Павло Шкапенко: Леон каже, що Зозуля кращий за Милевського ᐉ UA-Футбол

Общие новости

Общие новости
10.07.2010
суббота
18:56
Павло Шкапенко: "Леон каже, що Зозуля кращий за Милевського"
Рейтинг публикации

Які асоціації у нас із прізвищем Шкапенка? Передусім, у пам'ять вкарбувався славетний домашній поєдинок 1993-го з «Барселоною», в якому Шкапенко разом із Леоненком дива творили. Вже на шостій хвилині зустрічі Шкапенко змусив піднятися зі своїх місць глядачів «Республіканського». Безсмертний майже з центра поля відпасував праворуч на Леоненка, Віктор наздогнав м'яч майже біля кутового прапора і переправив його в центр штрафного, а там Шкапенко в стрибку головою точно пробив у дальній кут. Павло став співавтором і другого гола киян, заробивши пенальті, який реалізував Леоненко. У результаті, хто забув, «Динамо» перемогло каталонський клуб 3:1. На жаль, цього гандикапу перед грою на «Ноу Камп» виявилося замало. Машина Йохана Кройффа вже до 16-ї хвилини повторного поєдинку нівелювала відставання, і хоча ще до перерви Ребров фантастичним ударом з лету застав зненацька Субісаррету, «Барселона» без особливих зусиль у другому таймі дотисла команду Фоменка (4:1) і попрямувала в груповий раунд.

Дах потроху їхав на базі

— Як ви потрапили до «Динамо»?

— Я грав за юніорську збірну України. На одному з турнірів у Німеччині, де забив кілька м'ячів, мене помітив селекціонер «Динамо» Сучков. Додому з Німеччині ми поверталися потягом, і мене запитали, чи не бажаю я стати динамівцем. Я посміхнувся, подумав, що це жарт. За три дні в Запоріжжя прибули представники київської команди — все той же Сучков і Лащенков. Вони пішли одразу до керівництва «Металурга» — до президента Жиздика і тренера Надєїна, де й домовилися про мій перехід. Прийшов до «Динамо» майже водночас із Ребрухою.

— Як вас прийняли в Києві? Розповідали, що молодих змушували виконувати всі побажання старших?

—Прийняли просто чудово. Динамівців тоді тренував Анатолій Пузач і до нас, молодих, він ставився з розумінням. Говорив тому ж Яковенку, Цвейбі, Шматоваленку, Мартінкенасу, щоб не «шматували» нас.

— Ніхто вас під персональну опіку не взяв?

— Щоб персонально, то ні. Ми тоді мешкали в готелі «Україна», половина хлопців там жила, от ми і допомагали одне одному.

—В оточенні знаменитостей не почувалися скуто?

— На тренуваннях мене ставили виконувати вправи разом із Пашею Яковенком, і він мене завжди підбадьорював. Ніякої дідівщини. З нашого боку теж, на відміну від сьогодення, ніяких понтів не спостерігалося. Ми з повагою ставилися до старших, заслуженіших футболістів.

— Скільки часу довелося витратити, щоб потрапити до «основи»?

— Щойно перейшов до «Динамо», як зазнав мікротравми — надрив м'яза. Відтак випав із обойми на двадцять днів. Потім вилікувався і полетів у Москву грати товариський матч проти московського «Динамо». Вийшов на заміну в другому таймі та віддав голеву передачу на Леоненка. Потім у другій зустрічі чемпіонату вийшов на заміну в зустрічі з «Дніпром» і забив переможний гол — «Динамо» здобуло перемогу 2:1. Відтоді відчув упевненість і став грати в основному складі.

— У «Динамо» вам довелося попрацювати разом із Пузачем, Павловим, Фоменком, Сабо, Лобановським. Про кого спогади не найкращі?

— Хе-хе. Напружені стосунки були в мене із Йожефовичем. Сабо — своєрідна людина, занадто запальна. Йому завжди щось не подобалося: то солдати на базі не так ходять, то ми робимо не те, що треба. Тримав нас на базі по три дні, мовляв, що вам, неодруженим, у місті робити (сміється). От у нас дах потроху й їхав на базі.

