Василь Швед: Необхідно вірити у краще ᐉ UA-Футбол

Общие новости

Общие новости

Олександр Паук
26.12.2011
понедельник
10:14
Василь Швед: "Необхідно вірити у краще"
Рейтинг публикации

Нашим співрозмовником ми обрали колишнього футболіста і просто хорошу людину Василя Шведа, який на власному прикладі доводить, що не перевелися у селах Львівщини хлопці, спроможні виступати на високому рівні українського чемпіонату. Тож варто прислухатись до порад майстра шкіряного м’яча, а за одно й познайомитись з героєм та його непростим спортивним шляхом.

- Правду кажучи, я сільський хлопчина, який завжди марив грою мільйонів, - розпочав нашу розмову пан Василь, який нещодавно відзначив свою четверту круглу дату - сорок років з дня народження. - Завдяки телетрансляціям у вісімдесятих я не пропускав жодного матчу за участю київського «Динамо». Для мене кожен їхній матч був святом. А про виступи львівських «Карпат» дізнавався більше з преси. Зате м’яч, не завжди футбольний, та якась галявина були моїми нерозлучними партнерами. Але щоб віддатися улюбленому заняттю, я спершу повинен був зробити шкільні уроки і допомогти родичам у якійсь роботі. Ріс з вірою, що колись обов’язково гратиму у футбол в хорошій команді. Хоча реалізувати свою мрію було, ой, як не просто. Здебільшого у вирішальний момент справи втручався, так званий, збіг обставин.

- Я уже так вихований і навчений своїми батьками, що ніколи не ставив собі цілі заробити у футболі гроші. Можливо це й банально звучатиме, але кожен вихід на стадіон справляв мені велику радість, аби у присутності глядачів виконувати свою роботу і, за можливості, віддячувати їм за підтримку.

- Київське «Динамо» втрачає свою популярність на Львівщині?

- З початком національних чемпіонатів кожен регіон України має свою команду і вболівальники найчастіше саме їй віддають перевагу. Якщо «Карпати» виступають проти «Динамо», то симпатії львівської публіки на боці «зелено-білих», які щиро бажають успіху своїй команді. Не хочу бути для всіх суддею, але, додатково, негативну роль відіграють й легіонери, яких ми готові носити на руках, але швидко переконуємось, що вони, здебільшого, не переймаються ані нашими традиціями, ані історією команди, яка виплачує їм заробітні плати. На мою думку, чимало гравців-чужоземців, та й своїх зараз достатньо, для яких на першому місці не гра на всі «сто», а хороші контракт і гроші, а виступи, як Бог дасть. А це, повірте, не покращує рівня вітчизняного футболу.

- У західних топ-лігах, мабуть, ще більші винагороди, але гравці не так часто «літають в небесах»…

- Там усе по іншому і власники клубів просто так гроші не розлучаються. Це - інший світ. Тож пропоную зосередитись на своєму.

- «Карпати», з приходом Кононова, заграли у цікавий футбол і радували своїх прихильників хорошими результатами, але у підсумку «замок» завалився…

- Не стану звинувачувати Кононова. Бо він доволі професіональний тренер з власним стилем і думкою. Його заслуга у створенні із, за великим рахунком, посередніх гравців, команди, яка двічі поспіль виступала в єврокубках і делегувала аж чотирьох футболістів до складу національної команди України. Футболісти сповідували швидкий перехід від оборони до атаки і знали своє місце на полі та забили багато голів після флангових передач. Проте допущено кілька кричущих помилок у селекції. Не обійшлося й без тренерських прорахунків, але вважаю, що не з вини тренера клуб розпрощався із провідними футболістами. Зокрема, Кожанов не тільки забивав, але й віддавав голеві передачі та вів гру команди, а Кочіш і Кузнєцов «тягнучи» на собі двох-трьох оборонців, давали можливість партнерам вільно маневрувати на половині суперників. З початком сезону далася взнаки невизначеність долі Федецького, а Голодюк, Ощипко і Худоб’як чомусь (?) «розгубили» свої ігрові навики. А запрошено виконавців, котрі, на мою думку, не відповідають рівню попередників. Хлопці втратили товариське почуття ліктя, пропав візерунок гри і не втримався у тренерському «сідлі» й Олег Георгійович, якому вдалося підняти колектив на вершину, але він не виявився готовим втримати її на тій висоті. Ось вам і наслідки невтішної трансферної політики, виступів, результатів та місця команди у турнірній таблиці. Зараз, на перший погляд, йде мавпування барселонської манери - контролювання мяча, але гравцям бракує майстерності та влучних ударів у ворота суперника. Вважаю, що час розставить акценти у цій справі.

