Сумуємо!

Зі смутком доводиться говорити про те, що на 69-му році життя відійшов у вічність Петро Данильчук, ще один знаменитий представник львівських «Карпат».

До Львова Петро Андрійович, як називали його колеги ще в станіславівському «Спартаку», прибув тимчасово: відбути термін військової служби у місцевому СКА. Молодий і доволі елегантний гравець на полі вражав уболівальників своєю не буденною поведінкою: завжди акуратний (особисто прав і прасував форму, до блиску чистив бутси), а у грі був чіпкий і розважливий (ніколи не приймав поспішних рішень). Таких естетів гри мільйонів любили і поважали повсюди.

Роки служби змінилися переходом до сусідньої команди, яка щойно розпочинала свою спортивну кар’єру «Карпати». І ось у цій КОМАНДІ Ернест Юст зібрав під зелено-біле знамено найкращих футболістів, які будь-коли виступали за львівський клуб. І результати не забарились – Кубок, змінився пропискою «Карпат» у вищій лізі та стартом у єврокубку.

Данильчуку багато чого дозволялося, але й вимагалося ще більше. Тренери і партнери знали, що Петро не підведе. Разом привезли з Москви найціннішій у футбольній історії Львова трофей радянського футболу Кубок СРСР, разом насолоджувалися успіхами і боляче переживали невдачі, але по одному відходять на вічний спочинок – Габовда, Турпак, Булгаков. Тепер Данильчук…

Зупинилося серце прекрасного минулому майстра шкіряного м’яча, одного з видатних виконавців кришталевої команди славного 1969-го року, чудової людини та чесного товариша. І що цікавого доля Данильчуку відвела стільки ж життєвих років, у рік, коли він з колегами досяг найгучнішої перемоги.

Світла пам’ять про Петра Андрійовича назавжди зберігатиметься у всіх нас, хто з ним грав, працював, товаришував, спілкувався…