— Дмитрулін розповідав, що на Сабо могли підняти голос лише Леоненко та Шкапенко...

— Ну як підняти голос? Могли відповісти різко. Не полюбляю, коли на мене підвищують голос ні з того, ні з сього. Я у Леона навчався цим премудростям. Йожефович плакав від Леона, для Віті авторитетів не існувало.

— Чим займалися у вільний від тренувань час?

—Я з Ребрухою ходив постійно рибалити на олімпійську базу. Грали в більярд, у карти, музику на касети записували.

— Яку музику?

— Популярну іноземну на той час — Майкла Джексона, Джорджа Майкла. Робили збірники, щоб потім, їдучи в машині, на всю потужність слухати сучасний музон.

— Більярдний стіл завжди був зайнятий Леоненком?

— Леону нічого не залишалося, як грати від нудьги щодня в більярд. Телевізор набридає, карти — не так цікаво, настільного тенісу не було.

— Яким вам запам'ятався Валерій Лобановський? Який найпам'ятніший спогад із спілкування з ним?

— Лобановський раз на тиждень викликав по троє-четверо футболістів до себе на співбесіду і цікавився, які в кого справи в особистому житті. Мене викликав постійно з Андрієм Гусіним і Льошою Антюхіним. Гусіна він чи то любив, чи хотів, щоб він грав, і одного разу випалив: «Андрію, ти за тренування маєш стирати три підтрусники, на попі кататися. Це твоя гра!» Ми з Льохою тишком сміємося, а Лобановський повертається до нас зі словами: «Чого ви регочете. Це вас теж стосується». Всі його згадують як залізну людину. Насправді він теж любив пожартувати. Завжди любив шукати у футболі щось нове, не бажав відставати від ритму життя. Те, що психологом він був чудовим, ви й без мене знаєте.

Після гри зі «Спартаком» пили пиво разом із Писарєвим і Тихоновим

—Ви шість разів ставали із «Динамо» чемпіоном України. Який з оцих титулів найдорожчий?

—Перший, адже він найпам'ятніший. Чемпіонами ми стали за Фоменка.

—Де зберігаєте медалі чемпіона України і коли востаннє тримали їх?

- Половина медалей знаходиться за склом у мого батька в Запоріжжі. У мене вдома лежать останні медалі, які завоював, коли грав у Росії.

— Отримували задоволення від матчів чемпіонату України?

— Не завжди. Звісно, зустрічі з Шепетівкою чи Охтиркою особливо інтересу не викликали. Зате, наприклад, протистояння з «Дніпром» завжди були напруженими. У перших чемпіонатах у дніпрян дуже сильна команда підібралася, і обіграти їх було нелегко.

— Чому, не маючи собі рівних у чемпіонаті України, «Динамо» в середині 90-х на європейській арені не витримувало конкуренції з європейськими клубами?

— Тоді команда лише створювалася після розпаду Союзу. На рубежі епох багато футболістів Києва поїхало грати за кордон, і в перших незалежних чемпіонатах України чимало молоді залучили до основного складу. Турбували й фінансові проблеми. Півкоманди гравців не мали абсолютно ніякого досвіду виступів на міжнародній арені. Намагалися виїхати за рахунок характеру, але, самі розумієте, проти таких команд, як «Барселона», одного бажання замало. Та все ж, інколи ми видавали ігри «на ура»!

— У сезоні-1994/95 «Динамо» потрапило до групового раунду ЛЧ. Чи могли розраховувати кияни на вихід із квартету, де суперниками були «Баварія», ПСЖ та «Спартак»?

-Скажу, що тоді нам дісталася дуже цікава група. Це нині ПСЖ відносно посередня команда, а тоді парижани мали статус гранда, вигравали Кубок кубків. «Баварія» історично солідну мала репутацію, а спартаківці двічі ледь не діставалися фіналу Кубка кубків. Грати проти таких команд уже вважалося неабияким досвідом. Часом ми виглядали досить пристойно, і, взагалі, майже до останнього трималася інтрига в групі. Якби ми «Баварію» в останній грі обіграли в два м'ячі, то вийшли б з групи.

