Трухін: Ситуація з заборгованістю - це неповага Нестора Шуфрича до футболістів та їх сімей

Незважаючи на величезні борги, "Говерла" таки зуміла переконати футбольні інстанції дати їй атестат, який дозволяє виступати команді в новому сезоні. Гравці клубу наразі у відпустці, а окремі розпочали своєрідну боротьбі за зароблені кошти. Таким шляхом пішов півзахисник "Говерли" Дмитро Трухін, який охоче розповів про судовий процес з "Говерлою" та поділився враженнями про сезон та свою історію виступів в ужгородському клубі.

- Сезон завершився, які враження особисто в тебе щодо власних виступів та команди в цілому?
- Ми зберегли прописку в Прем‘єр-лізі. Для клубу і вболівальників це хороша новина. Для мене особисто цей сезон не був насичений іграми. Останні пів року в основному доводилося виходити на заміни. Тим більше фінансова заборгованість, скандали навколо клубу - все це не лишило в пам‘яті хороших спогадів.

- Практично упродовж цілого чемпіонату клуб переслідували борги в тому числі й по зарплатні. Як це пояснювало керівництво клубу, та й що вас мотивувало виходити на поле й грати за таких умов?

- Ні для кого не секрет, що нам заборгували зарплату за рік. Мотивацію в таких умовах дуже важко знайти. Тим більше що половина команди, я про орендованих, отримує гроші у своїх клубах. А ми, виконуючи той самий обсяг роботи і працюючи, віддаючи своє здоров’я, грали за спасибі.

- Знаю, що й тренер і віце-президент обіцяли, що заборгованість от-от має бути погашена. Коли обіцянки не виконувалися, не пробували вдатися до більш радикальних дій – оголосити страйк, не вийти на матч або щось інше?

- За все своє футбольне життя я не зустрічав людей, які коли-небудь давали стільки пустих обіцянок. Звичайно ж у нас були думки не вийти на матч. Але я вам скажу, що коли в основі виходить більшість орендованих, в яких інші задачі, то організувати це дуже важко. Тим більше позиція тренера була неоднозначною. Він на словах підтримував нас. Але коли підходив час до гри, було таке враження, що він притушував наш запал до конкретних дій.

- За рахунок чого вдалося прожити цей складний рік. Фінансування не було, як ставилася родина до таких умов життя?

- Ситуація з заборгованістю - це неповага Нестора Івановича не тільки до футболістів, але й до наших сімей. Тому звичайно ж рік був складний і сказати, що сім’я була задоволена цією ситуацією, я не можу.

- У ЗМІ пройшла інформація, що наразі ти подав судовий позов в цивільний суд. Чому обрав саме таке вирішення проблеми, а не спробував вирішити питання через футбольні інстанції?

- Спостерігаючи за ситуацією, яка відбувається зараз, разом з юристом вирішили обрати звичайний суд. Бо футбольні органи, як ми бачимо, на жаль, не мають впливу, зокрема на "Говерлу". І рішення видати ліцензію клубу з річними боргами є тому підтвердженням.

- На якій стадії розгляду наразі справа. Бо за інтерв’ю в ЗМІ віце-президента клубу Олександра Шуфрича, схоже, не лякають ці позови й він стверджує, що рішення суду абсолютно не вплине на схему погашення заборгованості, яка начебто існує?

- Якщо віце-президент стоїть вище закону України тоді, напевно, рішення суду і насправді ні на що не вплине. В ході процесу представники "Говерли" оскаржили мій позов. Протягом десяти дні суд має призначити наступну дату слухання.

- Чи хтось із партнерів по команді пішов таким шляхом боротьби за зароблені кошти, як і ти?

- Так. Сергій Кузнєцов.

- Як будуватимеш свою майбутнє кар’єру, схоже, в Ужгород ти більше не повернешся?

- Так, мій контракт в "Говерлі" закінчився. Користуючись нагодою, хочу подякувати всім вболівальникам, які підтримували мене в ужгородській команді. Я віддав цьому клубу 4 роки свого життя. Вважаю що виконав свою роботу чесно і відповідально. При Грозному мав менше ігрової практики, але завжди на тренуваннях викладався на повну. Тому мені прикро, що йду з клубу саме в такий спосіб. Ніколи не міг подумати, що судитимусь з клубом, в якому пройшли одні з найвдаліших у футбольному плані років.

- Найбільш яскраві моменти в складі "Говерли" пам’ятаєш?

- Звичайно. Вони пов‘язані з першим сезоном у Прем‘єр-лізі. Керманичом тоді був Олександр Севідов. Я мав беззаперечну довіру з його боку, а для футболіста - це надзвичайно важливо. В перший свій сезон віддав найбільше результативних передач серед українських гравців і відзначився двома голами. А найважливіший мій гол – напевно м’яч у ворота запорізького "Металурга", коли ми виграли 1:0 і тим самим достроково забезпечили собі вихід до вищого ешелону.