Львів: колиска українського футболу. 13-01-2010 Общие новости - UA-футбол

Общие новости

Общие новости
13.01.2010
среда
12:00
Львів: колиска українського футболу
Рейтинг публикации

Наприкінці вересня 2003 року у львівському Палаці залізничників, у рамках дводенної українсько-польської зустрічі, була вперше оприлюднена ідея спільної організації нашими країнами Євро-2012. Символічно, що сталося це саме у Місті Лева, де обидва народи − український і польський − пліч-о-пліч жили і творили свій неповторний побут, зокрема, писали й спортивну історію.

Тут усе починалося

«Львів − колиска національного футболу, − зазначає голова Федерації футболу Львівської області, член Виконкому ФФУ Ярослав Грисьо. − Це перші зали, майданчики і стадіони, товариства і клуби. А ще − великі особистості, представники двох народів: Едмунд Ценар та Іван Боберський, Казімеж Гемерлінґ, Василь і Євген Нагірні, Людвик Христельбауер і Кирило Трильовський, Еуґеніуш П’ясецький та Володимир Лаврівський, Степан Гайдучок і Рудольф Вацик, Євген Жарський, Петро Франко й Казімеж Ґурський − найуспішніший тренер в історії польського футболу. Це − перший офіційно задокументований футбольний матч, в якому зійшлися команди Львова і Кракова...»

М’ячі привезли з Великої Британії

Про той історичний поєдинок у Стрийському парку − 14 липня 1894 року − ми ще розповідатимемо детальніше. Прем’єрний матч став логічним втіленням прогресивних процесів, що тривали в галицькій столиці вже майже три десятиріччя. Ще у 1867-му тут був заснований осередок гімнастичного товариства «Сокіл», яке першим почало культивувати футбол (українці називали гру «копаний м’яч», поляки − «пілка ножна»). Викладач учительської гімназії Едмунд Ценар привіз із Англії перші м’ячі, а згодом, спільно з Генріхом Йорданом, опублікував правила гри та розробив програму розвитку футболу в учбових закладах Львова.

Львів’яни − чемпіони Польщі

Відколи львівські та краківські «соколи» зіграли у 1894-му шестихвилинний «match», звіт про який вмістила 17 липня Gazeta Lwowska, футбол став невід’ємним складником спортивного життя королівського міста. Від початку ХХ століття тут виникали клуби − «Слава», КГС (Клуб Гімнастично-Спортивний), «Лехія», «Спарта», УСК (Український Спортовий Клюб), «Дніпро», «Гасмонея», «Свитязь», «Граніт» та інші. У 1907 році відбулася дебютна першість міста, яку виграв колектив «Чарні» (колишня «Слава»). У майбутньому цей клуб перебуватиме на провідних ролях у польському чемпіонаті, однак найліпше з львівських команд там виступатиме «Поґонь» (утворилася шляхом об’єднання КГС і «Лехії»), яка протягом 1922-26 рр. здобула чотири чемпіонські титули.

Наш повпред на чемпіонаті світу

25 червня 1911 у Львові засновано Польський футбольний союз, який невдовзі став автономним членом Австрійського футбольного cоюзу, проіснувавши до квітня 1919 року. Збірна Польщі провела три матчі на місцевому стадіоні «Чарні», а представництво львів’ян у її складі доходило до восьми гравців! Одним із найпопулярніших спортсменів тієї доби був форвард «Поґоні» Вацлав Кухар. Він, а також Мечислав Бач, Юліуш Міллер, Спіридіон Альбанський, Михал Матіас і Ян Васєвич виступали на Олімпіадах 1924 і 1936 років, а Васєвич навіть потрапив до заявки польської команди на світову першість 1938-го.

У червоно-чорних кольорах

Спортивну палітру багатонаціонального Львова утворювали польські, єврейські, німецькі та українські спортивні клуби. Знаковою подією стало заснування 22 вересня 1911 року товариства студентів вищих шкіл «Україна». До останніх днів свого існування − до липня 1944-го − воно відігравало вагому роль у відстоюванні національних інтересів українців. Головною гордістю багатосекційного товариства була його футбольна команда. У червоно-чорній формі виступали багато зірок того часу, зокрема, Олександр Скоцень (згодом грав за київське «Динамо», бельгійський «Шарлеруа» та французьку «Ніццу») й Карло Мікльош − майбутній начальник львівських «Карпат» їхньої «кришталевої» ери.

Школа львівської «армії»

Саме з «біло-зеленими» пов’язані найяскравіші сторінки галицького футболу післявоєнної радянської доби. Утім, і до 1963 року − моменту створення «Карпат» − представники регіону робили значний внесок у зміцнення позицій найпопулярнішої гри на теренах України. Візитним колективом того часу був армійський, що протягом 40 років існування кілька разів міняв назву, поки не став СКА. Найвищі його досягнення − вихід до чвертьфіналу розіграшу Кубку СРСР 1957 року та перемога в першості УРСР 1965-го. Втім, команда більше запам’яталася як кузня кадрів для «великої арени». Школу львівської «армії» пройшли Василь Турянчик і Анатолій Пузач, Йожеф Беца й Олег Копаєв, Володимир Дударенко, Мирослав Думанський, Едвард Козинкевич, Ростислав Поточняк, Роман Журавський, Володимир Капличний і Степан Юрчишин.