— До речі, всі полюбляють згадувати той матч із «Спартаком», але ніхто ніколи і слова не скаже про домашній розгром від «Баварії» 1:4. Що трапилося в тій зустрічі?

— Потрапили під розлюченого звіра. Шева в першому таймі відкрив рахунок, і, якби на перерву пішли з перевагою, можливо, все склалося б краще. А так отримали гол у роздягальню. Вийшли трішки засмученими на другий тайм, чим і скористалась «Баварія». Нам потрібно було забивати, ми пішли вперед і оголили тили. Пропустили кілька контратак, після чого не змогли оговтатися. «Баварія» перемогла за рахунок класу.

— Хто запам'ятався вам більше: форвард ПСЖ Веа чи нападник «Баварії» Папен?

— Мені тоді запам'яталася парочка нападників ПСЖ Жинола — Веа. Я вважаю, на той момент у Лізі чемпіонів вони були найсильнішим тандемом форвардів. Надто вже виокремлювалися на тлі інших команд.

— З ким ви, до речі, футболками обмінялися?

— З ПСЖ ні з ким, а в зустрічі з «Баварією» чейндж провів із Хелмером. Пам'ятаю, після гри зі «Спартаком» я разом із Лужним потрапив на післяматчевий допінг-контроль із нашого боку, а з їхнього — Писарєв і Тихонов. Нас змушували після гри здати аналіз сечі, а відразу не дуже хотілося. Писарєв знайшов вихід із ситуації: «Пацани, посидіть! Куди вам поспішати?». Принесли пива, і ми мило поспілкувалися (сміється). Так потім нас уся команда довго чекала.

— 1995-го «Динамо» було дискваліфіковано на рік від участі в єврокубках по «справі Ньєто». Юрій Дмитрулін вважає, що махінації мали місце. Як думаєте ви?

— Важко говорити, коли не знаєш досконало ситуацію. Природно, що диму без вогню не буває. Східна Європа в ті часи асоціювалися з розрухою, і команд нашого регіону не полюбляли на Заході. От і чіплялися до всього. Не думаю, що керівництво «Динамо» відверто запропонувало купити матч.

— Незадовго перед цією подією за перемогу в кваліфікації над «Ольборгом»і вихід до основної сітки Ліги чемпіонів керівництво заохотило кожного гравця солідною, на той час, сумою преміальних. Що ви придбали?

— Я допоміг друзям, у яких виникли серйозні проблеми. Гроші, що залишилися, віддав батькам.

—Якої ви думки: коли почалися в київському «Динамо» проблеми? За Лобановського легіонерів майже не було, і він створив команду, яка дійшла до півфіналу Ліги чемпіонів...

—Отоді й почали привозити іноземців, псевдобразильців. Не варто було так різко робити перехід у клубній політиці. Можливо, якби купували легіонерів поступово, то не таким би сумним виявився результат. Пішов дисбаланс. Валік Белькевич і Ребруха говорили, що колективу не існувало: ледь лунав фінальний свисток, як уже всі футболісти розбігалися по норах. Раніше ми після гри завжди збиралися з дружинами, сім'ями, а на початку 2000-х усе миттєво зникло.

—Чи не прикро спостерігати гру нинішнього «Динамо», де понад десяток легіонерів?

—Мені почала подобатися команда, яку створював Сьомін. Чесно кажучи, імпонував підхід Юр Палича, було помітно, що гуртується колектив, що команда прогресує. Сьомін зумів приручити Алієва та Милевського, яких до нього постійно лаяли. З'явилася гра, з'явився результат. З приходом Газзаєва гра команди розладналася, вона мені перестала подобатися. Нині перед стартом Ліги чемпіонів мене хвилює стан «Динамо», адже немає впевненості, що динамівці прогресуватимуть.

—Хто з легіонерів до вподоби найбільше?

—Вукоєвич. Дуже сильний опорний півоборонець. Подобається мені ще крайній оборонець Маграо. Помітно, що в нього є перспектива.

— А кого не варто було запрошувати?

— Мені не подобався Корреа. Спочатку він грав ніби непогано, але потім «здувся». Загалом, вважаю, потрібно створити паритет у колективі між легіонерами й нашими футболістами. Варто на це звернути увагу — дивись, і деякі легіонери розкрилися б з кращого боку, відчувши себе своїми в команді.

