Байки от Вербицкого. Матч имени Вакса: перепуганный Михел и восхищенные шахтеры

Тож виявляється, що закони можна іґнорувати. Нахабно й зухвало. Як відомо, законодавчими актами нашої держави подвійне громадянство забороняється категорично. В статті 19 Закону України «Про громадянство» чітко прописано, що підставою для втрати громадянства України є «добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття».

Втім, виходить, марно журналіст Костянтин Андріюк виводив на чисту воду двох видатних українських арбітрів, котрі після анексії москалями Криму для галочки змінили прописку на хмельницьку, а насправді отримали російські паспорти.

Спочатку було слово. Відомий федераційний блазень товаріщ Франков у свій «мурзилці» написав, мовляв, раз ми вважаємо Крим українським, то не можемо відрікатися тих його мешканців, які вимушено змушені були прийняти громадянство іншої держави. Бідолашні, вони хвилювалися за свої маєтки. Видно, є за що хвилюватися, бо маю кількох знайомих з Криму, які після анексії виїхали до Києва, але мають лише українські паспорти і, нехай і не без труднощів, але рідних на батьківщині відвідують.

Зрештою, брехлива сутність товаріща Франкова, його майстерність називати чорне білим і навпаки відомі давно. Пізнавальніше, що у своєму черговому відбілювальному пасквілі Артьом Вадімовіч вказав, начебто товаріщі Вакс та Жабченко могли піти шляхом найменшого спротиву і почати працювати в Росії. «Тєм болєє, говорят, обоім поступало пріглашеніє от РФС» - лякає нас товаріщ главрєд.

Тільки вслухайтеся в ці слова: той, хто ще вчора після відомого матчу наполягав на непрофесіоналізмі арбітра Вакса, нині лякає загал втратою такого безцінного кадра!

Так чи інакше, не дарма народна мудрість гласить, що що у п’яного на язиці, то у тверезого на думці. Інформація, яку розповсюдив у пресі один з членів виконкому ФФУ (чи не сам товаріщ Франков?) гласить, що у Комітету арбітрів претензій до Вакса з Жабченком немає, а подальші їх призначення – виняткова компетенція того самого Комітету.

Тож можемо перевести подих. Людина, яку сміливо можна назвати співавтором чемпіонства донецького «Шахтаря» в сезоні-2011/2012, нікуди з українського футболу не подінеться. Власне, заглибившись у ті чотирирічної давнини спогади й відкривши нотатник, хотів би поділитися кількома пам’ятними для себе навколо того донецького матчу деталями.

До Донецька на Класичне дербі тоді поїхав у компанії київських друзів як позаштатний кореспондент «Галицьких контрактів». Ще вранці перед матчем не без здивування відзначав, що київські вболівальники пересувалися Донецьком доволі вільно. У центрі міста їх було немало і жодних ексцесів помітити не вдалося. Таке явище різко контрастувало з весною 2011-го, коли приїхав на кубковий фінал до Сумів. Тоді правоохоронці розвели прихильників обох команд по окремих територіях і розділили їх щільними міліцейськими кордонами. Саме тоді, на «Ювілейному» вперше прозвучало знамените «Спасибо жителям Донбасса…»

В Донецьку через рік до матчу градус якщо й підвищувався, то лише на ближніх підступах до «Донбас-Арени», де не дуже тверезі київські вболівальники теж вигукували непристойні гасла, однак до зіткнень не дійшло через те, що гості вже були в кільці величезної кількості «беркутівців».

У самому матчі перевага «Шахтаря» була відчутною. Традиційно боягузлива тактика Юрія Сьоміна з трьома опорними хавбеками була спрямована на збереження нульової нічиєї чи, в ліпшому разі, випадковий гол на кшталт того, який забив свого часу в Порту Олександр Алієв. Досі не сумніваюся: «Шахтар» виграв би той матч з Ваксом чи без нього.

Проте наприкінці першого тайму рахунок ще був 0:0 і безглузде вилучення Дениса Гармаша наприкінці першого тайму позбавило киян навіть найменших сподівань на здобуття сприятливого на той час нічийного результату. «Ви вважаєте, це нормально?» - запитав один з київських журналістів колись авторитетного арбітра, а на той час керівника відділу міжнародних змагань Любоша Міхела. Словак, опустивши голову, поспішно подався по східцях з ложі преси до виходу.

А вже на 56-й хвилині Алекс Тейшейра забив перший у матчі гол. Зі здивуванням для себе тоді відзначив, що святкуючи взяття воріт принципового суперника, більшість тих, хто заповнив центральну трибуну «Донбас-Арени», свої погляди спрямували не на поле, а, розвернувшись до газону сраками, озиралися на те, як радіє президент всія Донбасу Рінат Ахмєтов. Коли Ярослав Ракицький наприкінці матчу забив удруге, картина була аналогічною.

Відразу після фінального свистка товаріща Вакса попрямував до конференц-зали й поки очікував приходу на прес-конференцію тренерів, почав готувати матеріал про гру. Набрав на ноутбуці неповних два абзаци й почув з-за спини: «Пасматрі, как кієвскіє нас нєнавідят, пасматрі, что пішут!» Озираюся й бачу двох чоловіків у спортивному екіпіруванні «Шахтаря». Запитую, що вони забули в конференц-залі і чому заважають журналістові працювати. Відповіді на питання не почув й після нетривалої, але гарячої суперечки закрив ноутбук і попрямував до виходу. Саме в цю мить сепаратистська мордяка Мормазов привела на прес-конференцію Юрія Сьоміна.

Тренера киян тоді так і не почув. Наступного ж разу приїхав до Донецька на півфінал Євро-2012 Іспанія – Португалія. Тоді ж передав одному з працівників прес-служби «Шахтаря» проспорену пляшку віскі. Сперечалися, звісно, про те, хто в сезоні-2011/2012 стане чемпіоном України. Зізнаюся, ілюзій стосовно боєздатності команди Сьоміна не мав, але парі все ж прийняв. Поразка була очікуваною, але передаючи віскі, порадив донецькому приятелеві подякувати за неї судді Ваксу.

…Восени того ж року, коли «Шахтар» і «Динамо» грали на «Донбас-Арені» наступне класичне дербі, від лояльності між прихильниками команд не залишилося й сліду. Киян на вулицяіх Донецька майже не було, а ті, кого вдалося помітити, клубних симпатій не викривали. Динамівських фанатів завезли на стадіон кількома автобусами за годину до матчу й після ретельних обшуків «вивантажили» за оточеними майбутніми ворогами України зі спецпідрозділу «Беркут» металевими сітками. Під час матчу той же Гармаш продемонстрував трибунам «від ліктя». Наелектризована атмосфера відчувалася звідусіль. Немає сумнівів, що суддя Вакс був одним з головних винуватців ворожості, яка переходила усі межі.