Олег Федорчук: Якби не Газзаєв, ми б узагалі не знали Ярмоленка

Олег Федорчук аналізує гру Андрія Ярмоленко та розповідає про шанси заграти в одному із європейських клубів.

Талановитий чи функціональний? Не бачу в ньому якихось надзвичайних даних: Ярмоленко не настільки наділений фізичними кондиціями, як колись Павло Яковенко, не настільки швидкий, як свого часу Ігор Бєланов, не настільки витривалий, як раніше Володимир Безсонов. У чому головний його козир? Дриблінг. Андрій може обіграти сам на сам будь-якого захисника середнього рівня. Ще можна згадати добре поставлений удар лівою… Можу сказати, що із сучасної генерації українських виконавців подібним може похизуватися лише Євген Коноплянка.

Бути "одноногим". Так, Ярмоленко правою ногою у футбольному сенсі майже не володіє. Після 20 років виправляти цей момент навряд чи доречно. Однак треба дещо розуміти. Є три варіанти володіння м’ячем: 1) Володіння однією ногою — такими були Блохін і Марадона, таким є Мессі. 2) Володіння (в професіональному сенсі) обома ногами — це рідкість, в Європі такими були Беккенбауер і Кройфф, у нас — Мунтян і Буряк. 3) Вправне володіння головою, при тому, що внизу футболіст діє погано, то можу пригадати німця Грубеша або донеччанина Старухіна. Та головне те, що факт неволодіння двома ногами не є перепоною для успішної кар’єри гравця — знову-таки перед нами приклад Мессі. Безумовно, подібний недолік звужує простір дій, але є далеко не вирішальним.

Осінь як синонім спаду? Чесно кажучи, слідкую не стільки за окремими виконавцями, скільки за командами… Помітив, що організм Ярмоленка, як і більшості футболістів, розвивається хвилеподібно: припустімо, торік у нього спад був не лише восени, а й навесні — в квітні він був найкращий у чемпіонаті України, а перед Євро згас. Цей момент тренерам варто враховувати. Як і те, що для нього, гравця з габаритами, мають бути інші навантаження, ніж у "малюків".

Чи заграє (припустімо, в Італії)? У плані ментальному проблем не буде взагалі — нині світ став космополітичним, молодь повсюди має однакові інтереси, стиль життя. То футболісти радянського покоління (Михайличенко, Заваров) не зуміли прижитися там, а вже Шевченко, представник перехідного періоду, почувався, як риба у воді. Андрієві буде ще легше… Що стосується суто футбольного виміру, то тут усе залежить од тренера: припустімо, якби не Газзаєв, ми б узагалі не знали Ярмоленка, тобто якщо його умовний новий наставник повірить у нього, це забезпечить 80 відсотків успіху.

Чи відпустять (припустімо, в Італію)? Треба усвідомлювати: футбол — це бізнес, тут мислити треба іншими категоріями: якщо гравець хоче піти, то тільки нерозумний президент не відпустить його, бо так він утратить і гроші, й футболіста. За умови попиту треба відпускати й спокійно займатися пошуком заміни…