— Як вам перспективна молодь в особі Ярмоленка, Зозулі, Кравця, Хачериді?

—Хоч як хвалять Ярмоленка, я в ньому поки що нічого путнього не бачу. Газзаєв вірить у хлопця, і хотілося, аби він додав у грі. Зозуля набагато кращий. Леон каже, що Зозуля навіть перспективніший за Милевського. Чесно кажучи, я Зозулю мало бачив у дії, тож висловитися з цього приводу не можу. У Хачериді є всі дані, щоб вирости в класного оборонця. Але найбільше я хотів би відзначити крайнього півоборонця «Дніпра» Коноплянку. Хлопець за півроку помітно зріс, володіє найкращими футбольними якостями — не боїться брати гру на себе, має хороший дриблінг, поставлений удар. Таких би гравців побільше.

Могли вийти на Євро, якби я забив німцям

— Який найприємніший для вас матч у кар'єрі?

— Проти «Барселони» 93-го в Лізі чемпіонів. Хоча мені й доводилося чимало відпрацьовувати в обороні.

— Гол у ворота Субісаррети згадуєте часто?

—Так. Йшла шоста хвилина поєдинку. Леон отримав м'яч біля правої бровки, накрутив когось, як він робив це завжди, підняв голову і, помітивши, що я з центру набігаю, навісив. Я помітив, що Субісаррета виходить, і головою вдарив у дальній кут. Пам'ятаю цей момент, наче він стався вчора. По-футбольному дуже красивий гол вийшов. Субісаррету спіймав на протиході.

— Вірили в те, що після домашньої перемоги — 3:1 зможете пройти каталонський клуб?

— Сподівалися. Та коли прийшли перед грою на стадіон, поглянули на поле «Камп Ноу» і побачили той величезний квадрат, ледь не очманіли. Кажу Ребрусі: «Ти бачиш дальній кутовий прапорець? Чує моє серце, сьогодні нам тяжко буде!». Так воно й сталося.

— Що відчули, коли вийшли на поле стадіону «Камп Ноу», на якому були присутні 115 тисяч глядачів?

— Мандраж. Коли випускали Юру Грицину на заміну, він з остраху промовив: «А що, більше немає кого випустити»? Ви можете уявити, як нам було грати в такому логові ворога?

— Поразка — 1:4 не найгірше, що тоді могло трапитися з «Динамо»?

—Навіть якби Ребруха за рахунку 1:3 забив, а не влучив у стійку — «Барселона» все одно б відіграла гандикап. Треба було б забити шість — вона б забила шість. По тій грі у нас жодного шансу на успіх не було.

—У тій «Барселоні» грав нинішній наставник Хосеп Гвардіола. Що скажете про нього як про футболіста і як про тренера зараз?

— Як футболіст Гвардіола був дуже надійним центральним півоборонцем, який вів гру. Пам'ятаю, він навіть не давав опоненту зустрітися з м'ячем, в один-два дотики роздавав передачі партнерам. Перейшовши на тренерський місток, Гвардіола застосовує свою колишню манеру гри — швидкий контроль м'яча, швидкий перехід від оборони в атаку. Його тренерські здобутки кажуть самі за себе. Минулого сезону Гвардіола здобув усі трофеї, які тільки можливо. І це за перший справжній рік роботи з командою.

v—Які у вас спогади про збірну України? Коли вперше отримали виклик до лав національної команди?

—Уперше — на товариський матч у Польщу, який закінчився внічию — 1:1. Попов із «Шахтаря» ще той гол забив.

—Що згадується з турне Америкою 1993-го, де збірна провела два матчі з янкі та один із Мексикою?

— Ми тоді дуже добре відіграли три зустрічі. Здобули дві перемоги над американцями, які готувалися приймати домашній ЧС. З Мексикою дуже запекла зустріч вийшла. На жаль, ми поступилися ацтекам — 1:2. Турне було із розряду пізнавальних. Ми спробували себе у матчах з командами, які виступали на ЧС, і залишилися задоволеними і грою, і результатами.