- 0:5 це показник рівня між «Карпатами» і «Шахтарем»?

Ні! Швидше за все - невдалий випадок, який спіткав моїх колишніх одноклубників. Адже з «Динамо» було лише 0:1. До того ж гол пропустили на останніх хвилинах гри.

- Карпатівці після «Шахтаря» зізнавались, що психологічно надламались після другого гола. А чи футболіст-професіонал має право скаржитись на такого роду причини?

- Кожному не заглянеш ані в душу, ані в голову. Якщо гравці так говорять, значить вони, на мою думку, не готові у критичні моменти до самооборони. Винуватого треба шукати у собі, а не на стороні.

Гаразд. Залишимо «Карпати», поговоримо про Василя Шведа. Найбільш пам’ятні голи у вашій кар’єрі…

- А вони для мене усі незабутні, включно з тими, які забивав у дитинстві. Бо без них не став би футболістом «Карпат». Проте на гол своєї мрії продовжую очікувати. Адже виступаю за «Карпати» (Кам’янка-Бузька) у чемпіонаті Львівської обл. і команду ветеранів «Карпати» (Львів). Я вдячний долі, що звела мене з таким хорошим керівником клубу, яким є Роман Михайлів. Тож зберігаю хороші шанси. Залишилось їх реалізувати.

- У вашій ігровій практиці було багато наставників. Чи усіх пам’ятаєте?

- І обов’язково з додатком - з кращого боку. Це люди, які у той чи інший спосіб сприяли у моєму футбольному становленні. Слів вдячності заслуговують Ярослав Вацек і Федір Вірт, Юрій Дубровний – людина з добрим серцем, Юрій Дячук-Ставицький і Мирон Маркевич, Лев Броварський і Степан Юрчишин, брати Валентин і Віктор Ходукіни, Іван Ґолац і Серґей Боровський, Володимир Журавчак і Януш Ґалек, Георгій Сирбу, Іван Пукальський і Олег Чорноус. Але найбільша вдячність належиться моїм батькам, які попри їхнє старання дати мені хліб у руки через стрийське сільськогосподарське училище, повірили у те, що я спроможний дорости до рівня професіонального футболіста. Я вступив до Львівського інфізу, а далі за покликом серця у футбол.

- Як воно молодому футболісту у команді, де правлять дорослі дядьки?

- Я був безмежно радий і виступами за Миколаїв. Став чемпіоном Львівської області, а на цементному заводі з мене хотіли зробити фахівця 5-го розряду. Та я з радістю перейшов у Комарне. Щоправда там мене не «бачили» і у всіх проблемних питаннях я був крайнім, але трудився, носив м’ячі на тренування і думав про повернення до дому. Та надомною, мабуть змилосердився Всевишній і винагородив мої терпіння за любов до футболу. Тренер Чорноус додав оптимізму. – «Чого забився в кут і себе не показуєш. Завтра матч, тож прошу показати чого ти вартий». Я вийшов на поле і, не зважаючи на сніг і противників, носився неначе птах. Ми перемогли, я двічі забив і віддав результативну передачу. Іван Пукальський каже «Молодець! Плідно працював і славно забивав. Тож принось паспорт. Завтра заявляємо тебе в команду». З радості я ледь стримав сльози. Для мене великою честю вважалось проживання в одній кімнаті з Чикало. Андрія знав і вважав його зіркою. На жаль, він передчасно відійшов у вічність.

- Таке враження що ви щасливо скочили в останній вагон поїзда…

- Саме так. До речі, у моїй кар’єрі знайдеться кілька таких епізодів, які щасливо закінчувались в останній момент.

- А як смакував легіонерський хліб?

- Надто гіркуватий він для мене виявився. В Польщу запрошували з метою перепродати в ФК «Луґано». В «Люблінянці» все йшло немов по-маслу. На зборах забивав і відзначався у чемпіонаті. В інтерв’ю місцевій пресі кажу, що спроможний забити 20 голів. Тренер Ґалек потирав руки. Швейцарці готові були заплатити за мене мільйон доларів. Але стався, не з моєї вини, прокол у третьому матчі проти варшавської «Полонії». Йде 10 хвилина гри. Вриваюся у карний майданчик, на мене летить оборонець і ми падаємо. Судді радяться, як мене покарати. Отримую – червону. Але справі не кінець. Наступного дня тренер в шоковому стані повідомляє, що мене хочуть дискваліфікувати на весь сезон. Врешті покарали на півроку і заборонили виступати на професійному рівні, але я продовжував тренуватися з командою. Та зазнав важкої травми і став нікому непотрібним. Півтора року без великого футболу. Жах, та й годі.

