травми, хтось - після хвороби, то здолати "царську стежку" надзвичайно важко.

- За Миколою Петровичем закріпилося реноме спеціаліста, який вміє працювати з молоддю. Яким є твій особистий досвід спілкування з цим тренером?

- Це дійсно правда: Микола Петрович хороший спеціаліст, він чудово знаходить підхід до молодих футболістів. Я пам'ятаю свою першу розмову із ним. Павлов мені сказав: "Працюй. Якщо працюватимеш - у тебе буде шанс себе проявити. Я бачив, як ти граєш за дубль "Шахтаря". Обов'язково матимеш змогу розкритися". Так і було: довірив мені Микола Петрович місце в старті на матч чемпіонату, я, начебто, непогано відпрацював. З того часу граю і відчуваю довіру від тренера.

- Яка твоя головна футбольна мрія? Чи можеш зараз сформулювати, якої найбільшої вершини прагнеш досягнути?

- Ще з дитинства мрію стояти на полі під гімн Ліги чемпіонів - щоб на трибунах було тисяч 80 уболівальників. Але це, звичайно, проміжна мета. Якщо її досягну, ставитиму перед собою нові завдання.