— Чого бракувало збірній 90-х, щоб потрапити на ЧС чи ЧЄ?

— Талану. З тією ж Словенією прикрий випадок стався у стикових зустрічах. Могли ми виходити і напряму з групи на ЧЄ-1996, якби обіграли вдома німців. Наприкінці поєдинку я мав чудовий момент, але схибив головою з близької відстані.

— Яка збірна сильніша: та чи сьогоднішня?

— Важко сказати. Все пізнається в порівнянні, гра на гру не схожа. Вже ніби Україна й грала у фінальному турнірі ЧС, а греків не змогла пройти.

— Що запам'яталося із нетривалого періоду в ЦСКА?

— У нас була чудова команда, прекрасний тренер Безсонов. Ми отримували задоволення від футболу. І грали — дай Боже, іноді видавали божевільні матчі. Безсонов — тренер нової хвилі, ми відійшли від комуністичного режиму і атмосфера в ЦСКА створилася ідеальна.

—Армійці брали участь в останньому розіграші Кубка Кубків. Пам'ятаєте, хто вас вибив із турніру?

—Московський «Локомотив». Удома ми програли — 0:2 і, здавалося, втратили всі шанси на вихід до 1/8 фіналу перед грою-відповіддю. Але у Москві, завдяки голу Беженара, ми швидко повели в рахунку і мали момент, щоб подвоїти перевагу. На жаль, «Локомотив» зібрався і після перерви нас дотиснув. Можливо, ми могли виступити краще, але у нас в команді опинилося п'ять-шість молодих футболістів без досвіду. У «Локомотиві» ж грали досвідчені бійці, тому нам тяжко було боротися на рівних, коли дехто з наших футболістів випадав із гри.

— Попереду в «залізничників» бігала помітна фігура — Заза Джанашія. Скільки зайвих кіло мав грузин?

— Побільше, ніж у Леона, кілограмів на двадцять. Леон не худенький, а Заза взагалі квадратний. Втім, зайва вага не заважала Джанашії бігати і забивати.

— Беженар розповідав, що зарплатня в ЦСКА була така ж, як у «Динамо». Справді так?

— Та ви що? Нам смішні гроші платили. Ми грали заради тренера і задоволення.

— У якій формі в ЦСКА перебував Віктор Леоненко?

— Леон виглядав досить здорово. Варто сказати, що на нас приходили дивитися хлопці й тренери з «Динамо». Часом під настрій ми грали у веселий і результативний футбол. Лобановський навіть брав касети і переглядав наші матчі.

— Нині підтримуєте зв'язок із Леоненком?

— Так. Ось недавно був на передачі «Третій тайм» у Леоненка. Весело, ще згадали про Сабо. До речі, дуже цікава, жвава передача, на відміну від інших сірих футбольних проектів. Є з чого посміятися, є жарти, футболісти згадують. Цікаво дивитися, а не слухати лише суху статистику. Вітя такий, що може відкинути щось у прямому ефірі з розряду — геть. Народу таке подобається.

Із «Торпедо» домовився за п'ять хвилин

— Як ви в московському «Торпедо» опинилися?

— У мене були серйозні проблеми з «Ураланом», який тренував Паша Яковенко. До речі, веселий бартер провели «Динамо» з «Ураланом»: мене відправили в Елісту, а Яшкіна з Кормильцевим — у Київ. В «Уралані» майже три місяці футболістам не сплачували зарплатню, жили в готелі. Керівництво лише годувало обіцянками. А наприкінці ще й підробили під контрактом мій підпис: мовляв, я отримував і підйомні, і зарплату. Природно, я одразу ж написав заяву про відхід, повідомив про це КДК, який на своєму засіданні повністю визнав мої претензії на адресу «Уралана» справедливими. Так я став вільним агентом, і мені агент запропонував два варіанти: продовження кар'єри на вибір — московські «Торпедо» і «Динамо». Я запитав: «Що ближче»? Він відповів: «Торпедо»! Ось так я і став автозаводцем. Тим паче, тренував «Торпедо» український фахівець Віталій Шевченко. За п'ять хвилин усе обговорив із керівництвом «Торпедо» і підписав контракт.