- І як ви вибралися з цього пекла?

- Моя дружина Ярина, донька Ірина та доктор Володимир Галько, світла йому пам’ять, допомогли повірити у себе. І, дякувати Богу, Богданович поставив мене на ноги.

- Завдяки випадковій зустрічі, ви повертаєтесь в Комарно…

- Світ не без добрих людей. Я зустрів Зиновія Ковтуна, який і запропонував варіант працевлаштуватись в старій-новій команді, якою опікувався Юрій Дубровний. В сезоні 1999/2000 я з 21 м’ячем визнаний кращим бомбардиром 2-ї ліги. Так, що все налагодилось. Як бачите бажання, щоденна робота і віра спроможні перетворити людину на краще. Навіть у негативі я старався розгледіти хороше. Це непросто, але дуже важливо.

- В «Карпати» ви потрапили у доволі зрілому віці…

- Саме так у 28 років, коли окремі футболісти завершують свою кар’єру, я її, за великим рахунком, розпочинав. Брали в оренду, а я почав забивати у спарингах і чемпіонаті. Сподіваюсь, нікого не розчарував, але присвятив львівському клубу три з половиною своїх роки. Тож хочеш не хочеш, але бутси просилися на цвяшок.

- Через поспішність ледь не попрощались із «біло-зеленими левами»?

- Команду очолив Мирон Маркевич. А тоді як було: нові наставники – нові футболісти. Багатьох звільнили і я готувався. Навіть просив видати на руки документи. Але «Карпати» їхали до Польщі на дві товариські гри. І другий тренер Дячук-Ставицький заспокоював мене: «Василю, повернемось, тоді й поговоримо, а поки що збирайся у подорож». Я відіграв два матчі, забив 4 м’ячі і залишився в команді.

- В останні роки «Карпати» не обходяться без скандалів різного ґатунку, що не додає клубу честі…

- У футболі всяке трапляється, проте я не настільки обізнаний у цих питаннях, щоб їх порушувати. Натомість знаю, якщо в колективі відсутній товариський мікроклімат, тоді випливають всякі проблеми на поверхню клубу.

- Футбол без курйозів не футбол…

- Виступаючи за команду міста Комарно ми відправились в Керч на гру проти місцевого «Металурга». Дорогою Гула авторитетно заявляє Дячуку-Ставицькому: «Михайлович! Відчуваю, що завтра покладу м’яч у ворота». Тренер ощасливлений, з радістю, ставить Олега у склад і той у другому таймі красиво «щокою» відправляє м’яча у ворота, але … власні. Потім Гула спричинився ще до одного гола і ми програли - 0:2. В роздягальні Кухлевський плескає прогнозиста по плечу: «Ось вам людина слова. Сказав положить - положив!». Тим самим Кухля згладив скандальну ситуацію.

- Школа «Карпат» щорічно випускає молодих гравців. Проте їм не часто вдається завоювати місце під сонцем. Яка у цьому причина?

- Ця школа досить відома і з великими традиціями. Тут працюють прекрасні тренери-викладачі. Однак місця під сонцем нікому не гарантовано. Кожного вихованця необхідно розглядати в індивідуальному плані. Часто буває, що хлопчина неперевершений у своїй віковій групі, а потрапляючи у дорослу команду через слабку психологічну чи фізичну нестійкість губиться, а допомогти йому адаптуватися ніхто не спішить. Та й, на мою думку, не тільки у Львові, але й в Києві та й в Донецьку «обірвано ланцюжок», який має охоплювати дитячий, юнацький і дорослий футбол. А дитячі тренери не повинні працювати за, так звані, копійки і за результат, а за солідну зарплату і підготовку молодих талантів. Давно необхідно позбуватися того триклятого перемогти за ради перемоги. Бо за великим рахунком перемогу дитячого тренера засвідчує кількість вихованців у головній команді. Для прикладу ставлю барселонську школу. Необхідно впровадити й обмін тренерськими думками на міжнародному рівні та працювати послідовно. Проте у нас система підготовки і випуску молодих футболістів, попри усю показуху, потребує змін на краще. Інакше загниватимемо і радітимемо тимчасовим успіхам і топтатись на місці.

