Огнєн Вукоєвич: "Люблю грати в карти"

Прийшовши до «Динамо» минулого літа, хорватський півзахисник Огнєн Вукоєвич одразу став гравцем основного складу, зробивши багато для того, аби команда посідала сьогодні таке високе місце. Практично не пропускаючи матчів, живучи у напруженому тренувальному графіці, молодий футболіст менше ніж за рік освоївся у Києв.

Настав час по­знайомитися ближче, тим більше що Огнєн своєю грою примушує про себе не забувати.

– Огнєне, як тобі вдалося так швидко адаптувати­ся у новій країні та команді?

– Мені дуже допоміг Берислав – селекціонер «Динамо» в балканських країнах, – завдяки якому я опинився у «Динамо». Крім того, Юрій Сьомій мені довіряє, з ним ми швидко знайшли спільну мову. Та й колектив мене дуже добре при­йняв, тому не виникло ніяких проблем. Це осно­вні причини того, що я дуже швидко закріпився в основному складі.

– На що розраховував, переїжджаючи до Києва?

– Коли я переходив до «Динамо», знав, що це велика команда, яка завжди ставить собі за мету стати чемпіоном та потрапити до Ліги чемпіонів. Підписуючи контракт з клубом, я обіцяв президенту, що допоможу досягти цих результатів. Думаю, що я дотримав слова. Ду­маю, ми станемо чемпіонами України, а виступ у Лізі чемпіонів, а потім у Кубку УЄФА теж вий­шов непоганим.

– Як поставилися близькі до твого переходу в «Динамо»?

– Мої батьки та родичі думали, що я поїду до Західної Європи, але я зробив вибір на користь «Динамо», оскільки знав, що це дуже сильна ко­манда. Тим більше, Берислав мені дуже багато розповідав про цей клуб. Коли я все це переказав батькам, вони не були проти мого від’їзду.

– Чим займаються твої батьки?

– Мама – медсестра у лікарні, а батько працює в організації державного забезпечення. Родина в мене не спортивна, але тато свого часу грав у футбол як аматор.

– В тебе є брати чи сестри?

– Так, маю молодшого брата, але він не займаєть­ся футболом. Він зараз навчається в інституті.

– Твої рідні та дівчина слідкують за виступами «Динамо»?

– Так. У Хорватії, взагалі, дуже багато людей слід­кують за іграми «Динамо». Серед них – мої батьки, родичі та близькі моєї дівчини.

– Кому першому телефонуєш після матчу?

– Мамі та батькові, щоб сказати, що все добре.

– Що найперше вразило тебе у Києві по приїзді сюди?

– Я побачив, що Київ недарма вважається євро­пейським містом. Також мене здивувала велика різниця між багатими та бідними, причому не лише у столиці, а й в інших містах.

– При переїзді до Києва ти вніс у своє українське життя щось хорватське?

– Ні, нічого нового я з собою не взяв, оскільки життя у Хорватії, особливо у Загребі, та в Києві дуже схоже. Тут, як і на батьківщині, люди полю­бляють ходити до ресторанів, слідкують за модою, люблять гарно одягатися, їздять на хороших ма­шинах, отже нічого такого, що б суттєво відрізня­лося від життя у Хорватії, я для себе не знайшов.

– Свята відзначаєш за хорватськими традиція­ми?

– Так. Важко сказати, чи відрізняються вони від українських, адже я не брав участі у святкуваннях за місцевими традиціями. Але думаю, свята у на­ших країнах мають багато спільного, це найкращі дні у році.

– Чи є в тебе на батьківщині свята, яких немає в Україні та навпаки?

– Всі свята у Хорватії та Україні схожі. Теж є Пасха, Різдво, Новий рік. Крім того, ми святкуємо День незалежності та День Конституції.

– А перше квітня?

– Ні, цей день ми не відзначаємо. Цього року я ні з ким не жартував, а от мене самого розіграв Срна, коли ми летіли разом до України після мат­чу нашої збірної. Він підійшов до мене і сказав: «Ти знаєш, що у Загребі впав та розбився літак?» Я злякався, думав, це справді так, а потім перевірив, і виявилося, що це неправда. Потім і Срна зізнався, що пожартував.

– Родичі часто відвідують тебе у Києві?

– Так, звичайно. І моя дівчина теж постійно тут. У травні має приїхати мама.

– Мабуть, дівчина вже більше часу проводить в Україні, ніж у Хорватії?

– Так, під час чемпіонату України вона тут, коли грає збірна, від’їжджає разом зі мною додому. Якщо приходить час складати іспити в інституті, вона також їде до Загреба.

– Розкажи про неї. Чим вона займається?

– Андреа закінчила економічний інститут і зараз вступила до магістратури. А знаємо ми одне одного вже півтора року.

– Ти пам’ятаєш, як відбулося ваше перше зна­йомство?

– Так, ми познайомились в одному із загребських кафе.

– Як ти вважаєш, футбол та дівчата поняття суміс­ні?

– Коли я грав у нижчих за рівнем та класом ко­мандах, я над цим не замислювався та не відчу­вав, що одне заважає іншому. Та зараз, коли ви­ступаю за професійний клуб, де серйозні вимоги, суміщати особисте життя та футбол стає дедалі складніше. Але коли після гри чи тяжкого тренування повертаєшся додому, дуже приємно, що там на тебе хтось чекає, і ти можеш провести час з тим, з ким тобі добре.

– Андреа з розумінням ставиться до того, що ти часто не буваєш вдома через постійні тренування, збори та виїзди?

– Так, вона все розуміє, адже футбол – це моя професія і моє життя. Поки я на іграх, тренуван­нях чи заїздах на базу, вона сидить вдома та готує домашнє завдання, яке отримує в інституті.

– Зараз у «Динамо» достатньо щільний графік, доводиться грати двічі на тиждень. Як ти відпочиваєш?

– На другий день після важких матчів ми збира­ємося на базі, робимо відновлювальні процеду­ри, потім масаж, сауна, басейн. Вдома дивлюсь хорватські програми по телебаченню та заходжу в інтернет. Ввечері ми зазвичай йдемо вечеряти до ресторану.

– А тобі подобається ходити в кіно, на концерти, бувати на розважальних заходах?

– Так, коли дозволяє вільний час, я люблю відвід­увати такі заходи, особливо у Хорвати.

– За той час, що ти у Києві, вже добре вивчив міс­то? Де найбільше полюбляєш відпочивати?

– Київ одразу мені дуже сподобався. Я живу у цен­трі міста, тому люблю ходити в «Арену», «Пасаж», гуляти Хрещатиком. Це і є мої улюблені місця.

– Як справи з вивченням мови?

– Я розумію все, що каже тренер та партнери на полі. Наполегливо вивчаю російську, в чому мені значно допомагає Берислав. Українську ж навіть не намагаюся освоїти, мені вона здається дуже складною, та й у команді більшість говорить саме російською.

– Що входить до кола твоїх захоплень?

– Риболовля та полювання мене не дуже цікав­лять. У вільний час люблю подивитися змагання з інших видів спорту. Ще люблю грати в карти, осо­бливо подобається хорватська гра, яка назива­ється «бела», у неї грають всі футболісти збірної.

– А готувати вмієш?

– Ні, це прерогатива дівчини та мами, вони просто чудово готують.

– А яку музику зазвичай слухаєш?

– Вдома слухаю лише хорватські пісні.