— Ви конкурували за місце в основі з українцем Сергієм Кормильцевим. І цю боротьбу йому програли. Закономірно?

— Місяці чотири я не грав через травму. «Торпедо» заплатило за Кормильцева київському «Динамо» чималі гроші, тому Шевченко не міг не ставити його до складу. Хоча на тренуваннях ми мали вигляд на одному рівні. Могли зіграти в центрі поля і вдвох. Утім, жодних образ. Але, тільки-но я перестав потрапляти до складу, підійшов до генерального директора Юрія Мішина та сказав, що хочу грати, а в «Торпедо» перспектив у мене немає. Мене відправили в оренду в «Шинник». У Ярославлі я став найкращим бомбардиром команди, провівши лише півроку. «Шинник» зайняв перше місце у перший лізі та вийшов до еліти. Я повернувся в «Торпедо».

— Далі були по року «Шинник», «Том» і «Кубань». Де почувалися найкраще?

— У «Шиннику». У ярославській команді трудився хороший тренер Побєгалов, з ним було приємно працювати. Колектив сильний підібрався — грали Гришин, Кульчій, Хомуха. Вдома ми забивали по чотири-п'ять м'ячів, усіх виносили в одну хвіртку. А в «Кубані», де через травми втратив багато часу, не склалося.

—Вирішувати про завершення кар'єри було складно?

—Звісно. Але що залишалося робити, коли замучили травми і ти не можеш грати на своєму рівні. Розумієш, що не хочеш підводити тренера і колектив, а я не звик бути тягарем.

— Чим зайнялися, повісивши бутси на цвях?

— Одразу поступив на тренерські курси в Києві. Навчався разом із Юрієм Максимовим, Олегом Саленком, Заваровим, Безсоновим. Провчився чотири місяці, отримав ліцензію й пішов тренувати помічником Сергія Леженцева в «Динамо-Ігросервіс». Півроку попрацювали, але, не досягши результату, полюбовно розійшлися з керівництвом клубу.

— Потім ще десь трудилися?

— Ні. Допомагав друзям тренувати їхніх дітей. Займався індивідуально з дітьми, навчав першим футбольним абеткам.

— Чим нині займаєтеся?

— Поки нічим. Безробітній. У футболі зараз, як і в житті, тяжко. Нехай усе заспокоїться, а там буде видно. У перспективі мрію попрацювати головним тренером.

— Ви можете уявити своє життя без футболу?

— Футболом займаюся з першого класу, тому навіть уявити себе поза грою не можу. Футбол — це все моє життя.

Читайте самые интересные новости футбола в Telegram, Facebook и Viber
Подписывайтесь на наш канал YouTube
Оцените этот материал
Голосов 1
Источник: Михайло Рєзнік, «Український футбол»
sport.com.ua
Загрузка...
Реклама
Авторизуйтесь на сайте, для того чтобы голосовать.
Комментарии (7)
Войдите, чтобы оставлять комментарии. Войти
crash (Одесса)
Хорошее вью!
Ответить
0
0
Max23 (Кременчуг)
alman (Sumy) с 1994 по 1996 Папен два сезона отыграл в Баварии. не тормози
Ответить
0
0
ROMEO 11 (Киев)
alman (Sumy) 11.07.10 00:45 А что Вас так сильно рассмешило?
Ответить
0
0
alman (Sumy)
"...нападник «Баварії» Папен ..." Михайло Рєзнік - с футболом на ты)))) очень сильный журналист)))
Ответить
0
0
turumura1 (Южноукраинск)
Хороший игрок был.
Ответить
0
0
denisska (Донецк)
Респект Паше за все, и удачи!
Ответить
0
0
SL001 (Kyiv)
О, Паша Шкапенко нарисовался... И букав сходу столько наговорил... Не буду читатьЮ влом...
Ответить
0
0
 

© UA-Футбол 2002-2018.
Все права на материалы, находящиеся на сайте www.ua-football.com, охраняются в соответствии с законодательством Украины.
Материалы сайта предназначены для лиц старше 18 лет (18+).
Пишите нам: [email protected]


Продолжая просматривать www.ua-football.com, вы подтверждаете, что соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Согласен