Людина високого польоту ᐉ UA-Футбол

Общие новости

У п’ятницю, 22 травня, стартує восьмий Міжнародний турнір пам’яті Віктора Баннікова
Общие новости
22.05.2009
пятница
14:10
Людина високого польоту
Рейтинг публикации
У п’ятницю, 22 травня, стартує восьмий Міжнародний турнір пам’яті Віктора Баннікова

У п’ятницю, 22 травня, стартує восьмий Міжнародний турнір пам’яті Віктора Баннікова, одного з кращих голкіперів в історії київського «Динамо» та збірної СРСР, прекрасного організатора та фахівця футболу. Золота відзнака ФІФА, рубіновий орден УЄФА «За заслуги», якими ще за життя був нагороджений перший президент ФФУ, − красномовне свідчення його вагомого внеску в розвиток улюбленої гри.

Вшанування пам’яті

Покладання квітів до могили Віктора Баннікова відбудеться у неділю, 24 травня, о 14.00 на київському Байковому цвинтарі. Вшанувати пам'ять видатного футбольного діяча прийдуть його рідні, близькі, колеги, вболівальники, а також учасники Меморіалу.

Дебют у 20 років

Життєвий шлях Віктора Баннікова був сповнений труднощів і випробувань. Втративши батька на війні, восьмирічний хлопчик пішов працювати на взуттєву фабрику. В рідному Житомирі, куди сім’я повернулася з евакуації, Віктор також продовжував навчання у вечірній школі, а нечисленні години дозвілля присвячував спорту. В яку б секцію не ходив юнак, скрізь досягав успіху. Чудово почував себе на баскетбольному й волейбольному майданчиках, у секторі для стрибунів-висотників, де навіть встиг підкорити двохметровий рубіж. Усе це потім стало в пригоді, коли за збігом обставин він зайняв місце у футбольних воротах. Та, провівши в 20 років свій перший матч у другій лізі, вже за два сезони Банніков дебютував у київському «Динамо», а ще через чотири був визнаний кращим голкіпером СРСР!

«Авангард», «Десна», «Динамо»…

Першим клубом Віктора був житомирський «Авангард», звідки він, вже одруженим, перебрався до Чернігова, в «Десну». Зі своєю обраницею, красунею-баскетболісткою Людмилою, футболіст познайомився на одному зі спортивних свят. Зустрічалися два роки, а розписатися вирішили 28 квітня − у день народження нареченого. В Чернігові в них народилася донька Ірина. За «Десну» Банніков не відіграв і двох сезонів. Восени 1961-го приїхав В'ячеслав Соловйов, під чиїм керівництвом «Динамо» тоді прямувало до свого першого чемпіонського титулу, й запросив до Києва − на оглядини. 45 хвилин у товариському матчі проти шведського «Хаммарбю» новачок відстояв упевнено, не пропустив і поповнив лави «біло-блакитних».

Перший трофей

Незважаючи на наявність в команді декількох кваліфікованих голкіперів, саме Банніков став спадкоємцем легендарного Олега Макарова. У 1963 році Віктор закріпився в «рамці» динамівських воріт, а ще через сезон завоював свій перший трофей. Основний і додатковий час півфінального матчу Кубку СРСР проти московського «Спартака» завершилися внічию − 0:0 не в останню чергу завдяки першому номеру киян, який зробив цілу низку приголомшливих сейвів. Під час матчу-перегравання Фортуна посміхнулася українцям − 3:2. У вирішальній зустрічі − з куйбишевськими «Крильями Совєтов» − Банніков знову залишився «сухим», допомігши «Динамо» святкувати успіх − 1:0.

Заявка на ЧС-1966

Журнал «Огонек», що традиційно вручав приз найкращому воротареві Радянського Союзу, того ж року віддав свої симпатії Вікторові. І це притому, що серед конкурентів останнього був Лев Яшин, який у 1963-му одержав «Золотий м'яч» France Football. Наступною вершиною, підкореною Банніковим, стало внесення його прізвища до заявки збірної на ЧС-1966. Та в Англії динамівець так і не вийшов на поле. Крім того, третій − після Яшина та Анзора Кавазашвілі − воротар команди незадовго до закінчення турніру зазнав травми, яка пізніше не дозволила йому зіграти необхідну для вручення золотої медалі кількість матчів у внутрішній першості.

