Юрій Калитвинцев: "Мене привітали багато динамівців"

П’ятого травня уродини відсвяткував один із найкращих плеймейкерів в історії київського «Динамо» та збірної України Юрій Калитвинцев. Йому виповнився 41 рік. Знаменитий футболіст, а нині тренер другої команди київського «Динамо» дав інтерв’ю turnir.com.ua.

Юрію Миколайовичу, у вівторок було багато гостей на вашому дні народження?

Ні, у нашій оселі не було жодного гостя. Я відмінив усі святкування, бо шостого травня збірна України, віком до 19 років, грає контрольний поєдинок з росіянами. У юніорській збірній працюю тренером-консультантом, тому весь у тренувальному процесі. Прийшовши пізно ввечері додому, ми повечеряли у сімейному колі. А вже в середу після матчу Україна – Росія запрошу друзів, щоб трохи відзначити мої уродини.

Які подарунки зробила вам ваша сім’я?

Дружина подарувала мені розкішні парфуми, син порадував мене флешкою до комп’ютера, а донька побувала на екскурсії в Санкт-Петербурзі, звідки привезла мені сувенір – позолочену ручку.

Телефонних привітань не бракувало?

Ой, та не бракувало. Телефонні привітання почалися о дев’ятій ранку і завершилися об одинадцятій вечора. Я був приємно здивований. Мене привітали багато динамівців. Зокрема, почув теплі слова від Сергія Реброва, Валентина Белькевича, Олександра Алієва та інших. Усіх не тільки вислухав, але й встиг поговорити про життя-буття.

Шостого травня християнський світ відзначає свято Юрія. Вас тому й назвали Юрієм, бо народилися у переддень великого свята?

Ні, це просто збіг. Тоді було дуже модним таке ім’я через подвиг Юрія Гагаріна. Тож мене назвали на честь видатного російського космонавта. А я став футболістом.

І футбольна доля покерувала, що ви нині мешкаєте в Україні…

Так, я вже тринадцять літ перебуваю в Києві. Тут мені дуже комфортно. Навіть й думки не було змінити місце проживання. У Києві немає нічого такого, щоб мене не влаштовувало.

До рідного Волгограда часто їздите?

Ні, нечасто. На щастя, цієї зими мені вдалося вирватися до моїх батьків та до батьків моєї дружини. Наші батьки набагато частіше бувають у Києві, аніж ми у Волгограді.

Як ваша сім’я? Син прогресує у футбольній кар’єрі?

Так, мій син грає у першій лізі за «Динамо-2» під моїм керівництвом. Йому лише 16 років, тож все ще попереду.

Він теж буде таким самим добротним плеймейкером, як його батько?

Не знаю. Час покаже, але Владислав починає грати на позиції лівого півзахисника. Я теж свого часу починав із цього амплуа.

Ваша донька, як мені відомо, подалася в науку…

Так, вона закінчує факультет соціології та психології університету імені Тараса Шевченка. Тож всі у моїй сім'ї нині зайняті.

Не можу не поцікавитися вашою думкою про матч «Шахтар»—«Динамо»…

Я б не хотів глибоко копати і говорити про шанси обох команд. Зустрінуться дві рівні команди. Вболіватиму за «Динамо», але якщо до фіналу Кубку УЕФА пройде донецький «Шахтар», то, зрозуміло, у фіналі вболіватиму за гірників. Але хочу, щоб до Стамбула поїхали динамівці.