- Що можете порадити молодим гравцям?

- Бути чесними і працьовитими до сьомого поту, наполегливими і спокійними та пильними, як удав. Все решта щасливий збіг обставин.

- А для дорослих знайдете добре слово?

- Спробую достукатись до тих від кого залежить життєдіяльність нашої держави і футболу також. Людям, навіть на високих посадах, варто частіше заходити до церкви аби помолитися і задумуватись над тим, що корисного зробив. Треба дякувати Господу Богу за все що ю і чого не має. Якщо комусь і допомагаєш, то роби це без шумного афішування у супроводі ЗМІ. Бо найцінніший дарунок завжди безітересовний. На жаль, більшість благочинних акцій у нашому місті відбувається у світлі теле і фото камер. А того добродія пиха так і розпирає. Проте штучне добро нікому радості не справляє.

- Як воно вдома у найбагатшого дітьми екс-карпатівця?

- Прекрасно. Діти - це наша радість і багатство. Для когось дитяча галасливість можливо й завада, але для мене це віддушина сімейної ідилії. Малеча росте із шумом і з цим необхідно змиритися, а коли їх улюблених четверо, то й поготів. І ця, на перший погляд, шумна атмосфера допомагає мені відволіктись від робочих буднів. Для мене це дуже важливо. У нас із дружиною Яриною можна сказати сімейна ідилія. Господь послав нам чотири дитини (три хлопці – Мар’ян, Максим-Іван і Дем’ян уже вирішили, що підуть батьківським шляхом у футбол), а далі все залежатиме від їхнього бажання і долі.

ШВЕД Василь. Народився 11.12.1971 р. с. Пісочна (Миколаївський р-н, Львівська обл.). Зріст/вага 176/70 кг. Нападник. Вихованець миколаївського футболу. Перші тренери Ярослав Вацек і Федір Вірт. Виступав за команди: «Цементник-Галприз» (Миколаїв) 1991/92 рр., «Газовик» (Комарно) 1992/95, 1997/2000 рр. 174/65 (чУ), 2/1 (к1лУ), «Lublinianka» (Люблін, Польща) 1995 р. 3/3 (1лП), «Vеntpіls» (Латвія) 1997 р., «Карпати» (Львів) 2000/03 рр. 75/16 (чУ), 8/4 (кУ), «Карпати-2» (Львів) 2000/03 рр. 6/0 (2л), «Карпати-3» (Львів) 2001/03 рр. 2/3 (2л), «Газовик-Скала» (Стрий) 2004 р. 5/1 (1лУ), «Техно-Центр» (Рогатин) 2004/05 рр. 22/9 (чУ), 2/0 (кУ), «Нива» (Тернопіль) 2006 р. 2/0 (чУ), 1/0 (кУ), «Карпати» (Кам’янка-Бузька) 2006 р. 7/4 (кфк), 2008/11 рр., «Галичина» (Львів) 2007/08 рр. 7/1 (кфк), 2/1 (кУ). Досягнення: володар Кубка України серед аматорів – 2006 р. Чемпіон Львівщини: 1989, 1993, 2005 і 2009 рр.

Читайте самые интересные новости футбола в Telegram, Facebook и Viber
Подписывайтесь на наш канал YouTube
Оцените этот материал
Голосов 1
Загрузка...
Реклама
Авторизуйтесь на сайте, для того чтобы голосовать.
Комментарии (2)
Войдите, чтобы оставлять комментарии. Войти
КОЗАК-79 (ВИННИЦА)
Василю--мои вiтання!!!Ти справжнiй боець на полi!!!Здоровя тобi та ще i ще забитих мячiв!!Пiсочна--найкраща!!
Ответить
0
0
Ohrim (Донецк)
Чого це він колишній футболіст, якщо доси бігає та забиває за Карпати (Кам\'янка-Бузька) у чемпіонаті Львівської області?
Ответить
0
0
 

© UA-Футбол 2002-2018.
Все права на материалы, находящиеся на сайте www.ua-football.com, охраняются в соответствии с законодательством Украины.
Материалы сайта предназначены для лиц старше 18 лет (18+).
Пишите нам: [email protected]


Продолжая просматривать www.ua-football.com, вы подтверждаете, что соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Согласен