Золоті роки

Зате до двох наступних чемпіонських походів «Динамо» Віктор, що займав місце на останньому рубежі поперемінно з Євгеном Рудаковим, причетний стовідсотково. Саме в цей період Банніков установив унікальне досягнення, відстоявши «на нуль» 12 матчів поспіль − 1122 хвилини! Цей результат − 16-й в світовій історії національних першостей Динамівця часто називали літаючим голкіпером. Волейбольне та легкоатлетичне минуле давалися взнаки, тому він навіть не стрибав − літав, іноді дістаючи м'ячі, які суперники подумки вже бачили в сітці.

Зламана рука

Звістка про необхідність розлучення з «Динамо» застала зненацька. Наприкінці 1969 року, повернувшись із відпустки, яку Банніков звично проводив із родиною, у придбаній на вокзалі газеті прочитав наступне: «Київська команда відмовляється від послуг Турянчика, Баннікова, Сабо, Біби...» Справа у тім, що восени голкіпер зламав руку і, згідно з прогнозами ескулапів, протягом п’яти-шести місяців мав провести на лікарняному. Та Віктор Маслов, який очолював тоді «біло-блакитних», чекати не захотів.

Між «Дніпром» та «Торпедо»

Утім, навіть опинившись за динамівським бортом, воротар тамувати зла на тренера не став. Покинувши Київ, Банніков спочатку відгукнувся на запрошення Валерія Лобановського, який щойно прийняв першоліговий дніпропетровський «Дніпро». Передсезонка вже підходила кінця, рука відновлювалась, коли на Віктора вийшов Валентин Іванов і запросив до московського «Торпедо». Перспектива була занадто привабливою.

К Маслову на «Огонек»

Коли в 1971-му автозаводці вирішили запропонувати роль наставника Віктору Маслову, і директор ЗІЛу Павло Бородін радився з цього приводу з ветеранами команди, Банніков виказав готовність знову працювати під керівництвом досвідченого фахівця. Українець мав неабиякий авторитет серед партнерів, і до його точки зору дійсно прислухалися. Ще б пак! В 1970-му він разом із партнерами знову виграв Кубок СРСР і вдруге став лауреатом «Огонька».

Розлучення з Москвою

В 35 років голкіпер, який з 138 «сухими» матчами встиг стати членом символічного клубу імені Лева Яшина, повісив бутси на цвях. Його вмовляли залишитися в Москві, пропонували квартиру, але Банніков повернувся в Київ, де залишалися його дружина й дочка… Під час останнього для України чемпіонату СРСР-1991 Віктор Максимович, який до того працював на профспілково-футбольній ниві, очолив національну федерацію. Уже за рік ФФУ ввійшла до складу УЄФА та ФІФА. Трохи згодом Банніков виступив й у ролі одного з ініціаторів створення Професіональної футбольної ліги.

Особисті заслуги

Влітку 2000-го в Люксембурзі українцеві було вручено Рубіновий орден УЄФА «За заслуги». На той час Банніков уже тяжко хворів… А 25 квітня 2001 року вдумливого, відповідального, компетентного, чуйного й людяного фахівця, який по краплі передавав свою майстерність і досвід молодим, опікувався турботами ветеранів, не стало…

Читайте самые интересные новости футбола в Telegram, Facebook и Viber
Подписывайтесь на наш канал YouTube
Оцените этот материал
Голосов 1
Источник: ФФУ
Загрузка...
Реклама
Авторизуйтесь на сайте, для того чтобы голосовать.
Комментарии (2)
Войдите, чтобы оставлять комментарии. Войти
kraser* (Многопользов. логин)
Помню этот полуфинал со "Спартаком", помню упомянутые невообразимые сейвы... Помню как сейчас, как Николай Озеров после очередного фантастического сейва заорал в микрофон: "Да, это же КОШКА!!!"
Ответить
0
0
Daniil (Донецк)
Эх, видел бы он стадион своего имени...
Ответить
0
0
 

© UA-Футбол 2002-2018.
Все права на материалы, находящиеся на сайте www.ua-football.com, охраняются в соответствии с законодательством Украины.
Материалы сайта предназначены для лиц старше 18 лет (18+).
Пишите нам: [email protected]