На рівні аматорів

«Народна любов галичан до футболу уособлювалася в досягненнях на республіканській та всесоюзній любительських аренах, − розповідає керманич обласної федерації. − Так, команда Вищого військового політучилища (ВВПУ) та «Сокіл» по два рази здобували Кубок УРСР серед колективів фізкультури. «Сокіл» до того ж перемагав у республіканській першості КФК, а у 1966 і 1967 роках вигравав наймасовіший в СРСР турнір − «Кубок мільйонів». Українським любительським кубком володів також львівський «Автомобіліст», у фіналах виступали ОБО, миколаївський «Цементник» і дрогобицький «Авангард». Їх гідними спадкоємцями стали чемпіон України серед аматорів 1999 року львівське «Динамо» та володарі аматорського кубка країни − «Гарай» (Жовква) й «Карпати» (Кам’янка-Бузька), що святкували успіх відповідно в 2002 і 2006 роках».

Початок ери «зелено-білих»

Нова ера львівського футболу стартувала 18 січня 1963 року. Саме в цей день було офіційно оформлено створення на базі заводського колективу «Сільмаш» профспілкової команди, яка отримала від попередників традиційні кольори, нову назву − «Карпати» і... місце у новоутвореній Другій групі класу «А». Усього п’ять сезонів знадобилося «зелено-білим», щоб із дебютанта змагань команд майстрів перетворитися на лідера другого радянського дивізіону. В листопаді 1968-го вони лишилися за крок від вищої ліги, посівши друге місце у перехідному турнірі. Зате сезон наступний став для «Карпат» справді тріумфальним.

Неповторна аура «Дружби»

Через рік після перемоги в розіграші Кубку СРСР-1969 (про неї буде окрема розповідь у нашому циклі) підопічні Ернеста Юста здобули путівку до еліти, де загалом провели дев’ять сезонів. «Візити на львівський стадіон «Дружба» ставали справжнім випробуванням навіть для грандів радянського футболу − заповнені трибуни створювали неповторну ауру, − згадує Ярослав Грисьо. − «Карпати» на той час були одним із найпопулярніших колективів еліти, а в Україні за показниками відвідуваності поступалися лише динамівцям Києва». До речі, матч проти киян у червні 1971 року зібрав рекордну для Львова аудиторію: 51 тисяча вболівальників святкувала перемогу своїх улюбленців над майбутнім чемпіоном − 3:1.

Рекорд Степана Юрчишина

У 1976 році в обох чемпіонатах СРСР − весняному й осінньому − «Карпати» фінішували четвертими, то була найвища вершина команди у союзних першостях. Останнім же спалахом перед об’єднанням із СКА став переможний сезон-1979 у першій лізі, що ознаменувався снайперським рекордом Степана Юрчишина − 42 забиті м’ячі в 42 турах. Голеадора запросили навіть до збірної СРСР, де він на той час був єдиним представником нижчого дивізіону. Юрчишин пробував свої сили в київському «Динамо», але не затримався. Зате на велику футбольну орбіту зі Львова стартували такі зірки, як Андрій Баль, Василь Рац і Вадим Тищенко, Володимир Татарчук, Олег Лужний та Андрій Гусін.

Відродити народну команду!

Те, що «Карпати» справді народна команда, підтвердилося під час кампанії за відродження колективу, який у 1982 році вольовим рішенням радянського спортивного керівництва було «схрещено» з армійським спортклубом Львова. Акцію «Я, мама й тато − за команду ”Карпати”», оголошену в 1988-му «Спортивною газетою», підтримали понад 70 тисяч читачів! Московські чиновники змушені були відступити − галичанам повернули їхню футбольну гордість. Те футбольне відродження стало ще одним «проліском» майбутньої незалежності Української держави.

Приклад «бронзових» хлопців

Символічно, що саме гравець «Карпат» Анатолій Мущинка залишиться в історії нашого футболу як автор найпершого голу чемпіонатів самостійної України. Новітня ера «зелено-білих» ознаменована «бронзою» сезону-1997/98, двома виходами в фінал Кубку України та цілим сузір’ям гравців, підготовлених для збірних команд. А з 2006 року галицька столиця збагатилася ще одним самобутнім колективом − ФК «Львів», який за короткий час заявив про себе з найкращого боку. Наразі ця команда − серед лідерів першої ліги, а резервні склади «Карпат» і «Львова» виступають у другій, де область представлена ще одним молодим клубом − стрийським ФК «Моршин».

Уперед, у майбутнє

«Грудень 2009 року приніс чергову радісну звістку всім львів’янам і тим, хто вважає Місто Лева своїм, − резюмує Ярослав Грисьо. − Виконком УЄФА затвердив Львів серед приймаючих міст Євро-2012. Баталії провідних національних команд Старого Світу пройдуть на новій арені, яка зводиться неподалік від аеропорту. Повітряні ворота також реконструюються, втілюються плани з розбудови інфраструктури, транспортних шляхів, розроблено відповідні культурні й туристичні програми. Наше славне древнє місто гідно готується до нової яскравої доби у своїй багатющій біографії».

Читайте самые интересные новости футбола в Facebook и Viber
Оцените этот материал
Голосов 1
Источник: Юрій Корзаченко, ФФУ
Подпишись на рассылку от UA-Футбол
Только самое важное за неделю!
Нажимая на кнопку вы даёте согласие на обработку ваших персональных данных
Вы удачно подписаны на рассылку!
Ошибка отправки формы!
Загрузка...


Реклама
comments powered by HyperComments
 

© UA-Футбол 2002-2017.
Все права на материалы, находящиеся на сайте www.ua-football.com, охраняются в соответствии с законодательством Украины.
Материалы сайта предназначены для лиц старше 18 лет (18+).
Пишите нам: [email protected]